Назвою „Ісусова молитва” вказується на одну з найбільш улюблених і поширених молитов християнського сходу: „Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного (грішну)!”
Внутрішня гармонія
Практика Ісусової молитви має за ціль закорінити в нашому нутрі, в нашому серці, постійну й живу свідомість Божої присутности і відповідні до того почування й відгук у нас: любов, почитання і всеціле старання чинити Його волю в усьому. Таке постійне перебування у Божій присутності називають безперестанною молитвою,внутрішною молитвою, або молитвою серця.
Людина, яка пізнала Божу любов і переконалася, що треба все своє життя віддати в Його руки, щоб могти в тій любові перебувати, діяти й рости, помітить з досвіду, що не вистане в поодинокі тільки хвилини бути з Богом у молитві; не вистане в поодиноких тільки чинностях старатися сповнювати Божу волю. Треба знайти спосіб гармонійно пов’язати і разом унапрямити до Бога всі ділянки нашого життя і творчости, всі чинники нашої людської природи (усе тілесне, душевне і духовне), і все, чим ми окреслюємо нашу власну особу, вдачу, світогляд тощо.
Від найдавніших часів християнства ревнителі Божої любови переконувались, що найбільша в нас перешкода до такого об’єднання цілого нашого життя і цілої нашої особи в Бозі – це наше дивне відчуження, віддаленість від нашого власного серця, в якому, чейже, Бог перебуває і чекає на зустріч з нами! Щоб зустрітись і перебувати з Богом, людина повинна знати спосіб, щоб увійти і перебувати в самому нутрі, центрі свого існування, своєї особи. Фізичне наше серце є символом цього нашого центру. Якщо наша зустріч з Богом не є в цьому саме центрі, вона е дуже невластива, або може цілком недійсна. „Царство Боже є всередині вас!” (Лк. 17,21).
Упродовж віків численні вчителі духовного життя лишили нам свій досвід і вказівки, як людина може віднайти цей свій центр, своє “серце”, і до нього увійти, при помочі короткої, нескладної, часто повторюваної молитви. Форма такої молитви і її виконування мають бути такими, що охоплюють і тримають в увазі і тіло, і думку, і почування; і, знову, вони мають бути настільки простими, щоб протидіяти природній нашій схильності розгублюватись і розбігатися цікавістю за завжди новими й різними стимулами.
У практиці, таких молитов і способів може бути, і було, дуже багато, і кожна з них може допровадити до бажаної цілі. Все-таки понад усі відзначились ті, що вживали заклики до нашого Спаса особистим Його іменем “Ісусе!”. Це не дивне, бо заклик через особисте ім’я дуже сильно нас відкриває до відчуття іншої особи, а поготів до Особи Божої. I для віруючого немає в такому заклику при помочі імени нічого новітнього, бо Святе Письмо описує все життя і ріст ранньої Церкви в силі імениІсусового: у це ім’я вони хрестились (Ді. 2,38) і в ньому перебували з Господом (Мт. 18,20); у це ім’я добро творили (Мр. 9,37), молилися (Йо. 16,24) і творили чуда (Лк. 10,17); за Ісусове ім’я їх гонили (Мт. 10,22) і вели на смерть (Мр. 13,12-13); вони за це ім’я все терпіли (Ді. 9,16), бо вірили, що в тому імені мають життя вічне (Йо. 20,31)- У цих новозавітніх описах “ім’я” утотожнюється з Особою Ісуса Христа – і найтісніше наше з’єднання з Ісусом Христом є, власне, ціллю Ісусової молитви.
Практика Ісусової молитви є дуже проста, бо це тільки повторення однієї молитви, одного речення. Та водночас це складна практика, бо кожна людина засвоює і виконує її у своєрідний, неповторний спосіб. Це, що далі слідує, є загальними вказівками і порадами для тих, Що не мають доступу до досвідченого вчителя.
Щоденний подвиг
Щоб дійти до того, щоб цілий день наш дух був у любовнім спілкуванні з Богом, треба щодня якусь хвилину відложити на інтенсивну і виключну зустріч з Богом. Вибери собі час і місце, в яких зможеш користатись атмосферою спокою і самотности. Дуже Тобі поможе, коли старатимешся втримувати ту саму пору і місце щодня. Коли ці зустрічі стають у нас правилом дня, а не тільки принагідними, спонтанними захопленнями, вони матимуть більшу силу викорінювати з нас усяке шукання власного уподобання і вигод життя.
Устійни, отже, собі (або прийми від духовного отця) правило молитов і поклонів: краще почни з малим числом і не спішись його збільшувати, хіба що вже довший час вірно сповнюєш те, що Ти собі намітив.
Приступаючи до такої практики, затримайся на хвилинку, щоб звільнити дух від попередніх зайнять і турбот. Усвідоми собі, перед ким Ти стаєш і ким є Ти, що стоїш перед Богом. Для цього добре надаються звичайні початкові молитви кожного богослуження: “Царю небесний”тощо. Правило для початкуючих може бути таке: три доземні поклони, 25 молитов Ісуса, і на кінець знову три поклони. Поклони роби поволі, спокійно, відмовляючи цю молитву. Так само молитви вимовляй поволі, ритмічно, навіть склад за складом. Не лучи зараз одну молитву до другої – хай малий проміжок безслівної перерви також буде способом стояння перед Господом. При тому можеш клячати, сидіти (вигідно, але не занадто, щоб бува не клонився Ти до сну), або стояти, і при кожній молитві зробити допоясний поклін – це дуже помагає втримувати увагу і відповідні почування. Числи молитви, пересуваючи пальцями вузли або зернятка на чотках, щоб це не вимагало окремої уваги.
Саму формулу молитви можеш собі скоротити (але добре, щоб завжди було ім’я: “Ісусе”), або застосувати до того, що в тій хвилині або порі твого життя сильніше відчуваєш (хоч не зачасто, бо це розсіває духа). Наприклад, можеш слова “помилуй мене...” додати щойно у другій половині свого правила, тому що ми дійсно найкраще розуміємо нашу гріховність і потребу помилування щойно тоді, коли ми глибоко відчули світло й тепло Божої святости й милосердя.
Труднощі
Повільне і ритмічне виконування молитов і поклонів дуже впливає на об’єднання і згармонізування всіх закутків нашої особи: тіла, ума, почуттів і духа. Таке правило, як повище, не мало б бути коротше за 10-15 хвилин. Треба дати собі досить часу, щоб відчути все, що з нами діється. У сі труднощі, які виринають, є надзвичайно важливі, бо вони показують, що в нас є всередині і які ми є в дійсності. Проти цієї молитви повстануть з нашого нутра всі руйнуючі пристрасті і наші прив’язання, і всі ідоли, яким ми служимо радше, ніж живому Богові. Та знай, що спасенна сила цієї молитви не є в наших зусиллях чи самоконтролі, тільки в діючій благодаті, тобто в живій присутності Бога, який одинокий може нам дати силу з цим усім зірвати, щоб Бог став нашим єдиним скарбом, нашим усім.
У днях, коли відчуваєш, що Ти цілком неспроможний сповнити правила, не покидай його цілковито, а сповни хоч малу його частину. Таке рішення роби завжди перед початком правила, – не скорочуй його собі, раз Ти почав. Знову ж, коли в якійсь хвилині дух твій запрагне продовжувати перебування в молитві, не забороняй собі того, але не встановляй зразу більшого правила.
Слова Ісусової молитви є на те, щоб мати чим втримувати наш розум і думки при Бозі, бо самі від себе вони будуть розбігатися на всі боки, пригадуючи нам і видумуючи всяке потрібне і непотрібне. Але коли чуєш, що Твоє нутро загріте і палає любов’ю до Бога, Ти осягнув ціль молитви і не треба настоювати на проказуванні слів, аж поки знову дух охолоне і думки розпічнуть віддалятися від Бога.
Великою трудністю може бути сама монотонність слів, але в цьому треба рятуватися не пошуком різноманітности думок, а посиленням свідомости невичерпної Божоїлюбови, якою Він виповнює і перетворює нас. При цьому пам’ятай, щоб не вимовляти слова самим тільки розумом; розум твій хай “зійде в серце”, з’єднається з ним, і так говорить молитву. Якщо Тобі треба зосередити уяву й увагу на чомусь, щоб думка не втікала, зверни свій погляд на серце – це місце Твоєї зустрічі з Богом.
Молитва в часі дня
Поза часом, в якому виконуєш це правило, старайся цією молитвою виповнювати й освітлювати всі вільні хвилини дня: не на те, щоб відтягати увагу від твоїх обов’язків, але щоб Ти цілий день перебув і все виконував, мов дитина, яка інтенсивно займається своїм ділом, проте завжди над собою відчуває люблячий погляд матері. Цією молитвою стрічай усі порушення своєї душі, але уважай, щоб центром Твоєї уваги не був Ти сам і твої проблеми, а Христос, який приєднав Тебе до Себе і хоче, щоб Ти об’єднав усе своє життя в Ньому. Уживай цю молитву особливо в небезпеках і спокусах, бо це скріпить у Тобі певність про Божу поміч і пригадає Тобі небесний скарб, за який Ти змагаєшся. Правдиве є прислів’я, що „поки хто молиться, не згрішить”. Гріх нас перемагає тоді, коли перестаємо молитися.
Не старайся рахувати молитви, які мовиш поза правилом, упродовж дня, бо це може Тебе ввести в пусту високу думку про себе. Деякі всителі духовного життя приписують, як правило, більше число молитов – сотки й тисячі; інші навчають про координування слів молитви з ритмом серця або віддиху. Це все є засоби, які без досвідченого проводу нас виставлять на небезпеку спотворення Ісусової молитви. Суттєвим є стояти перед Богом з увагою в серці, з вірою й любов’ю, і з бажанням у всьому Йому одному віддатися.
Крім особистого правила можна Ісусову молитву вживати і спільно з іншими, при чому звичайно опускається поклони, а молитву мовиться (наприклад, 50 або 100) швидшим темпом і напереміну. Церковні книги-устави радять, щоб таким правилом заступити богослуження, коли хто не може піти до церкви.
Пам’ятай понад усе, що правдива молитва є завжди даром від Бога: щоб Ти не уважав своїм власним осягненням те, Що є даром і дією благодаті. Дехто каже: „Змагайся присвоїти собі Ісусову молитву, бо це є правдива внутрішня молитва”. Неправильне таке мислення. Ісусова молитва є добрим засобом, щоб доходити до внутрішньої молитви, але сама собою вона не є внутрішньою молитвою, а таки зовнішньою. Вона є нашим зусиллям, – а внутрішня молитва є даром ласки.
Очевидно, ніхто не здобуде небесного царства самою тільки молитвою, хоч яка вона висока. Треба добрих діл у службі Богові і ближньому, треба здобувати чесноти і викорінювати хиби, треба годуватися духовним хлібом – Словом Божим. Хто вживає Ісусову молитву, відчуває, що вона об’єднує ці різні зусилля, так що вони взаємно скріплюються і підтримуються.
Практика Ісусової молитви, це не якась поодинока побожна практика між іншими, а є вона програмою життя. Для кого є Ісусова молитва – така програма життя? Для кожного, незалежно від походження і стану, хто “скуштував, який добрий є Господь” (Пс. 33,9), і хоче всяким зусиллям здобути постійне перебування в Божому царстві – у Божому житті – вже тут на землі, у людській буденщині.
ISUSOWA MOŁYTWA Nazwoju „Isusowa mołytwa” wkazujet´sia na odnu z najbilsz ulubłenych i poszyrenych mołytow chrystyjanśkoho schodu: „Hospody Isuse Chryste, Synu Bożyj, pomyłuj mene hrisznoho (hrisznu)!” Wnutrisznia harmonija Praktyka Isusowoji mołytwy maje za cil zakorinyty w naszomu nutri, w naszomu serci, postijnu j żywu swidomist´ Bożoji prysutnosty i widpowidni do toho poczuwannia j widhuk u nas: lubow, poczytannia i wseciłe starannia czynyty Joho wolu w usiomu. Take postijne perebuwannia u Bożij prysutnosti nazywajut´ bezperestannoju mołytwoju, wnutrisznoju mołytwoju, abo mołytwoju sercia. Ludyna, jaka piznała Bożu lubow i perekonałasia, szczo treba wse swoje żyttia widdaty w Joho ruky, szczob mohty w tij lubowi perebuwaty, dijaty j rosty, pomityt´ z doswidu, szczo ne wystane w poodynoki tilky chwyłyny buty z Bohom u mołytwi; ne wystane w poodynokych tilky czynnostiach staratysia spowniuwaty Bożu wolu. Treba znajty sposib harmonijno powjazaty i razom unapriamyty do Boha wsi dilanky naszoho żyttia i tworczosty, wsi czynnyky naszoji ludśkoji pryrody (use tiłesne, duszewne i duchowne), i wse, czym my okreslujemo naszu własnu osobu, wdaczu, switohlad toszczo. Wid najdawniszych czasiw chrystyjanstwa rewnyteli Bożoji lubowy perekonuwałyś, szczo najbilsza w nas pereszkoda do takoho objednannia ciłoho naszoho żyttia i ciłoji naszoji osoby w Bozi – ce nasze dywne widczużennia, widdałenist´ wid naszoho własnoho sercia, w jakomu, czejże, Boh perebuwaje i czekaje na zustricz z namy! Szczob zustrityś i perebuwaty z Bohom, ludyna powynna znaty sposib, szczob uwijty i perebuwaty w samomu nutri, centri swoho isnuwannia, swojeji osoby. Fizyczne nasze serce je symwołom cioho naszoho centru. Jakszczo nasza zustricz z Bohom ne je w ciomu same centri, wona e duże newłastywa, abo może ciłkom nedijsna. „Carstwo Boże je wseredyni was!” (Łk. 17,21). Uprodowż wikiw czysłenni wczyteli duchownoho żyttia łyszyły nam swij doswid i wkaziwky, jak ludyna może widnajty cej swij centr, swoje “serce”, i do nioho uwijty, pry pomoczi korotkoji, neskładnoji, czasto powtoriuwanoji mołytwy. Forma takoji mołytwy i jiji wykonuwannia majut´ buty takymy, szczo ochoplujut´ i trymajut´ w uwazi i tiło, i dumku, i poczuwannia; i, znowu, wony majut´ buty nastilky prostymy, szczob protydijaty pryrodnij naszij schylnosti rozhubluwatyś i rozbihatysia cikawistiu za zawżdy nowymy j riznymy stymułamy. U praktyci, takych mołytow i sposobiw może buty, i buło, duże bahato, i kożna z nych może doprowadyty do bażanoji cili. Wse-taky ponad usi widznaczyłyś ti, szczo wżywały zakłyky do naszoho Spasa osobystym Joho imenem “Isuse!”. Ce ne dywne, bo zakłyk czerez osobyste imja duże sylno nas widkrywaje do widczuttia inszoji osoby, a pohotiw do Osoby Bożoji. I dla wirujuczoho nemaje w takomu zakłyku pry pomoczi imeny niczoho nowitnioho, bo Swiate Pyśmo opysuje wse żyttia i rist rannioji Cerkwy w syli imeny Isusowoho: u ce imja wony chrestyłyś (Di. 2,38) i w niomu perebuwały z Hospodom (Mt. 18,20); u ce imja dobro tworyły (Mr. 9,37), mołyłysia (Jo. 16,24) i tworyły czuda (Łk. 10,17); za Isusowe imja jich honyły (Mt. 10,22) i weły na smert´ (Mr. 13,12-13); wony za ce imja wse terpiły (Di. 9,16), bo wiryły, szczo w tomu imeni majut´ żyttia wiczne (Jo. 20,31)- U cych nowozawitnich opysach “imja” utotożniujet´sia z Osoboju Isusa Chrysta – i najtisnisze nasze zjednannia z Isusom Chrystom je, własne, cillu Isusowoji mołytwy. Praktyka Isusowoji mołytwy je duże prosta, bo ce tilky powtorennia odnijeji mołytwy, odnoho reczennia. Ta wodnoczas ce składna praktyka, bo kożna ludyna zaswojuje i wykonuje jiji u swojeridnyj, nepowtornyj sposib. Ce, szczo dali sliduje, je zahalnymy wkaziwkamy i poradamy dla tych, Szczo ne majut´ dostupu do doswidczenoho wczytela. Szczodennyj podwyh Szczob dijty do toho, szczob ciłyj deń nasz duch buw u lubownim spiłkuwanni z Bohom, treba szczodnia jakuś chwyłynu widłożyty na intensywnu i wyklucznu zustricz z Bohom. Wybery sobi czas i misce, w jakych zmożesz korystatyś atmosferoju spokoju i samotnosty. Duże Tobi pomoże, koły staratymeszsia wtrymuwaty tu samu poru i misce szczodnia. Koły ci zustriczi stajut´ u nas prawyłom dnia, a ne tilky prynahidnymy, spontannymy zachopłenniamy, wony matymut´ bilszu syłu wykoriniuwaty z nas usiake szukannia własnoho upodobannia i wyhod żyttia. Ustijny, otże, sobi (abo pryjmy wid duchownoho otcia) prawyło mołytow i pokłoniw: kraszcze poczny z małym czysłom i ne spiszyś joho zbilszuwaty, chiba szczo wże dowszyj czas wirno spowniujesz te, szczo Ty sobi namityw. Prystupajuczy do takoji praktyky, zatrymajsia na chwyłynku, szczob zwilnyty duch wid poperednich zajniat´ i turbot. Uswidomy sobi, pered kym Ty stajesz i kym je Ty, szczo stojisz pered Bohom. Dla cioho dobre nadajut´sia zwyczajni poczatkowi mołytwy kożnoho bohosłużennia: “Cariu nebesnyj”toszczo. Prawyło dla poczatkujuczych może buty take: try dozemni pokłony, 25 mołytow Isusa, i na kineć znowu try pokłony. Pokłony roby powoli, spokijno, widmowlajuczy ciu mołytwu. Tak samo mołytwy wymowlaj powoli, rytmiczno, nawit´ skład za składom. Ne łuczy zaraz odnu mołytwu do druhoji – chaj małyj promiżok bezsliwnoji pererwy takoż bude sposobom stojannia pered Hospodom. Pry tomu możesz klaczaty, sydity (wyhidno, ałe ne zanadto, szczob buwa ne kłonywsia Ty do snu), abo stojaty, i pry kożnij mołytwi zrobyty dopojasnyj poklin – ce duże pomahaje wtrymuwaty uwahu i widpowidni poczuwannia. Czysły mołytwy, peresuwajuczy palciamy wuzły abo zerniatka na czotkach, szczob ce ne wymahało okremoji uwahy. Samu formułu mołytwy możesz sobi skorotyty (ałe dobre, szczob zawżdy buło imja: “Isuse”), abo zastosuwaty do toho, szczo w tij chwyłyni abo pori twoho żyttia sylnisze widczuwajesz (chocz ne zaczasto, bo ce rozsiwaje ducha). Naprykład, możesz słowa “pomyłuj mene...” dodaty szczojno u druhij połowyni swoho prawyła, tomu szczo my dijsno najkraszcze rozumijemo naszu hrichownist´ i potrebu pomyłuwannia szczojno todi, koły my hłyboko widczuły switło j tepło Bożoji swiatosty j myłoserdia. Trudnoszczi Powilne i rytmiczne wykonuwannia mołytow i pokłoniw duże wpływaje na objednannia i zharmonizuwannia wsich zakutkiw naszoji osoby: tiła, uma, poczuttiw i ducha. Take prawyło, jak powyszcze, ne mało b buty korotsze za 10-15 chwyłyn. Treba daty sobi dosyt´ czasu, szczob widczuty wse, szczo z namy dijet´sia. U si trudnoszczi, jaki wyrynajut´, je nadzwyczajno ważływi, bo wony pokazujut´, szczo w nas je wseredyni i jaki my je w dijsnosti. Proty cijeji mołytwy powstanut´ z naszoho nutra wsi rujnujuczi prystrasti i naszi prywjazannia, i wsi idoły, jakym my służymo radsze, niż żywomu Bohowi. Ta znaj, szczo spasenna syła cijeji mołytwy ne je w naszych zusyllach czy samokontroli, tilky w dijuczij błahodati, tobto w żywij prysutnosti Boha, jakyj odynokyj może nam daty syłu z cym usim zirwaty, szczob Boh staw naszym jedynym skarbom, naszym usim. U dniach, koły widczuwajesz, szczo Ty ciłkom nespromożnyj spownyty prawyła, ne pokydaj joho ciłkowyto, a spowny chocz mału joho czastynu. Take riszennia roby zawżdy pered poczatkom prawyła, – ne skoroczuj joho sobi, raz Ty poczaw. Znowu ż, koły w jakijś chwyłyni duch twij zaprahne prodowżuwaty perebuwannia w mołytwi, ne zaboroniaj sobi toho, ałe ne wstanowlaj zrazu bilszoho prawyła. Słowa Isusowoji mołytwy je na te, szczob maty czym wtrymuwaty nasz rozum i dumky pry Bozi, bo sami wid sebe wony budut´ rozbihatysia na wsi boky, pryhadujuczy nam i wydumujuczy wsiake potribne i nepotribne. Ałe koły czujesz, szczo Twoje nutro zahrite i pałaje lubowju do Boha, Ty osiahnuw cil mołytwy i ne treba nastojuwaty na prokazuwanni sliw, aż poky znowu duch ochołone i dumky rozpicznut´ widdalatysia wid Boha. Wełykoju trudnistiu może buty sama monotonnist´ sliw, ałe w ciomu treba riatuwatysia ne poszukom riznomanitnosty dumok, a posyłenniam swidomosty newyczerpnoji Bożoji lubowy, jakoju Win wypowniuje i peretworiuje nas. Pry ciomu pamjataj, szczob ne wymowlaty słowa samym tilky rozumom; rozum twij chaj “zijde w serce”, zjednajet´sia z nym, i tak howoryt´ mołytwu. Jakszczo Tobi treba zoseredyty ujawu j uwahu na czomuś, szczob dumka ne wtikała, zwerny swij pohlad na serce – ce misce Twojeji zustriczi z Bohom. Mołytwa w czasi dnia Poza czasom, w jakomu wykonujesz ce prawyło, starajsia cijeju mołytwoju wypowniuwaty j oswitluwaty wsi wilni chwyłyny dnia: ne na te, szczob widtiahaty uwahu wid twojich obowjazkiw, ałe szczob Ty ciłyj deń perebuw i wse wykonuwaw, mow dytyna, jaka intensywno zajmajet´sia swojim diłom, prote zawżdy nad soboju widczuwaje lublaczyj pohlad materi. Cijeju mołytwoju striczaj usi poruszennia swojeji duszi, ałe uważaj, szczob centrom Twojeji uwahy ne buw Ty sam i twoji probłemy, a Chrystos, jakyj pryjednaw Tebe do Sebe i chocze, szczob Ty objednaw use swoje żyttia w Niomu. Używaj ciu mołytwu osobływo w nebezpekach i spokusach, bo ce skripyt´ u Tobi pewnist´ pro Bożu pomicz i pryhadaje Tobi nebesnyj skarb, za jakyj Ty zmahajeszsia. Prawdywe je prysliwja, szczo „poky chto mołyt´sia, ne zhriszyt´”. Hrich nas peremahaje todi, koły perestajemo mołytysia. Ne starajsia rachuwaty mołytwy, jaki mowysz poza prawyłom, uprodowż dnia, bo ce może Tebe wwesty w pustu wysoku dumku pro sebe. Dejaki wsyteli duchownoho żyttia prypysujut´, jak prawyło, bilsze czysło mołytow – sotky j tysiaczi; inszi nawczajut´ pro koordynuwannia sliw mołytwy z rytmom sercia abo widdychu. Ce wse je zasoby, jaki bez doswidczenoho prowodu nas wystawlat´ na nebezpeku spotworennia Isusowoji mołytwy. Suttiewym je stojaty pered Bohom z uwahoju w serci, z wiroju j lubowju, i z bażanniam u wsiomu Jomu odnomu widdatysia. Krim osobystoho prawyła można Isusowu mołytwu wżywaty i spilno z inszymy, pry czomu zwyczajno opuskajet´sia pokłony, a mołytwu mowyt´sia (naprykład, 50 abo 100) szwydszym tempom i napereminu. Cerkowni knyhy-ustawy radiat´, szczob takym prawyłom zastupyty bohosłużennia, koły chto ne może pity do cerkwy. Pamjataj ponad use, szczo prawdywa mołytwa je zawżdy darom wid Boha: szczob Ty ne uważaw swojim własnym osiahnenniam te, Szczo je darom i dijeju błahodati. Dechto każe: „Zmahajsia pryswojity sobi Isusowu mołytwu, bo ce je prawdywa wnutrisznia mołytwa”. Neprawylne take mysłennia. Isusowa mołytwa je dobrym zasobom, szczob dochodyty do wnutrisznioji mołytwy, ałe sama soboju wona ne je wnutrisznioju mołytwoju, a taky zownisznioju. Wona je naszym zusyllam, – a wnutrisznia mołytwa je darom łasky. Oczewydno, nichto ne zdobude nebesnoho carstwa samoju tilky mołytwoju, chocz jaka wona wysoka. Treba dobrych dił u służbi Bohowi i błyżniomu, treba zdobuwaty czesnoty i wykoriniuwaty chyby, treba hoduwatysia duchownym chlibom – Słowom Bożym. Chto wżywaje Isusowu mołytwu, widczuwaje, szczo wona objednuje ci rizni zusylla, tak szczo wony wzajemno skriplujut´sia i pidtrymujut´sia. Praktyka Isusowoji mołytwy, ce ne jakaś poodynoka pobożna praktyka miż inszymy, a je wona prohramoju żyttia. Dla koho je Isusowa mołytwa – taka prohrama żyttia? Dla kożnoho, nezałeżno wid pochodżennia i stanu, chto “skusztuwaw, jakyj dobryj je Hospod´” (Ps. 33,9), i chocze wsiakym zusyllam zdobuty postijne perebuwannia w Bożomu carstwi – u Bożomu żytti – wże tut na zemli, u ludśkij budenszczyni.
Brak komentarzy:
Prześlij komentarz