Zgromadzenie z roku 2014 - refleksje uczestnika

Poniżej wklejam artykuł w języku ukraińskim, poświęcony Zgromadzeniu UKGK w Polsce (Przemyśl, 2-4.X.2014), opublikowany pierwotnie w Kalendarzu Błahowista za 2015 r., s. 128-151.

                                     Собор 2014 року – рефлексії учасника  

ВВЕДЕННЯ

                    З 2 по 4 жовтня 2014 року проходив у Перемишлі спільний Собор обох єпархій УГКЦ у Польщі. Став він мабуть найбільш знаковою подією минулого року в житті нашої церковної спільноти. Кваліфіковану оцінку можна буде йому дати щойно через декілька років, коли виявиться, що з цього Собору в нас залишилося, які постулати-постанови було введено в життя, яких (і чому) втілити не вдалося та які для УГКЦ в Польщі наслідки від першого і другого. Адже значення кожного церковного собору проявляється повністю щойно у т.зв. рецепції – тобто в процесі введення постанов у реальне церковне життя, без чого найкращі навіть постанови стають лише набором гарних побажань. Та вступну оцінку самого Собору можна дати вже тепер – ураховуючи його підготовку, проведення, постанови. У випадку нашої Митрополії очевидним контекстом для цієї оцінки є попередній Собор, проведений у тому ж Перемишлі з 14 по 16 березня 2002 року.

ЩО ТАКЕ «СОБОР»?

                   Поки почнемо порівнювати й оцінювати, нагадаймо собі, що це таке «єпархіяльний собор». На жаль, Кодекс Канонів Східних Церков – крім вселенських соборів – знає у Церквах патріяршого устрою лише два рівні «соборування»: єпархіяльний і всецерковний (патріярший). Місця для соборів митрополій патріяршої Церкви не передбачається. В умовах Польщі ми отже змушені проводити «спільний собор двох єпархій», що є юридично дивовижною, та з практичної точки зору дуже раціональною для нас розв’язкою.

                  Український текст ККСЦ знаходиться в інтернеті (http://old.ugcc.org.ua/CCEC/CCEC-toc.html), тут у додатку № 1 наводжу канони 235-242, які регулюють проведення єпархіяльних соборів. Якщо ж ідеться про реальний стан справ, єпархіяльні собори, зокрема в УГКЦ, перебувають на стадії формування своєї ідентичности і завдань. Чи собор має бути «дорадчим органом єпископа» (тобто: «єпископ окремо, собор окремо») чи являти собою повноту місцевої Церкви, де єпископ не «над собором», а «на соборі» (що не заважає ні його головству, ні монополії на вирішальний голос)? Чи собор мав би виконувати перш за все законодавчі завдання, чи бути радше таким собі дискусійним форумом, де б церковні «низи» могли висловити свої думки і побажання? Чи у виконанні законодавчої ролі сам собор мав би випрацьовувати законопроекти, а єпархіяльний єпископ їх затверджувати (або ні) – чи ініціятива мала б належати пастиреві єпархії? Якщо єпископ і так має всю повноту законодавчої влади, то навіщо взагалі єпархіяльні собори?

                   Мої особисті погляди на це питання я висловив у статті Współczesne ustawodawstwo partykularne Ukraińskiego Kościoła Greckokatolickiego w Polsce (у книзі Prawo ukraińskie. Wybrane zagadnienia, red. M. Bartnik, M. Bielecki, J. Nikołajew, Lublin 2013, c. 285-311). Мої висновки можна також прочитати на ruthenus.blogspot.com (допис від 1 січня 2014). Вважаю, що ближча нашій традиції модель «єпископа на соборі», а не єпископа відокремленого від собору. З двох соборних моделей, «законодавчої» та «душпастирської» (читай: дискусійно-конференційної), однозначно волію першу. Зважаючи на те, що собор це кількаденне зібрання людей, які не мають навиків спільної «парламентської» праці - годі від них очікувати опрацювання за цей час законопроектів. Отож законопроекти мали б опрацьовуватися раніше єпископом (на практиці: експертами у порозумінні з єпископом) і ним же вноситися на собор. Законопроекти мали б бути виявом душпастирської програми єпархіяльного єпископа, який повинен таку програму мати і водночас уміти для опрацювання її деталей та конкретів організувати собі відповідне коло співробітників. Таким чином, «затверджування» законів чи постанов ПІСЛЯ собору втратило б сенс. Такий режим праці (цілком згідний з кан. 240-241 ККСЦ) не виключав би також ініціятиви «низів»: чи то у формі індивідуального вношення проектів до єпископа на етапі підготовчих праць, чи на самій сесії. Ідеалом було б поділити праці собору на дві сесії, «робочу» і «урочисту», розділені відповідним проміжком часу. На першій дискутувалися б проекти єпископа і вносилися б проекти «низів» - на другій же оголошувалися б урочисто як закони пропоновані єпископом (з евентуальним урахуванням поправок «низів», якщо б єпископ визнав це доцільним), так і апробовані єпископом проекти «низів» (відредаговані, якщо треба).

                  Хтось запитає: якщо це має бути в основному єпископська ініціятива, то навіщо взагалі гратися в якісь собори? Адже достатьо тут самого єпархіяльного архиєрея з його дорадниками і експертами! Навіщо тягнути з усієї єпархії чи країни десятки людей? З трьох причин:

1) спільне читання і обговорення нових законів покращує оту славну рецепцію (це важливо зокрема для духовенства);

2) дискусія над проектами дає пастиреві єпархії нагоду почути голос «низів», яких представники можуть напр. слабше знати богословсько-канонічні тонкощі, але як знавці реального життя підсказати, які проектовані постанови саме з цієї «низової» перспективи сумнівні чи нереальні;

3) з еклезіологічної точки погляду на соборі проявляється, завдяки репрезентації всіх станів вірних, повнота місцевої Церкви. Тому-то, хоча і на соборі тільки єпархіяльний єпископ має вирішальний голос, то все ж таки «єпископ на соборі» це щось більше ніж сам лише єпископ. Особисто вважаю, що в церковному праві закони проголошені єпископом на соборі повинні відмінятися тільки на іншому соборі (або вищою владою даної Церкви), але не самим лише єпископом.

                      

                 КОНТЕКСТ ПОПЕРЕДНЬОГО СОБОРУ

                  Собор 2002 року був запереченням цих принципів. На ньому, начебто на якійсь конференції, виголошувалися доповіді – законопроекти не вносилися. Проводилися дискусії, в яких далися чути різні думки, але голосування відбулися тільки в справі прийняття кінцевого комюніке та обрання післясоборних комісій, які мали щось випрацювати на основі доповідей, думок з дискусії, та цього ж комюніке. Тільки комюніке можна вважати голосом собору, проте з цього голосу нічого не виникало. Комюніке описувало хід Собору, напр. що учасники обговорювали питання календаря і дотримувалися різних поглядів на цю тему. Яка позиція Собору, як такого, випливає звідси? Ніяка, звичайно.

                      Покликані на соборі комісії однак працювали – з 2002 по 2004 рік ухвалено ряд законопроектів, які були (з одним характерним винятком) прийняті, хоча не без змін, єпархіяльними єпископами. Сформульовано також (принаймні у комісіях екуменічній, душпастирській та літургійній митрополичої єпархії) ряд постулатів адресованих правлячому архиєреєві. Проголошені 7 січня 2005 року закони (осінню 2002 р. раніше проголошено статути парафіяльних душпастирських і економічних рад) не були поганими – навпаки, у певних положеннях напр. Тимчасовий устав про формування і служіння дияконів та церковнослужителів випереджував пізнішу третю редакцію американського закону РКЦ про дияконів. Але біда їхня полягала в тому, що за цими законами не стояли ні «низи» (які не брали участи в їхньому творенні), ні «верхи», яким ці закони (може поза статутами рад) неначе підкинуто збоку. Неначе на глум у деяких публікаціях названо ці закони «рішеннями Собору», хоча жоден собор і на очі їх не бачив.

                    Таким чином, Собор 2002 року можна назвати «собором змарнованих шансів».

                       СОБОР 2014 РОКУ – ЯКІСНА ЗМІНА В КРАЩИЙ БІК

                  Як учасникові обох Соборів, приємно мені відзначити значний якісний прогрес у проведенні Собору 2014 року. Прийнято принцип, що соборні доповіді мають включати конкретні постулати і бути готовими за місяць до Собору, щоби могли їх раніше отримати всі делегати.  Таким чином, хоча не внесено проектів законів, то все ж таки делегати отримали матеріял для роздумів і, відтак, голосування, яке проходило в останній день. Отже на цей раз ми маємо дійсно до діла з РІШЕННЯМИ СОБОРУ (які, проте, в однй з публікацій названо чомусь «ПІСЛЯсоборними постулатами»). Звичайно, прийняті в голосуванні «постулати» підлягали переглядові та затвердженню правлячими архиєреями. Затверджені 12 листопада обома єпархіяльними владиками УГКЦ в Польщі постанови публікуються нижче як додаток № 2. У додатку № 3 подається уривок з декрету про затвердження, в якому описується процедура практичного введення в життя окремих постулатів, адже деякі з них не належать до компетенції ієрархів нашої Митрополії, деякі адресовані прямо Патріяршому Собору УГКЦ тощо. Варто прочитати обидва додатки.

                  Чи все на Соборі було гаразд? Звичайно, ні. Залишаючи на боці мої погляди на законодавчу функцію собору (а зокрема «єпископа на соборі»), все ж таки мушу запримітити, що роль «редакційних» груп відбігала від тієї, яку передбачивала встановлена раніше процедура. Це не були «по 2 особи з єпархії» призначені  для допомоги доповідачеві в редагуванні пропозицій для пленарного голосування, тільки групи нераз і кільканадцяти людей, зацікавлених даною тематикою (напр. літургійною), які за власним бажанням брали участь у засіданнях і принаймні в одній з груп привласнили собі компетенцію не тільки редагувати, але й цензурувати пропозиції постанов – тобто взяли самочинно на себе роль аналогічну до ролі парламентських комісій. Це, на жаль, призводило до марнування часу, якого і так було обмаль (Собору потрібен був би хоча один додатковий день) – а й у надійній редакції пропозицій постанов не помагало. Правда, велися дискусії, які були продовженням (нераз і до пізних нічних годин!) дискусій пленарних. У цьому дехто з учасників і бачив позитив. Я ж особисто волів би призначити більше часу якраз на дускусії пленарні, а редакційну працю бачити суто редакційною – без відкидання окремих постулатів, що не дало нагоди повноті Собору розглянути їх та прийняти чи відкинути в загальному голосуванні.

                 Питання, яке має появитися у контексті Соборів майбутнього, звучить: чи черговий Собор зможемо провести ще краще – і чи зможемо його провести з власного (тобто місцевого єпископату) рішення? Як досі, обидва Собори проводилися тому, що так розпорядився Синод Єпископів усієї УГКЦ...  

                                       НАПРАЦЮВАННЯ СОБОРУ

                              Позаяк публікуються вони в додатку № 2, детальне обговорення їх не мало б сенсу. Та й місця не вистачило б на це. Мені особисто дуже приємно, що серед постулатів прийнятих на Соборі та затверджених Владиками знайшлися й ті, за які я змагався часом і кільканадцяь років – як напр. привернення первісного тексту Символу Віри, без додатку «і Сина» у словах про походення Св. Духа. Я безуспішно вносив таку пропозицію на Патріяршому Соборі 1998 року, відтак у післясоборних комісіях тут у Польщі (2002-2004). Тепер, надіюся, справа діждеться завершення. Тішить і це, що нарешті в постановах Собору помічено проблеми лемків та вірних польської мови. Як без того можна б узагалі говорити про будь-яку «місійність» нашої Церкви? Правда, поки що ця відкритість проявляється на рівні конкретних рішень у справі перекладів, призначення синкела у справах лемків тощо. Нема ще готовності поставити справу принципово, визначити офіційно, в якому сенсі наша Греко-Католицька Церква є Українською, які з цієї назви можна робити практичні висновки, а яких ні. До причин цього стану, корені якого добачаю в акції «Вісла» і її наслідках, вернуся нижче. 

                              Тішить мене й це, що в прийнятих і затверджених постулатах знайшлося місце для устроєвих питань: виправлення юридичного статусу УГКЦ в Польщі, реорганізація єпархіяльного поділу, що дасть можливість створення митрополичого синоду єпископів (про це я писав у ruthenus.blogspot.com 29 серпня 2012 і 3 вересня 2014), створення протопресвітерату (деканату) для Центральної Польщі та нових парафій, враховуючи потреби імігрантів з України. Два перші питання вимагатимуть співдії Синоду Єпископів УГКЦ та Римського Престолу, однак добре, що наші Владики бачать ці проблеми, позаяк саме вони мали б тут виступати ініціяторами змін.

                            Гарячі дискусії викликало календарне питання. Я вже про нього писав (див. ruthenus.blogspot.com, 21 вересня 2014), тож повторюватися не збираюся, також і тому, що в цьому ж випуску Календаря «Благовіста» має бути поміщена стаття о. прот. Богдана Панчака на цю тему. Прийняте і затверджене на Соборі рішення в основному відповідає пропозиції люблинської парафії (цю пропозицію я відтак зголосив ще в дискусії на Соборі): не зміна, не брак зміни, але дослідження думки вірних. Правда, багато тут залежить від того, наскільки це дослідження буде підготовлене і проведене професійно та без упереджень. Та й вимога 75 % голосів за зміною для довершення цієї зміни є по суті фактичним похороном всяких ідей про зміну календаря. Слушно звернув увагу о. Петро Кушка ЧСВВ, що при вирішенні дуже важливих справ, коли бажають мати більшість поважнішу за абсолютну (більше 50% від усіх, що голосують), дуже часто вимагають «тільки» 2/3.  Вимога ¾  вирішує справу заздалегідь, бо ж у наших умовах, як показують дослідження, можливо знайти більшість за зміною, але це буде трохи за половину, ніяк не 3/4 . Єдина можливість отримати більшість 75% за зміною – це врахувати виключно голоси вірних, які працюють за наймом (або рахувати їх за рівновартість кількох голосів пенсіонера чи хлібороба).  

Накінець додам, що в деяких моментах праці Собору, зокрема в часі голосувань, відчув я дуже наглядно дію Божественної Благодаті, яка – як читаємо в молитві рукоположення священнослужителів – «недужих оздоровлює і те, що їм недостає, доповнює». Церква є Боголюдським організмом, в якому постійно Бог «оздоровлює і доповнює» місця, яким малодушність, глупота, недбальство чи зла воля людини завдали шкоди. Однак що інше є знати це в теорії, а зовсім щось інше – бачити власними очима.  

СОБОР – ОБРАЗ ЦЕРКВИ

                       На Соборі та «навколо» Собору, зокрема в рамках різних підготовчих зустрічей і праць, можна зробити багато цікавих спостережень про церковну спільноту, її стан і перспективи.

                      Напевно є в нас багато позитиву, не завжди нами усвідомленого. От, маємо горстку семінаристів – але якщо прийде 2 на перший курс, то це означає 6 першокурсників на 100 тис. вірних (за переписом 2011 р. є нас 33 тис.). У двох найкращих єпархіях РКЦ в РП є 5 першокурсників на 100 тис. вірних. Аналогічна ситуація з числом священиків: кількість вірних на одного пресвітера у нас залишає найкращі єпархії РКЦ в РП далеко позаду, причому наші священики ще й відносно молодші. Наші вірні куди щедріші за римо-католиків: коли є різні збірки на поміч потерпілим чи т.вз. Петрів гріш, статистичний греко-католик нераз і кільканадцять (!) разів більше жертвує за статистичного римо-католика. Або візьмімо парафіян Оструди з їх прекрасною церквою: чи спромоглася б на щось подібне латинська парафія з Польщі? Якщо взагалі є в Польщі латинські парафії з кількістю вірних нижче 100...

                     Чого нам бракує найбільше? І протоколи передсоборних зустрічей, і постанови Собору, і соборні дискусії – на мою думку як першорядну проблему видвигають катехизацію. Звичайно, не лише навчання релігії у школі, але також катехизацію дорослих у парафії та поза нею. Поглиблення знань про віровчення, обряд у широкому розумінні, церковну історію, устрій Церкви тощо. Про це на Соборі і «навколо» Собору говорилося і писалося багато – але потребу катехизації видно не лише з цих прямих про неї висловлювань. Вона простежується і там, де нібито говориться чи пишеться про зовсім інші речі.

                    Про що мені йдеться? Почну з анекдоту – втім, цілком автентичного. У невеликій парафії на Півночі парохом став колись священик-восточник і почав уводити певні обрядові зміни. Змінив наприклад напрямок процесії навколо церкви з «уніятського» на «православний». Вірні ж довго не хотіли цього прийняти. Чому? Адже це не була жожна «латинізація» чи «полонізація», радше навпаки. Та віряни були простими селянами, які ніколи не проходили порядної катехизації в рідному обряді (правду кажучи, не проходили мабуть взагалі жодної). Були проте прив’язаними до своєї Церкви, вірними її дітьми. Що могли робити в таких умовах? Просто триматися без розбору всього, що знали як своє, і не приймати буквально ніяких змін. У такій ситуації, треба сказати, цей підхід мав розумні підстави. Тому-то й в часі сумнозвісної ПНР робити які-небудь зміни було вкрай небезпечно: парафії, де священики самовільно вводили українську мову замість церковнослов’янської чи григоріянський календар, ставали нераз полем суперечок і конфліктів.

                   Зараз, однак, уже чвертьстоліття від офіційних «похоронів» ПНР і такий підхід разюче неадекватний. Як не диво, його залишки спостерігаємо і нині. Вони наприклад виявляються у мовно-календарних дискусіях, коли пропозиції вирішення чисто душпастирських проблем у спосіб, відповідний до принципів Католицької Церкви в цілому та УГКЦ зокрема – поборюється деякими вірними як «зрада». Чому? А саме тому, що даним вірним бракує усвідомлення чим є Церква (також – Українська Греко-Католицька), що означає бути греко-католиком, що в обряді є першо-, а що друго- чи третьорядне і т.д. Бракує саме катехитичної формації. Катехиза, пам’ятаймо, це не лише «навчання релігії», передача суми знань. Це виховання до повноцінної участи в церковному житті.

                  На образ і стан УГКЦ в Польщі досі впливає сумнозвісна «Вісла». Один з аспектів цього впливу нам усім відомий: розсіяння вірних по великих просторах, 60 % у північній Польщі, на рідних землях менше 20%, необхідність будування нових церков, коли десятки й сотні наших руйнуються або використовуються іншими спільнотами, перебої з віддачею хоча б частини давнього майна. Це ясно. Коли б усі вірні УГКЦ в Польщі жили в одному місті розміру Перемишля чи Холма, становлячи там коло половини населення, то більшість наших побутових, організаційних проблем просто відпала б, а священиків виявилося б певно... забагато. Та існує ще й інший фактор впливу «Вісли» - грізний, бо внутрішній і нами не усвідомлений як слід.

                 До «Вісли» попри всі проблеми, породжені розпалом націоналістичних пристрастей (не лише в українців!), було в ГКЦ місце і для вірних польської мови, і для старорусинів. «Вісла» і політика ПНР, якої метою було знищення українства, довели до оформлення ГКЦ як «обложеної твердині» українства та його ж останнього оплоту. На цьому грунті сформувалася ментальність підпорядкованості Церкви українському національному інтересові, що сприймається як річ самозрозуміла й очевидна. Не менш очевидною є атмосфера певного морального примусу уникати в Церкві всього, що тільки могло б пошкодити станові українства. Воно абсолютно зрозуміле з психологічної точки погляду – це природна реакція на травму «Вісли» і на критичну ситуацію «поствіслянського» українства. З другого ж боку воно несумісне з християнством. Який вихід? Добра катехизація і формування релігійних основ тотожності греко-католика, про що я зрештою писав у Календарі «Благовіста» за 2014 рік. Таким чином, я повністю погоджуюся з одим із моїх ідейних опонентів, що проблеми мови чи календаря не першорядні – першорядною є тотожність. Якщо релігійна і обрядова тотожність буде властивим чином сформована, вирішення мовних чи календарних проблем згідно з принципами Церкви не створюватиме ніяких ментальних проблем чи конфліктних ситуацій. Отож саме у формуванні тотожності бачу чи не головне завдання катехизації тут і тепер.         

                                                                         диякон Петро Сивицький

ДОДАТОК № 1 - КАНОНИ 235-242 ККСЦ

Кан. 235 – Єпархіяльний собор подає єпархіяльному Єпископові допомогу в тому, що має відношення до спеціяльних потреб або користі єпархії.

Кан. 236 – Єпархіяльний собор слід скликати кожний раз, коли, на думку єпархіяльного Єпископа і за порадою пресвітерської ради, цього вимагають обставини.

Кан. 237 –    § 1. До єпархіяльного Єпископа належить скликати єпархіяльний собор, головувати на ньому особисто або через когось іншого, переносити його, відкладати, припиняти і розпускати.
   § 2. Коли єпархіяльний престол вакантний, єпархіяльний собор, згідно з самим правом, тимчасово припиняється, поки новий єпархіяльний Єпископ не вирішить цю справу.
Кан. 238 –    § 1. На єпархіяльний собор повинні бути скликані й на нього з'явитись:

• 1-е - Єпископ коад'ютор і Єпископи помічники,
• 2-е - Протосинкел, Синкели, судовий Вікарій і єпархіяльний економ,
• 3-є - єпархіяльні радники,
• 4-е - ректор вищої єпархіяльної семінарії,
• 5-е - протопресвітери,
• 6-е - принаймні один парох з кожної округи, вибраний всіма, хто там у даний момент виконує душпастирську діяльність, причому на виборах головує протопресвітер, треба також вибрати іншого пресвітера, який заступав би того у разі перешкоди,
• 7-е - члени пресвітерської ради і декілька делегатів пастирської ради, якщо вона існує, вибраних цією радою способом і в кількості, встановленими партикулярним правом,
• 8-е - декілька дияконів, обраних згідно з приписом партикулярного права,
• 9-е - Настоятелі монастирів свого права і декілька Настоятелів інших інститутів посвяченого життя, які мають в єпархії дім, вибраних способом і в кількості, встановленими партикулярним правом,
• 10-е - миряни, вибрані пастирською радою, якщо вона існує, або в спосіб, визначений єпархіяльним Єпископом так, щоб кількість мирян не перевищувала третини членів єпархіяльного собору.
     § 2. Якщо єпархіяльний Єпископ вважає за доцільне, може запросити на єпархіяльний собор інших, не виключаючи навіть осіб інших Церков свого права, яким усім може також надавати право голосування.
     § 3. На єпархіяльний собор можна також запросити кількох спостерігачів з некатолицьких Церков або церковних Спільнот.

Кан 239 – Ті, що повинні з'явитись на єпархіяльний собор, якщо їм заважає виправдана перешкода, не можуть посилати за себе уповноваженого, який від їх імені брав би участь у єпархіяльному соборі, але про перешкоду повинні повідомити єпархіяльного Єпископа.
Кан. 240 –    § 1. Згідно з правом, будь-який вірний може пропонувати питання для обговорення на єпархіяльному соборі, але тільки єпархіяльний Єпископ повинен визначити, які справи слід розглядати на цьому соборі.
   § 2. Єпархіяльний Єпископ повинен своєчасно утворити одну або більше комісій, завданням яких є підготувати питання, що їх слід обговорити на єпархіяльному соборі.
   § 3. Єпархіяльний Єпископ повинен також подбати про те, щоб усім своєчасно був вручений проєкт питань, які будуть розглядатись.
   § 4. Усі запропоновані питання повинні стати предметом вільного обговорення на сесіях єпархіяльного собору.

Кан. 241– Єдиним законодавцем на єпархіяльному соборі є єпархіяльний Єпископ, інші мають лише дорадчий голос, тільки він підписує всі рішення, прийняті на єпархіяльному соборі, якщо вони оголошуються на цьому соборі, то починають зразу зобов'язувати, хіба що виразно застерігається щось інше.

Кан. 242– Зміст законів, деклярацій і декретів, які були прийняті на єпархіяльному соборі, єпархіяльний Єпископ доводить до відома влади, яку визначило партикулярне право власної Церкви свого права.

ДОДАТОК № 2 – ЗАТВЕРДЖЕНІ ПОСТАНОВИ (ПОСТУЛАТИ) СОБОРУ 2014

І. «ЛІТУРГІЯ І МОЛИТВА»

Пропозиції Патріаршому Собору УГКЦ:

1.                 Привернути в УГКЦ читання всіх молитов анафори вголос.

2.                 Привернути у Божественній Літургії читання зі Старого Завіту.

3.                 Усі богослужбові тексти українською мовою друкувати з наголосами, які,

особливо в умовах діаспори, є необхідними для того, щоб читати і співати

священні тексти правильно.

4.                 Опрацювати чин похорону мертвонароджених дітей (викиднів).

5.                 Опрацювати інструкцію звершення разом всіх трьох Таїнств

християнського втаємничення.

6.                 Опрацювати Чини хрещення і вінчання поєднані з Божественною

Літургією.

7.                 Визнати слова «і послух подружній» у шлюбній присязі жінки

факультативними.

8.                 Розглянути можливість визнання, що участь у шлюбній Божественній

Літургії в суботу ввечері задовільняє недільний обов’язок мирянина, який

вінчається або є гостем на весіллі.

9.                 Опрацювати ЄДИНИЙ переклад богослужбових текстів українською

мовою, бажано спільний для УГКЦ і Православних Церков України.

10.             У всій УГКЦ привернути первісний текст Символу Віри, без додатку «і

Сина», попередивши це відповідною роз’яснювальною роботою.

Пропозиції Владикам УГКЦ у Польщі:

1.                 Підтвердити і дотримуватися Принципів літургійного життя від 2005 р.

2.                 Утворити, відповідно до Принципів літургійного життя, літургійну

комісію ПВА або спільну комісію для всієї Митрополії.

3.                 У єпархіях УГКЦ у Польщі привернути первісний текст Символу Віри, без

додатку «і Сина», попередивши це відповідною роз’яснювальною

роботою.

4.                 Вивчити шляхи задоволення прагнень вірних до глибшої духовної

підготовки до свят Різдва Христового, зокрема у формі реколекцій.

5.                 Дозволити звершування Божественної Літургії за парафіян у будні, зате у

неділі та свята дозволити звершувати її в наміреннях жертводавців – як

за живих, так і за померлих.

6.                 Використовуючи партикулярне право інших єпархій УГКЦ, зокрема

Мельбурнської, опрацювати інструкцію проведення похорону осіб, які

вибрали кремацію свого тіла, відповідно до умов Польщі.

7.                 Кадіння перед Євангелієм обмежити згідно з рубрикою служебника.

Молитву перед Євангелієм, попередивши закликом «Господеві помолімся»,

читати вголос.

8.                 Зберігаючи практику причащання ложечкою, повчати вірних, зокрема

принагідних учасників греко-католицьких відправ, про належну

поведінку при прийманні Причастя.

9.                 У дві неділі року, коли повторюються рядові недільні євангельські

читання, на Літургії св. Івана Золотоустого читати вголос усю анафору,

вже не виголошуючи проповіді.

10.             В одну з неділь Великого Посту на Літургії св. Василія Великого читати

вголос усю анафору – не виголошувати тоді проповіді та рецитувати

Символ Віри.

11.             Звернути увагу на вірних, які з різних причин роками не приступають до

сповіді. Видавати до них послання-заклики до покаяння, де б з любов’ю,

по-батьківськи була пояснена необхідність таїнства покаяння у формі

індивідуальної сповіді.

12.             Установити окрему від 27 червня дату почитання новомучеників

блаженних єпископів перемиських Йосафата і Григорія. Вибрати дату

між 5 і 17 листопада, або 1 листопада (вихідний у Польщі).

13.             Необхідно популяризувати Церковне Правило у візантійсько -

українському обряді, використовуючи існуючі видання (напр.

василіянський Молитвослов, Чин недільної утрені тощо) та

опрацьовувати нові – зокрема брошурки з текстами Вечірні, Утрені та

Повечір’я найголовніших празників.

14.             Виготовити двомовні чини найбільш уживаних відправ (Божественні

Літургії свв. Івана Золотоустого і Василія Великого, Служба

Передшеосвячених Дарів, Чини Хрещення, Вінчання і Похорону), з

українським текстом латинкою в транскрипції та паралельним польським

перекладом, щоб уможливити вірним, які не знають кирилиці і/або

української мови, активну участь у цих відправах і краще їх розуміння.

15.             Опрацювати офіційні переклади Служебника і Требника на польську

мову.

16.             Вивчити можливість вживання на лемківських парафіях, де того

бажають вірні, русинських офіційних літургійних книг (Апостола,

Псалтиря).

ІІ. «БОЖЕ СЛОВО І КАТЕХИЗАЦІЯ (КЕРИГМА)

В УГКЦ У ПОЛЬЩІ»

Сім’я:

1.                 Ввести катехизу для батьків перед хрещенням дитини (бажано з

батьками хресними).

2.                 Пригадувати про повагу молитви в родині, вчити конкретних форм

молитви (помоліться перед обідом в такий спосіб..., моліться разом перед

Святвечером, моліться разом молитвою Святого Єфрема у Великому

Пості).

3.                 Організувати в парафії катехизи для молодих батьків.

Школа:

4.                 Перекласти Катехизм УГКЦ "Христос Наша Пасха" польською мовою.

5.                 Підготувати катехитичний підручник для 1-3 кл. таким чином, щоб на

одній сторінці були 2 таблиці – одна з українським текстом, а друга – з  транслітерацією.

6.                 Організувати катехитичні зустрічі для батьків перед І Сповіддю і

Урочистим Св. Причастям.

7.                 Наголошувати на потребі участі дітей та молоді в літніх релігійних

таборах (Сарепта).

8.                 Виготовити підручники з релігії для учнів та вчителів.

9.                 Перекласти на українську мову нову Підставу навчання і нову Програму

греко-католицької релігії у Польщі.

10.             Організувати духовну формацію для катехитів.

11.             Проводити катехитичні конференції з єпископом.

12.             Створити закладки на єпархіальних веб-сторінках присвячені

катехизації.

Парафія:

13.             Створити родинні порадні при парафіях.

14.             Організувати біблійно-молитовні гуртки (створити схему праці).

15.             Звернення Владик на теми актуальних моральних питань – принаймні

раз на рік.

16.             Усистематизувати форму катехизи дорослих, використовуючи досвід

Неокатехуменальної дороги з пошануванням східної традиції та Літургії.

17.             Організувати антропологічно-керигматичну катехизу.

 ІІІ. «МІСІЙНИЙ ДУХ УГКЦ У ПОЛЬЩІ»

Соборові постулати:

1.                 Створити в єпархіях місійно-пасторальні відділи (пор. ККСЦ кан. 585

параграф 3).

2.                 Приділити особливу увагу місійній формації  семінаристів.

3.                 Створити богословсько—пасторальний інститут (видавництво,

організація конференцій, співпраця з різними католицькими

університетами).

4.                 Заснувати інститут постійної формації духовенства (рівень

проповідування Слова Божого і сповідництво).

5.                 Створити програму розвитку УГКЦ в Польщі (нові структури, нові

парафії, враховуючи питання міграції з України).

6.                 Призначити ефірний час, який виділяє нам TVP, на навчальні,

інформаційні, місійні програми.

7.                 Поглибити молитовне життя у парафіях (молитовні групи, поставити

акцент на катехизацію дорослих у формі катехуменату, використовуючи

елементи християнського втаємничення дорослих). Дбати про рівень

літургійного співу.

8.                 Співпраця з парафіями зі східної України.

9.                 Нав’язати контакт з іншими східними католицькими Церквами, особливо

з Церквами Близького Сходу.

10.             Утворити центри для збору інформації про греко-католицького

душпастирство в Польщі, Європі та світі в мережі інтернет (адреси

парафій, координати).

Постулати на Патріарший Собор:

11.             Організувати дні відкритих дверей в парафіях УГКЦ у Польщі з метою

ознайомлення суспільства з нашою Церквою.

ІV. «СПІЛЬНОТА – СОПРИЧАСТЯ, ПЛЕКАННЯ ЄДНОСТІ

(ВІРНІ БУДУЮТЬ СПІЛЬНОТУ)»

Соборові постулати:

1.         Зактивізувати діяльність Єпархіяльної Душпастирської Ради у

Вроцлавсько-Ґданській Єпархії, a в Перемисько-Варшавській Архиєпархії

покликати Душпастирську Раду згідно з рішеннями Собору з 2002 року.

2.         Покликати Катeхитичний Відділ, у якому задіяні були б духовенство та

світські катeхити.

3.         Підтримувати співпрацю з громадськими організаціями (ОУП та інші).

4.         В парафіях виготовляти парафіяльний душпастирський план на наступний рік. 

5.         Покликати фонд братньої допомоги для священників малих парафій

(наприклад: збірка грошей в другий день Різдва чи Великодня).

6.         Матеріальна відповідальність за парафію лежить на вірних.

7.         Покликати один Митрополичий Реґентський Інститут у Варшаві.

8.         В міру можливостей, нав’язувати міжпарафіяльні партнерства з

Україною.

9.         Заохочувати парафії до участі в паломництві до визначних місць,

пов’язаних з культурою та історією нашої Церкви (наприклад: Ярослав,

Білий Бір, Хшаново, Гора Явір, Майданек, Гора З’явління біля

Перемишля, на рідні землі та Україну). Узгодити терміни на кожний рік.

10.      Створити програму формації християнської родини. Покликати

душпастирів родин.

11.      Заснувати сарептянські структури в єпархії.

12.      В кожному деканаті Митрополії покликати координатора сарептянського

руху, щоб ідея Сарепти стала постійною формацією нашої молоді.

13.      Покликати Комісію з питань Душпастирства студентів за участю

представників студентської молоді.

14.      Екуменістам відпрацювати зразкове екуменічне богослужіння, з якого

зможуть скористати усі наші парафії.

15.      У кожній єпархії призначити відповідальних осіб з екуменічних питань.

16.      Розробити програму з питань покликань до священства та монашого

життя.

17.      Спостерігаємо потребу душпастирської опіки осіб, які перебувають в

нешлюбних  зв’язках.

18.      Звернути особливу увагу на участь молоді Митрополії у Світових Днях

Молоді, як важливий елемент сопричастя з Вселенською Церквою.

19.      Звернути увагу на потребу душпастирських зустрічей єпископа з

вірними, окрім празників та візитацій.

V. «ПРОВІД ТА УПРАВЛІННЯ ПАРАФІЄЮ»

Пропозиції Владикам УГКЦ у Польщі:

1.                 Провести дослідження парафіяльного життя усіх парафій у Польщі, щоб

окреслити: чи спільнота парафіяльна розвивається, чи завмирає, чи є

можливість для її кращого розвитку.

2.                 У парафіяльних радах, там де є можливість, визначити референтів,

необхідних для оживлення парафіяльної діяльності: літургійного,

катехитичного, євангелізаційно-місійного, організаційно-господарського,

благодійно-харитативного, інформаційно-видавничого.

3.                 Покликати капеланів академічного (студентського) душпастирства у

більших університетських містах.

4.                 Якщо є така потреба і можливість, подбати, щоб парохи мали свій

постійний осідок на території парафії для успішної праці священика та

кращого управління нею. У разі відсутності помешкання, організувати

приміщення для спільних зустрічей парафіян.

5.                 У кожній парафії організувати відкриті зустрічі в міру потреб, але не

рідше, ніж двічі на рік, для обговорення актуальних справ парафії, її

релігійного та духовного життя.

6.                 Розвинути парафіяльну діяльність серед емігрантів з України,

запрошуючи до співпраці священників, які розуміють їх потреби та легко

нав’язують з ними контакт.

7.                 Створювати мирянські парафіяльні спільноти: біблійні гуртки,

харитативні, волонтерські, молитовні групи і спільноти.

8.                 Створити парафіяльну стратегію праці з молоддю, враховуючи потреби і

пропозиції вірних.

9.                 Донести до відома вірних інформацію про форми служіння в Церкві:

свіченосців, читців-півців та піддияконів на основі уставу про

формування і служіння дияконів та церковнослужителів.

10.             Проводити в Перемисько-Варшавській Архиєпархії реколекції для

священичих сімей та формаційні зустрічі для священичих родин.

11.             Впровадити обов’язок підвищення кваліфікацій духовенства в сфері

духовній, гомілетичній, пасторальній, адміністративній, економічній,

управлінській та церковного права.

12.             Покликати новий деканат у центральній Польщі, враховуючи що у

Варшаві діє парафія Успіння Пресвятої Богородиці, греко-католицька

громада при вул. Доманєвській, управа провінції оо. Василіян, сс.

Василіянок, сс. Служебниць, ведеться душпастирська праця в П’ясечно, а

у Люблині діє парафія Різдва Пресвятої Богородиці і навчаються питомці

у Духовній Семінарії, а також видно потребу розвинути душпастирство в

Замості і Холмі та нав’язати активнішу співпрацю з неоунійною

парафією у Костомлотах.

13.             Окреслити обов’язки та завдання деканів в Перемисько-Варшавській

Архиєпархії.

14.             Окреслити осиновий план дій усіх комісій, який буде відповідально і

ефективно вводитися у життя парафій.

15.             Перевірити рівень виконання постанов попереднього Собору 2002 року.

16.             Покликати комісію у справах душпастирства родин та подружжів.

17.             Створити комісію беатифікації та канонізації святих УГКЦ у Польщі.

18.             Заснувати Духовну Семінарію для Перемисько-Варшавської митрополії:

-     створити і затвердити статут Духовної Семінарії Перемисько-Варшавської Митрополії, попередньо узгоджений з римо-католицькою Люблінською Архиєпархією,

-     створити програму навчання і формації у Духовній Семінарії, відповідно до потреб парафій, враховуючи всю специфіку та особливості (nop. кан. 353), які згідно з парт. правом УГКЦ, кан. 50, допомогли  б семінаристам набирати досвід у суспільному та харитативному служінні, проповідуванні, катехитичному навчанні, пасторальній діяльності, управлінні.

19.             Звіт про прибутки і видатки за рік (кан. 263) подавати до відома вірних.

20.             Покликати митрополичу прес-службу та призначити відповідального за

контакти із мас-медіями.

21.             Визначити обов’язки та напрямки душпастирської діяльності для синкела

у справах лемків.

22.             Покликати душпастирську раду в Перемисько-Варшавській Архиєпархії

згідно зі статутом затвердженим 7 січня 2005 року.

23.             Покликати церковний Суд для Перемисько-Варшавської Митрополії.

24.             Покликати митрополичу комісію у справах монашества.

25.             Підтримувати та розвивати сарептянські табори, таворські зустрічі, малі

сарепти, спартакіади, реколекції, конкурси, фестивалі для дітей та

молоді.

26.             Підготувати програму катехизації для дорослих у парафії.

27.             Встановити медаль, або іншу форму вирізнення, за заслуги для найбільш

активних мирян, які несуть поміч парафіяльним спільнотам.

28.             Активізувати діяльність урядово-церковної групи у справах католицької

Церкви в Польщі візантійсько-українського обряду.

29.             Реорганізувати структуру УГКЦ в Польщі таким чином, аби уможливити

створення Синоду єпископів, очоленого митрополитом з осідком у

Варшаві.

30.             Покращити обмін інформацією, використовуючи сучасні інтернетові

ресурси, з вимогою вміння користуватися священнослужителями

електронною поштою.

31.             Заснувати дім-установу для священників-пенсіонерів Перемисько

Варшавської Митрополії, використовуючи для цього нерухомості в

Перемишлі.

32.             Покликати юриста та бухгалтера у Перемисько-Варшавської Митрополії,

які служили б фаховою поміччю священнослужителям, монашеству у

потребі.

33.             Покликати або визначити у Перемисько-Варшавської Митрополії центр

психологічної профілактики, віднови і терапії з алкоголізму та інших

форм узалежнення.

Пропозиції  Патріаршому Собору УГКЦ:

1.                 Звернутися до Синоду Єпископів УГКЦ з проханням пошуку способів

душпастирської допомоги емігрантам з України.

2.                 Запропонувати Синодові Єпископів УГКЦ опрацювання актуального

адресару усіх парафій УГКЦ у світі, з можливістю поміщати його на

вебсторінках архиєпархій і єпархій (адреси, мейли, телефони, години

богослужінь).

3.                 Активізувати Синодові Єпископів УГКЦ співпрацю УГКЦ з єпископатом

Польщі, за допомогою групи «Про Полонія» з боку Синоду та комісії КЄП,

до зв’язків з представниками Греко-католицької Церкви  в Україні.

4.                 Представити Синодові Єпископів УГКЦ пропозицію юридичного статусу

та реорганізації структури Греко-католицької Церкви в Польщі.

VІ. «ДИЯКОНІЯ»

Соборові постулати:

І. Щодо організації структур Caritas:

1.                 Покликання церковних організацій публічного добра.

·                    Не творити зайвих структур, по змозі одну структуру.

2.                 Покликання Caritas у більших парафіях.

·                    Прохання до єпископів про надання розпорядження, яке зобов’яже

парохів та адміністраторів виконати його.

ІІ. Вигляд діяльності благодійної організації:

3.                 Створення інтернет-сторінок для благодійних організаціїй.

4.                 Один раз на 6 місяців інформувати про діяльність Єпархіальних Карiтас.

Звіт друкувати у Благовісті, або робити якийсь практичний додаток до

нього, наприклад бюлетень.

5.                 Подякувати від Собору Латинській Церкві та польському суспільству за

допомогу українцям під час Революції Гідності та актуальних подій в

Україні.

6.                 Продовжувати діяльність у напрямку благодійних акцій та намагатися

вводити однообразність.

ІІІ. Формація:

7.                 Катехизація мирян для духовного зростання і базування проповідей на

християнському милосерді.

8.                 Волонтерську роботу вести у напрямі школи та вищих навчальних

закладів.

9.                 Організовувати вишколи для лідерів та волонтерів.

VІІ. РІШЕННЯ, ПРИЙНЯТІ В ОКРЕМОМУ ГОЛОСУВАННІ ДЕЛЕГАТІВ:

1.                 Утворити спільну митрополичу комісію, яка займеться підготовкою і опитуванням вірних у справі церковного календаря у двох наших єпархіях. Про зміну можна буде говорити лише тоді, коли у двох єпархіях буде 75 % вірних, які проголосують за зміну календаря.

2.                 В обох єпархіях утворити фонди, подаючи джерела надходжень, які дозволять організувати та фінасувати пропоновані Єпархіяльним Собором нові єпархіяльні структури.

ДОДАТОК № 3 – УРИВОК З ДЕКРЕТУ ПРО ЗАТВЕРДЖЕННЯ ПОСТУЛАТІВ

1.      Постулати,  які підлягають компетенції Глави УГКЦ або Синоду Єпископів УГКЦ, будуть передані до Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ та до Секретаріату Патріяршого Собору УГКЦ.

2.      Постулати, які вимагають спільної дії обох Єпархій, передусім коли йдеться про питання перекладу літургійних текстів, опитування в справі літургійного календаря та катехитичних питань, будуть передані на розгляд  та опрацювання міжєпархіяльним комісіям, які окремими декретами покличуть Правлячі Архиєреї.

3.      Постулати, які на єпархіяльному рівні стосуються поточних душпастирських,  літургійних, дисциплінарних та організаційних справ в обох єпархіях, будуть вирішуватись окремо в обох єпархіях декретами або іншими єпископськими розпорядженнями після консультацій з духовенством та членами Єпархіяльних Душпастирських Рад.

4.      Соборові постулати, які стосуються поточного парафіяльного душпастирства, у кожній парафії мають вводитись у життя душпастирями при активній підтримці мирян.

5.      Соборові постулати, які збігаються з рішеннями Синоду Єпископів УГКЦ та про які говорить Партикулярне Право УГКЦ, будуть проголошені та набудуть чинності тоді, коли будуть прийняті вище згадані канони Партикулярного Права УГКЦ або коли будуть виконані рішення Синоду Єпископів УГКЦ.

6.      Постулати, які стосуються адміністраційних питань, згаданих у соборових постулатах, вирішуватимуться після консультацій з Вищою Церковною Владою.

7.      Згідно з літургійними постулатами пригадуємо про актуальність та обов’язування документів,  прийнятих Першим Єпархіяльним Собором УГКЦ у Польщі, який відбувся  у 2002 р., передусім про актуальність пособорового документу Принципи Літургійного Життя, затверджного у 2005 р. Пригадуємо також про обов’язок втілити в життя всі раніше проголошені єпископські рішення та розпорядження  літургійного, душпастирського та дисциплінарного характеру, які знову появились у соборових постулатах. 

8.      Підняте у соборових постулатах питання юридичного статусу  Греко-католицької Духовної Семінарії у Люблині стає безпредметним, оскільки згадана Духовна Семінарія отримала офіційне державне визнання ще 27 листопада 1989 р.