czwartek, 28 kwietnia 2011

Ku wspólnej dacie Wielkiejnocy - propozycja z Aleppo (1997)

W ostatnich 2 latach mieliśmy rzadką stosunkowo okazję wspólnego świętowania Zmartwychwstania Chrystusa według obu kalendarzy, juliańskiego i gregoriańskiego. Najczęściej jednak obie Paschalie wykazują różnicę w datach Wielkiejnocy, wynoszącą niekiedy tydzień, a niekiedy nawet 4 lub 5 tygodni. Problem ten, którego źródłem stała się gregoriańska reforma kalendarzowa (1582) i nieprzyjęcie jej przez Kościoły prawosławne i przedchalcedońskie, niejednokrotnie starano się rozwiązać. Ostatnią znaczącą inicjatywą w tej sprawie był (jest - bo rzecz pozostaje aktualną) dokument z Aleppo (1997), firmowany przez Światową Radę Kościołów i Radę Kościołów Bliskiego Wschodu. Propozycja z Aleppo - to propozycja powrotu do źródeł, czyli do postanowień I Soboru Powszechnego w Nicei (325). Wielkanoc miałaby być świętowana 1) w niedzielę przypadającą po pierwszej wiosennej pełni księżyca, 2) przy zastosowaniu najnowocześniejszych i najdoskonalszych sposobów obliczania zarówno wiosennego zrównania dnia z nocą, jak też i pełni księżyca, 3) w odniesieniu do położenia geograficznego Jerozolimy. Jak przekonujemy się z tabelki zamieszczonej na końcu dokumentu, tak obliczona data Wielkiejnocy zasadniczo zbiegałaby się z Paschalią gregoriańską, ale nie do końca - w 2019 roku Wielkanoc "alepska" przypadałaby 24 marca, niemal na miesiąc przed "gregoriańską" (21.IV).

Poniżej zamieszczam ukraiński przekład dokumentu z Aleppo, pobrany z witryny Instytutu Studiów Ekumenicznych Ukraińskiego Uniwersytetu Katolickiego we Lwowie.  Zamieszczono tam również Apel o wspólne świętowanie Zmartwychwstania Pańskiego 8 kwietnia 2012 r., do którego można się przyłączyć (pocztą elektroniczną).

 Angielski oryginał dokumentu z Aleppo przeczytać można na stronie Światowej Rady Kościołów. 

***********************************************************


На шляху до спільної дати Пасхи

Всесвітня Рада Церков/Нарада Близькосхідної Ради Церков
Алеппо, Сирія, 5 - 10  березня 1997 року
Комісія «Віра і церковний устрій»

«Усуньте стару закваску, щоб ви були новим тістом, так, як ви і є прісні, бо Пасха наша, Христос, принесений у жертву. Отож святкуймо не у старій заквасці, ані у заквасці злоби і лукавства, а в опрісноках чистоти й правди» 1 Кор. 5:7-8

І. Суть справи

Передумова наради

1. В ХХ-му столітті Церкви віднайшли глибоке зацікавлення християнською єдністю. Вони продемонстрували це зусиллям знайти спільну основу в богословських питаннях, які довгий час розділяли їх.  Вони навчилися давати спільне свідчення кожен у свій спосіб. Однак, незважаючи на цей прогрес у напрямку видимої єдності, все таки залишається багато викликів. Одна із найбільш вразливих проблем, разом із її численними пасторальними наслідками для всіх віруючих християн, це потреба знайти спільну дату для святкування святої Пасхи, празника Христового Воскресіння. Святкуючи це «свято над святами» в різні дні, Церкви дають розділене свідчення основного аспекту апостольської віри, ставлячи під сумнів ефективність проповідування Євангелія усьому світу. Це питання стосується всіх християн. Насправді, в деяких частинах світу, як, наприклад, на Близькому Сході, де кілька поділених християнських спільнот складають меншість у суспільстві, ця справа стала нагальною проблемою. Хоча вже проводилися певні обговорення цього питання, йому досі не надали серйозної уваги, на яку воно заслуговує.

2. Хоча питання спільної дати Великодня/Пасхи піднімалося в різні часи, починаючи із часів раннього християнства, дискусія відносно цієї теми розгорілася знову в наш час в Церквах, як Сходу, так і Заходу. Це питання привернуло до себе увагу і секулярного світу. Питання поставили до ширшого кола християн в енцикліці Вселенського Константинопольського патріархату в 1920 році, його розглядали на першій Всеправославній нараді в 1923 році. Нажаль, рішення останньої про перегляд календаря призвело до декількох схизм в Православних Церквах. Приблизно в цей самий час, в секулярних колах, особливо Західної Європи, зародилася дискусія щодо можливості започаткувати сталу дату Великодня, як, наприклад, неділя після другої суботи квітня, і таким чином полегшити комерційну та громадську діяльність. Згодом з подібних причин були висунуті пропозиції щодо введення нового усталеного календаря. Після Другої Світової війни контекст дискусії цих проблем значно змінився. Міжнародна світська ініціатива не отримала належної підтримки. Церкви були налаштовані проти будь-якої реформи календаря, яка б змінила цикл семиденного тижня. З іншого боку, багато Церков все ж таки зацікавились ідеєю спільної дати святкування Пасхи, чи то рухомої, чи усталеної. Православні повернулися до питання Пасхи в 1961 році, під час приготувань до Великого Святого Собору Православної Церкви; Конституція Божественної Літургії Другого Ватиканського Собору (1963) стала новим поштовхом до нової дискусії в Римо-Католицькій Церкві; і з 1965 року Всесвітня Рада Церков піднімала це питання на різних зустрічах.  

3. В останні роки конкретні кроки були зроблені на Близькому Сході, де християни різних традицій живуть разом у значною мірою нехристиянських суспільствах. Рада Церков Близького Сходу була особливо активна, заохочуючи та сприяючи святкувати Пасху в один день. Дві останні наради ВРЦ підняли це питання. Нарада «Християнська духовність сьогодні» (Іазі, Румунія, травень 1994 року) підкреслила необхідність «прийняття нової ініціативи стосовно спільного святкування Пасхи». Ще більш вражаючими є висновки наради «На шляху до сопричастя в богослужінні» (Дітчингем, Англія, серпень 1994 року):

Крім всієї праці, що вже була здійснена стосовно Хрещення, Євхаристії та Священства, Церкви також повинні звернути свою увагу на обновлення проповіді, віднайдення значення неділі та пошуку спільної дати святкування Пасхи, як на основні екуменічні богословські питання. Останнє із вище згаданих є особливо нагальним, так як жодного погодження про спільну дату Пасхи – навіть короткотермінового – ще не було досягнуто. Така згода, яка не може залежати від ідеї «фіксованої дати Пасхи», мусить зважати на найглибше значення християнської Пасхи та почуття християн по всьому світу. Ми радо приймемо будь-які ініціативи, що дають надію на прогрес в цій важливій сфері. (Т. Ф. Бест/ Д. Геллер, Як віримо, так і молимося: На шляху до сопричастя в богослужінні, документ Віри та Устрою № 171, Видавництво ВР, Женева 1995 р., с. 9-10.)

З огляду на зацікавлення питанням, виражене на цих нарадах, Виконавчий Комітет ВРЦ під час зустрічі в Бухаресті у вересні 1994 року, рекомендував своєму першому підрозділові, «особливо відділу церковної єдності – Віри та Устрою та відділу Богослужіння і Духовності, заново звернути увагу на проблему спільного святкування Пасхи, пам’ятаючи, що в 2001 році відповідно до Західного та Східного календарів дати Пасхи співпадатимуть».       

4. Дана нарада в місті Алеппо, Сирія, 5 – 10 березня 1997 року, є відповіддю на цей запит. Підтримана першим підрозділом ВРЦ та Близькосхідною Радою Церков (БРЦ), вона зібрала представників багатьох спільнот, що беруть участь у щорічних зустрічах Конференції секретарів Християнських спільнот світу, представників Східних та Орієнтальних Православних церков, представників БРЦ, запросила експертів та допоміжний персонал. Усіх учасників наради тепло прийняла Сирійська Православна Архиєпархія в місті Алеппо, вони стали свідками відданості ідеї єдності християнських спільнот цього міста. На зустрічі із членами цих спільнот, гості почули заклик усунути болючий знак поділу, яким є розходження дат у святкуванні Пасхи. В атмосфері молитви та спільної праці, учасники розглянули проблему спільної дати святкування Великодня з різних аспектів – богословського, історичного, літургійного, катехитичного та пасторального. Нарада пропонує всім Церквам такі спостереження та рекомендації.     
 Христове воскресіння – основа спільної віри

5. Апостольська віра Церкви є основана на дійсності Воскресіння Христа. Святий апостол Павло каже: «Коли ж про Христа проповідується, що він воскрес із мертвих, як же ж деякі між вами кажуть, що нема воскресіння мертвих? Коли ж нема воскресіння мертвих, то і Христос не воскрес. А коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра наша» (І Кор. 15:12-14). Христове Воскресіння – як остаточна перемога над силами гріха і смерті – є не лише історичною подією, але й знаком Божої влади над усіма силами, що можуть нас віддаляти від Його любові та доброти. Це перемога не тільки самого Христа, але і всіх тих, які об’єднані з Ним (І Пт. 1:3). Це перемога означає початок нової ери (Ів. 20:17). Воскресіння – це найвище вираження дару Отця примирення та єдності у Христі через Святого Духа. Воно є знаком єдності та примирення, які Бог бажає всьому творінню.

6. Коли апостоли починали свою місійну діяльність, воскресіння було серцевиною їхньої проповіді (І Кор. 15:1-17, Дія. 2:22-36, І Пт. 1:3), і в час, коли євангелисти почали записувати основні аспекти навчання та служіння Господа, воскресіння виявилося кульмінаційним моментом Євангелій. Рання Церква в усіх аспектах свого життя була перш за все спільнотою воскресіння. Молитовне життя ранньої Церкви таким чином було зосереджене на Божій всепрощаючій любові, що явлена у спасаючій Пасці Христової смерті та воскресіння.    Перший день тижня став визначним днем для християнської спільноти, оскільки це був день, коли Господь востав із мертвих. (Ів. 20:1, Ді. 20:7). В цей самий час, цей день називали «восьмим днем» - днем нового творіння та остаточного сповнення. Крім цього кожного року християни в єдиному та багатосторонньому святкуванні поминали та переживали завжди дієву силу Христових страстей та воскресіння. Це святкування крім того стало основою для хрещення, у якому християни разом із Христом переходять від смерті до життя, помираючи для гріха, народжуються до нового життя в Ньому. Як наслідок, поведінка християн була вкорінена в їхнє відношення до воскреслого Христа та відображала нову дійсність, даровану ним (І Кор.. 3:1-11).

 Історичне підґрунтя теперішніх розбіжностей

7. Новий Завіт вказує, що Христова смерть і воскресіння були історично пов’язані із єврейською Пасхою, однак деталі цього неясні. Згідно Синоптичних Євангелій, остання вечеря Ісуса була пасхальною трапезою, що поміщає його смерть на день після єврейської Пасхи. Водночас, згідно Йоана, його смерть припадає на сам день, насправді навіть на саму годину, коли жертвувалися пасхальні ягнята. На кінець ІІ-го століття деякі Церкви святкували Великдень в день єврейської Пасхи, незважаючи на день тижня, в цей час, коли інші святкували на наступну неділю. До ІV-го століття стара практика була занедбана майже усюди, однак, все ще залишилися різниці у підрахунку дати Пасхи. Вселенський Собор у Нікеї у 325 році постановив святкувати Великдень у наступну неділю після весняного повного місяця. Спочатку єврейську Пасху святкували після першого повного місяця березневого рівнодення, однак у ІІІ-му столітті деякі єврейські спільноти підраховували день свята не беручи до уваги рівнодення, таким чином Пасху могли святкувати двічі у певні сонячні роки. Собор у Нікеї намагався уникнути цього прив’язавши принципи обчислення Великодня до норм обрахунку єврейської Пасхи у часи життя Ісуса.

8. Хоча деякі відмінності в механізмі визначення дати Пасхи залишилися навіть після Нікеї, зрідка виникаючи у місцевих спільнотах, до VІ-го століття спосіб обчислення, який базувався на дослідженнях олександрійських астрономів і вчених, отримав універсальне прийняття. До ХVІ-го століття, однак, розбіжність між цим способом підрахунку та даними астрономічних досліджень стала очевидною. Це призвело до зміни календаря, впровадженої папою Григорієм ХІІІ в 1582 році. З цього часу, західні християни починають вираховувати дату Великодня на основі цього нового Григоріанського календаря, тоді як Східні Церкви в основному продовжують іти за старим Юліанським календарем. В той час як календарні зміни в деяких Православних Церквах в 1923 році вплинули на дати нерухомих свят, підрахунок дати Великодня залишився прив’язаний до Юліанського календаря. Таким чином наші сучасні розбіжності в обчисленні дати Великодня можна віднести швидше до відмінностей в календарях та місячних таблицях, які вживаються нами, аніж до відмінностей у фундаментальних богословських поглядах.
9. Вивчаючи механізм обчислення дати Пасхи, учасники зустрічі в Алеппо взяли до уваги той факт, що і східний Юліанський і західний Григоріанський тип обчислення в деякій мірі відхиляється від астрономічних даних, визначених точним науковим підрахунком. Добре відомо, що похибка Юліанського календаря стосовно астрономічного складає 13 днів; в Григоріанському зараз немає похибки, але вона з’явиться в майбутньому. Менш відомим є той факт, що як Юліанський, так і Григоріанський підрахунки базуються на загальноприйнятих таблицях для визначення місячного циклу. Ці таблиці можуть інколи давати хибні від астрономічних даних результати для обох видів обчислення.   
Собор у Нікеї залишається актуальним і сьогодні

10. В процесі обговорення учасники наради прийшли до глибшого визнання доречності рішень Собору у Нікеї для сучасної дискусії.  Постанови цього собору, закорінені у Святому Письмі і Традиції, отримали признання як правила, нормативні для усієї Церкви.

а. Не зважаючи на відмінності у методі обрахунку, принципи обчислення в Церквах як Сходу так і Заходу базуються на нормах, встановлених у Нікеї. Цей факт має величезне значення. В сучасному стані поділу, будь-яке рішення однієї Церкви чи групи Церков відійти від цих норм, лише ускладнить подолання існуючих відмінностей.  

б. Бажання єдності відображаються в рішеннях Собору в Нікеї. Метою Собору було встановити принципи, взяті із Святого Письма стосовно зв’язку між Христовими страстями і воскресінням та єврейською Пасхою, які би сприяли єдиному щорічному відзначанню Пасхи всіма Церквами. Підтримуючи єдність у такий спосіб, собор також продемонстрував свою турботу про місію Церкви у світі. Собор був свідомий, що поділ у такому центральному питанні був би причиною скандалу.

в. Нікейські норми підтверджують внутрішній зв’язок між біблійною юдейською Пасхою (Вихід 12:18, Лев. 23:5, Чис. 28:16, Втор. 16:1-2) і християнськими святкуваннями «Пасхи нашої, Христа» (І Кор. 5:7). Собор відкинув принцип залежності дня святкування від сучасного єврейського підрахунку лише із цієї причини, що метод підрахунку змінився і став неточним, а не тому що вважав цей зв’язок неважливим.

 г. Протягом обговорення учасники наради глибоко оцінили багатство символіки, яку пропонують норми Нікеї. В текстах богослужінь багатьох церков, особливо в текстах біблійних читань та гімнів пасхального періоду, християнам нагадують не тільки про важливість зв’язку між юдейською та християнською Пасхами, але й про інші аспекти історії спасіння. Наприклад, говориться про те, що у Христовому воскресінні оновлюється все творіння. Таким чином деякі ранньохристиянські джерела проводять паралель між розповіддю книги Буття про семиденне сотворення світу і тижнем Христових страстей, смерті та воскресіння.

д. Собор у Нікеї, продемонструвавши своє бажання скористатися сучасною наукою того часу у підрахунку дати Пасхи, подає важливий урок для християн сьогодні. Хоча Собор мав на меті досягнути єдності Церков у конкретному питанні, однак він не брався за встановлення детальних інструкцій великоднього підрахунку. Натомість він очікував від Церков, щоб вони використовували найбільш точні наукові знання свого часу для підрахунку необхідних астрономічних даних (березневе рівнодення і повний місяць).


В ході дискусій учасники виробили спільну позицію, яка виражена у рекомендаціях щодо календаря.
  
ІІ Дві Рекомендації

Перша рекомендація

11. За оцінкою результатів даної наради, найбільш певний спосіб у справі досягнення спільної дати Пасхи в наш час є таким:

а. зберегти норми (канони) Нікейського собору (Великдень має припадати на наступну неділю після першого весняного повного місяця), і
б. підрахувати астрономічні дані (весняне рівнодення і повний місяць) найбільш точними науковими засобами,
в. використати як основу для підрахунків Єрусалимський меридіан, місце Христової смерті та воскресіння…

12. Рекомендація надається із таких міркувань.
Стосовно пункту а:
(
1) Церква мусить пам’ятати про свої початки, включаючи тісний звязок між біблійною Пасхою та страстями і воскресінням Христа – звязок, який відображає весь розвиток історії спасіння.  Нарада вважає, що нерухома дата Пасхи може послабити цей звязок, усуваючи будь-яке відношення до біблійних норм обчислення єврейської Пасхи.
(2) Пасха має космічний вимір. Через Христове воскресіння, сонце, місяць та вся природа оновляються у своїй первісній здатності виявляти славу Божу. (Пс. 19:1-2, 148:3). Великдень показує тісний зв’язок між сотворенням та відкупленням, як основними елементами Божого Одкровення. Рішення Нікейського Собору щодо обчислення дати Великодня, яке базується на циклах сонця та місяця, відображає цей космічний вимір більш повно, ніж система фіксованої дати.
(3) Окрім акцентування на багатьох важливих символічних аспектах свята, рухома дата святкування  Пасхи також яскраво показує наскільки драматично воскресіння вривається в спокійну рутину цього світу. Оскільки така дата може бути певною мірою менш зручною, ніж нерухома неділя, вона дійсно привертає нашу увагу до важливого богословського питання, яке в іншому випадку, залишилося б непоміченим.
(4) Попередня нарада ВРЦ про дату Великодня/Пасхи (Шамбезі, 1970) говорить: «В будь-якому випадку Церкви мусять дійти згоди з причин, що повністю базуються на релігійному значенні свята та ради християнської єдності, а не заради задоволення світських інтересів». Ця нарада повністю поділяє цю думку.
(5) Ці рекомендації підтримують те, що для багатьох церков, є важливим аспектом традиції. Прийняття нерухомої дати Пасхи може призвести до виникнення ряду проблем, і навіть якщо одна Церква чи група Церков прийняли б одностороннє рішення з цього приводу, то це привело б не до двох, а навіть до трьох різних дат Пасхи в одному і тому ж році.
Стосовно пункту б:
Рекомендуючи підраховувати астрономічні дані за допомогою найбільш точних наукових методів (які не базуються, наприклад, на традиційних фазових табличках або особистих спостереженнях), нарада переконана, що це повністю відповідає духу Нікейського Собору, який також прагнув використовувати найкращі доступні наукові дані свого часу. Нам пощастило, що астрономи вже подали потрібні обчислення, які були опубліковані в наступному виданні Синодіка, т. 5. Шамбезі – Женева, Видання Православного центру, 1981, с. 133 – 149. 
Стосовно пункту в:
Асторономічні спостереження, звичайно, залежать від положення Землі, яка береться за точку відліку. Нарада переконана, що доречно використовувати Єрусалимський меридіан, місце Христових страстей та воскресіння, як точку відліку для підрахунку березневого рівнодення та наступного повного місяця.
13. Вищезгадані рекомендації будуть мати різні наслідки для Церков Сходу і Заходу на їхньому шляху до відновлення вірності Нікейському Собору. Перед ними виникає необхідність підготувати вірних. Для Східних Церков, наприклад, зміни сучасного датування Великодня будуть більш відчутними, ніж для Західних. Приймаючи до уваги умови, в яких вони живуть, це потребує терпіння і тактовності. Для Західних Церков, навпаки, викликом може стати передача глибинних аспектів Нікейських принципів обчислення Пасхи, які були вище окреслені, а також ознайомлення вірних з проблемами та ідеями Східних Церков.
14. Нараді добре відомі особливі обставини багатьох Східних Церков. В деяких країнах Близького Сходу та Східної Європи, де християнські церкви жили серед викликів інших релігійних чи матеріалістичних ідеологій, вірність «старому календарю» символізувала бажання Церков підтримувати їхню цілісність та свободу від ворожих сил цього світу. Очевидно, що в подібних ситуаціях внесення будь-яких змін в обчислення дати святкування Пасхи повинно відбуватися із обережністю та пасторальною чутливістю.
15. Щоб допомогти Церквам у дискусіях щодо цієї рекомендації, нарада додає до цієї доповіді таблицю пасхалій від 2001 до 2025 року, яка базується на вищезгаданих астрономічних спостереженнях. Для більш зручного користування в таблиці подано дати Пасхи за Григоріанським та Юліанським обчисленням, астрономічно визначені дати першого весняного повного місяця, тобто дні першого повного місяця після березневого рівнодення (Вихід 12:18, Лев. 23:5, Числа 28:16, Втор. 16:1-2), і дати юдейської Пасхи, згідно із сучасним єврейським обчисленням.
Друга рекомендація

16. Дана нарада також радить, щоб Церкви вже зараз починали дослідження та розважання, мета яких – якнайшвидше встановити спільну дату Пасхи, беручи до уваги вищезазначені пропозиції. В 2001 році дати Пасхи згідно наших церковних календарів співпадатимуть. Християни разом розпочнуть нове століття, нове тисячоліття з новими можливостями свідчити про Христове воскресіння та проголошувати їхню радість в його перемозі над гріхом, стражданнями та смертю. Єдність, відображена в спільному святкуванні Великодня, стане для багатьох знаком надії та свідченням для світу. Таке святкування Пасхи в один день має стати не винятком, а правилом.

17. Сьогодні для Церков відкривається нова можливість переосмислити свою практику визначення дати Пасхи. Як перший крок, в період між 1997 та 2001 роками, нарада заохочує Церкви осмислити рекомендації, які запропоновані тут, і, якщо вони в принципі виявляться прийнятними, дослідити шляхи їх впровадження відповідно до своїх правил у світлі власних можливостей та у своєму контексті.  Нарада пропонує Церквам протягом цих років консультуватися між собою про шляхи впровадження спільної дати Великодня. Протягом цього часу нарада також закликає підтримувати вже існуючі місцеві та регіональні ініціативи, як проміжні засоби, у справі встановлення спільної дати Пасхи.

18. Як другий крок нарада пропонує, щоб 2001 рік (у якому східні та західні християни святкуватимуть Пасху разом) став доброю нагодою для Церков переглянути свої позиції та оцінити прогрес, який було зроблено, у віднайдені згоди у цьому питанні. Нарада рекомендує Всесвітній Раді Церков у співпраці з її екуменічними партнерами та іншими християнськими групами організувати наступну нараду, де учасники мали би нагоду висловити свої оцінки та провести дискусії щодо виконання даних рекомендацій.

19. Учасники наради мають щиру надію, що Церкви нададуть належну увагу рекомендаціям цієї доповіді як першому крокові на шляху до підготовки спільного свідчення смерті та воскресіння Ісуса Христа.   


Учасники  


Учасники:
           
Д-р Берт Біч, США (від Генеральної Коференції Адвентистів Сьомого Дня)

Митрополит Дамаскин (Папандреу), Швейцарія (від Вселенського патріархату)

Джон Галлібуртон, Велика Британія (від Англіканської спільноти)

Преосвящ. Фаїз І. Генайн,  Сирія (від Євангельських Церков Близького Сходу)

о. Датев Мікеліан, Сирія (від Вірменської Православної Церкви)

Архиєпископ Бутрос Мараяті, Сирія (від Близькосхідної Ради Церков)

Д-р Конрад Оуенс, Нідерланди (від Старо-Католицьких Церков Утрехтської Унії)

Монсеньйор Джон Радано, Ватикан (від Папської ради сприяння християнській єдності)

Олександр Сологуб, Сирія (від Московського Патріархату)

Архиєпископ д-р Гунар Веман, Швеція (від Всесвітньої Лютеранської Федерації)

Митрополит Ілля Юсеф, Сирія (від Грецької Православної Церкви в Антіохії)


Гості:

Митрополит Григорій Йогана Ібрагім (Сирійська Православна Церква в Антіохії)

Разек Сиріані (Сирійська Православна Церква)


Радники:

Проф. Джон Еріксон, США (Православна Церква в Америці)

Преосвящ. д-р Рональд Кидд, Канада (Асамблея П’ятидесятників Канади)


Робоча група від Всесвітньої Ради Церков:

о. д-р Томас ФітцДжеральд (Вселенський Патріархат)

Преосвящ. Дагмар Хеллер (Євангельська Церква Німеччини, Об’єднана)



Таблиця визначення дат Великодня/Пасхи


Рік  
Великдень за астрономічним підрахунком
Великдень згідно Григоріанського календаря
Великдень згідно Юліанського календаря
Весняний повний місяць за астрономічним підрахунком
Єврейська Пасха
2001
15 квітня
15 квітня
15 квітня
8 квітня
8 квітня
2002
31 березня
31 березня
5 травня
28 березня
28 березня
2003
20 квітня
20 квітня
27 квітня
16 квітня
17 квітня
2004
11 квітня
11 квітня
11 квітня
5 квітня
6 квітня
2005
27 березня
27 березня
1 травня
25 березня
24 квітня
2006
16 квітня
16 квітня
23 квітня
13 квітня
13 квітня
2007
8 квітня
8 квітня
8 квітня
2 квітня
3 квітня
2008
23 березня
23 березня
27 квітня
21 березня
20 квітня
2009
12 квітня
12 квітня
19 квітня
9 квітня
9 квітня
2010
4 квітня
4 квітня
4 квітня
30 березня
30 березня
2011
24 квітня
24 квітня
24 квітня
18 квітня
19 квітня
2012
8 квітня
8 квітня
15 квітня
6 квітня
7 квітня
2013
31 березня
31 березня
5 травня
27 березня
26 березня
2014
20 квітня
20 квітня
20 квітня
15 квітня
15 квітня
2015
5 квітня
5 квітня
12 квітня
4 квітня
4 квітня
2016
27 березня
27 березня
1 травня
23 березня
23 квітня
2017
16 квітня
16 квітня
16 квітня
11 квітня
11 квітня
2018
1 квітня
1 квітня
8 квітня
31 березня
31 березня
2019
24 березня
21 квітня
28 квітня
21 березня
20 квітня
2020
12 квітня
12 квітня
19 квітня
8 квітня
9 квітня
2021
4 квітня
4 квітня
2 травня
28 березня
28 березня
2022
17 квітня
17 квітня
24 квітня
16 квітня
16 квітня
2023
9 квітня
9 квітня
16 квітня
6 квітня
6 квітня
2024
31 березня
31 березня
5 травня
25 березня
23 квітня
2025
20 квітня
20 квітня
20 травня
13 квітня
13 квітня



poniedziałek, 25 kwietnia 2011

Śp. Ojciec Roman Piętka o Wielkiejnocy w tradycji bizantyjsko-słowiańskiej

Skoro mamy świetlisty tydzień Paschy, zaś od śmierci O. archim. Romana Piętki MIC mija właśnie miesiąc, warto przypomnieć Jego tekst "Wielkanoc w Kościołach wschodnich". Znajdziemy w nim nie tylko opis celebracji samego święta Zmartwychwstania, ale i podstawowe informacje na temat okresu wielkanocnego w liturgii bizantyjsko-słowiańskiej. Linki z tego artykułu prowadzą do dwóch ważnych wielkanocnych tekstów spolszczonych przez śp. O. Romana - Kanonu Jutrzni Paschalnej oraz paschalnej homilii św. Jana Chryzostoma, którą czyta się w cerkwiach właśnie podczas Jutrzni Paschalnej, między sticherami Paschy a ektenią potrójną.


 Dziś, gdy Ojciec Roman jest u Pana, tym bardziej warto podkreślić i docenić jego miłość do spuścizny chrześcijańskiego Wschodu oraz gotowość do przybliżania jej (poprzez różne formy: od oprowadzania wycieczek po kostomłockiej cerkwi po działalność translatorską, edytorską i popularyzatorską, od lat również poprzez internet ) społeczeństwu polskiemu...

niedziela, 24 kwietnia 2011

"Święto nad świętami, Uroczystość wszystkich uroczystości..."

CHRISTOS ANESTI! CHRYSTOS WOSKRESE! CHRYSTUS ZMARTWYCHWSTAŁ!


W dniu Chrystusowej Paschy, którą w br. obchodzą wspólnie chrześcijanie Wschodu i Zachodu, serdecznie pozdrawiam PT. Czytelników tego bloga i życzę im, by Zmartwychwstały był dla nich zawsze pociechą, umocnieniem i przewodnikiem na drodze życia.


Jednocześnie zachęcam do zapoznania się z kilkoma ciekawymi zasobami internetowymi o tematyce wielkanocnej. Oto np. poczciwa Wikipedia w wersji angielskiej podaje liczne wersje troparionu paschalnego "Chrystus powstał z martwych..." - w dolnej części strony zaś linki do nagrań (m.in. po polsku, cerkiewnosłowiańsku z wym. rosyjską oraz po grecku).

Warto zajrzeć także na stronę seminarium lubelskiego UKGK, gdzie znajdziemy m.in. nagranie ww. troparionu po grecku w wykonaniu alumnów greckokatolickich (obecnie już absolwentów) .

Strona warszawskiej prawosławnej wspólnoty polskojęzycznej św. Grzegorza Peradze zawiera nagrania m.in. tegoż troparionu w języku polskim; jest tam także eksapostilarion (swityłen) Paschy Płotiju usnuw - także po polsku.
 

piątek, 15 kwietnia 2011

A teraz niech przemówi sam Błogosławiony...

To już DZIŚ! W dniu, w którym w Lublinie, na Majdanku i na Sławinku (w cerkwi) w sposób szczególny wspominać będziemy bł. Emiliana Kowcza, kapłana greckokatolickiego i męczennika Konzentrationslager Lublin - niech On sam przemówi! 

Naturalnie, cytaty z jego obozowych grypsów były już na tym blogu w ostatnich dniach prezentowane i to w 2 językach, po polsku i po ukraińsku. Dziś jednak zapraszam do lektury książeczki wydanej przez ks. E. Kowcza w 1932 r. we Lwowie, a potem tamże przedrukowanej dwukrotnie już za naszych dni - po raz pierwszy w 2003 r. we wszystkich 4 numerach kwartalnika Sopryczastia (ukraińska edycja Communio), potem zaś jako osobny "druk zwarty" (daty niestety nie pamiętam, a szukać książki nie mam czasu).

Książeczka ta nosi tytuł Czomu naszi wid nas utikajut'? - "Czemu nasi od nas uciekają?" - i jest autorską próbą odpowiedzi na pytanie o przyczyny odchodzenia wiernych od Kościoła greckokatolickiego. Niejedna diagnoza czy recepta Autora w naszych czasach i warunkach uległa dezaktualizacji, niejedną można oceniać jako dyskusyjną także i wtedy; sam Autor bynajmniej nie uważał się za nieomylnego. Co warte jest jednak podkreślenia? Otóż w dziełku tym dostrzegamy wyraźnie wielką miłość do Boga, Kościoła, ludzi i obrządku; odwagę intelektualną i cywilną nie cofającą się przed głoszeniem idei niepopularnych, ale w odczuciu Autora słusznych; wielką duchową przenikliwość. Osobiście widzę w tej książeczce wiele myśli cennych i nadal aktualnych, poczynając od podkreślania wielkiej atrakcyjności naszej tradycji - ale z równoczesnym postulowaniem wagi języka zrozumiałego w liturgii oraz estetyki, czystości i oryginalności urządzenia cerkiewnych wnętrz - po kapitalne uwagi na temat kaznodziejstwa czy posługi spowiednika. A ileż wart jest pogląd Błogosławionego na kwestie materialne, tak często psujące stosunki w parafiach! Jak interesujące, oryginalne jest jego stanowisko wobec nadużyć kleru i sposobów walki z nimi - nie uciekające ani w faryzeuszowski klerykalizm, ani w równie zdradliwy antyklerykalizm populistyczny!

Naprawdę warto czytać! Polecam, zachęcam, zapraszam (tu kliknąć) !

czwartek, 14 kwietnia 2011

"Proboszcz Majdanka" - film Grzegorza Linkowskiego o bł. Emilianie

Kontynuując wątek emiliański, chciałbym przypomnieć film "Proboszcz Majdanka". Piękne dzieło lubelskiego reżysera Grzegorza Linkowskiego. Na początek dwa anonse, reklamujące pokaz filmu na antenie TVP 1. Najpierw po polsku:

                                                                   *  *  *

     Serdecznie zapraszam do obejrzenia filmu   „Proboszcz Majdanka” w telewizyjnej „Jedynce”!


14 kwietnia 2006 r. (Wielki Piątek wg. nowego stylu), godz. 16.00
Program I Telewizji Polskiej

Film opowiada o niezwykłej postaci - duchownym greckokatolickim, beatyfikowanym przez papieża Jana Pawła II podczas jego lwowskiej wizyty (27.VI.2001). Ksiądz Emilian Kowcz (1884-1944) był wielkim filantropem, konsekwentnym rzecznikiem wartości moralnych, prowadził działalność w warunkach ekstremalnych, gdzie nałożyły się na siebie dwie skrajnie totalitarne ideologie: sowiecko-rosyjska i nazistowsko-niemiecka, wśród nieraz skłóconych przez ambicje narodowe, bliskich sobie sąsiadów - Polaków, Ukraińców i Żydów. Wtrącony do więzienia we Lwowie, a później do obozu koncentracyjnego na Majdanku, nie poddał się i nie sprzeniewierzył swoim ideałom, odmówił podpisania deklaracji zaprzestania pomocy ludziom, w tym przede wszystkim Żydom. Postawa bohatera filmu, Jego działalność oraz  męczeńska śmierć stworzyły niezwykłą szansę na pojednanie trzech tożsamości kulturowych i narodowych: ukraińskiej, polskiej i żydowskiej.

Film dokumentalny.
Scenariusz i reżyseria: Grzegorz Linkowski
Konsultacja: ks. Stefan Batruch
Zdjęcia: Jerzy Rudziński
Dźwięk: Michał Pruski
Kompozytor: Vlad Kuryluk
Montaż: Grzegorz R.Wróblewski

Producent: TVP S.A. 1PR
Producent wykonawczy: Link Art Film
Czas nagrania: 50 minut

           Ks. Stefan Batruch – kilka refleksji z planu filmowego

„Bł. Emilian Kowcz jawi się jako światło jaśniejące w piekielnych mrokach obozu zagłady, jako sumienie ludzkości wołające z zaświatów, absurdu krematoryjnego pieca, jako anioł miłości wyłaniający się z milczących popiołów Majdanka.
Ciągle powraca pytanie, skąd czerpał siły, by stawić czoło barbarzyńskim dyktaturom XX wieku, by bronić godności człowieka w ekstremalnych warunkach szalejącego szowinizmu i rasizmu, by iść pod prąd wbrew wszystkim i wbrew wszystkiemu, nie zważając na konsekwencje.
Porusza dogłębnie Jego ostatnie przesłanie, w którym prosi o modlitwę za twórców obozu śmierci, za oprawców, morderców i zbrodniarzy, pragnąc w ten sposób uchronić ludzkość przed zatruciem nienawiścią.
Swoją postawą otwartości na innych przezwyciężał podziały wynikające z egoizmu narodowego i religijnego, przekraczał bariery ograniczoności ludzkiej natury będące konsekwencją lęku przed śmiercią.”

             Ks. mitrat dr Stefan Batruch
Proboszcz Parafii Greckokatolickiej pw. Narodzenia NMP w Lublinie
tel. kom. (+48) 603 762 946
      Więcej o Bł. Emilianie na stronie http://www.grekat.stalwol.pl/ (dział CZYTELNIA).
      Anglojęzyczna witryna internetowa: www.baran.ca/kowcz.html

                                                                  *  *  *

Anons ukraiński to zupełnie inny tekst, przeznaczony dla tygodnika "Nasze Słowo":


                                                                          *  *  *

                  Фільм про бл. Омеляна Ковча (1884-1944) на телекранах!


              Квітень 2006 року принесе м.ін. появу на екранах Першого каналу Польського ТБ фільму Proboszcz Majdanka, присвяченого великій Постаті УГКЦ минулого століття - блаженному священномученикові Омелянові Ковчу, довголітньому парохові Перемишлян (1922-1942), а відтак жертвенному пастиреві  співв’язнів  львівської тюрми на Лонцького та майданецького концентраку. Цю біля 50-хвилинну кінострічку мали вже нагоду дивитися мешканці Люблина, Томашева-Люблинського, Холма, Замостя, Перемишля, Ряшева й Варшави. Нині ж зможуть ознайомитися з нею телеглядачі всієї країни.
              Фільм про бл. Омеляна появиться на телеекранах 14 квітня ц.р. (це Страсна П’ятниця за григоріянським календарем) в Першому каналі (Program I Telewizji Polskiej) о 16.00.
              Про сам фільм писав уже в “НС” п. Роман Кабачій (див. Парох Майданека у № 5 від 29 січня ц.р.). До написаного ним можу додати хіба це, що ведуться вже праці над двома іншомовними версіями – англійською та українською. Таким чином, кінострічка п. Лінковського матиме змогу донести свідчення про Блаженного як до жителів України, так і до діяспорних українців, євреїв та поляків.
              Варто засісти перед телевізором 14 квітня, а також записати цей фільм – у кого є змога – на відеокасету чи диск. У продажі легальних копій не буде! А Proboszcza Majdanka дійсно добре мати в домашньому фільмоскладі, щоби і самому деколи подивитися, і знайомим показати.
              Бл. Омелян для всіх нас українців є приводом для гордости, бо таким моральним велетом кожен народ гордився б. Звичайно, українці-християни цю гордість мали б переживати не в дусі самозадоволення, але в дусі вдячності Господеві за дар особи бл. Омеляна.
              Блаженний, зокрема, своїм прикладом вчить нас, у чому полягає правильний національний патріотизм. Його вчення – яке й є, власне, прикладом втілення Христової науки на практиці – слід би засвоїти як полякам, так і українцям. З одного боку бл. Омелян вказує на те, чого деякі поляки не сприймають і досі – що українці такий же народ, як інші, повноправний, що мають вони право на самовизначення, що вони не “грязь Москви, варшавське сміття”, а їхня земля не Małopolska Wschodnia і не Kresy. Що, врешті-решт, мають право й обороняти своє (пам’ятаймо ж – Блаженний був капеланом УГА в 1919 р.), але тільки “цивілізованим” чи пак “лицарським” способом. Бо – і тут переходимо до другого моменту, якого нераз і досі не можуть затямити деякі українці – “святій справі не можна служити закривавленими руками”, як писав Слуга Божий Митрополит Андрей у відозві з приводу вбивства ОУН-івським терористом директора ґімназії Івана Бабія (1934). Священик Львівської митрополичої єпархії, отець Омелян, добре засвоїв повчання свого єпархіяльного архиєрея, а перш за все – вчення самого Христа. Не дав себе звести ілюзії, що можна відбудувати Україну в союзі з Гітлером. Життя своє віддав за перемишлянських євреїв і в’язнів концтабору, за їхнє спасіння. Так сильно засуджував грабунок українцями майна поляків у 1939 р., що аж важко собі уявити, якою гострою мусила б бути його реакція на масові вбивства польського мирного населення на Волині і в Галичині, коли б дожив тих часів на волі. Та ж у фільмі жінка-очевидець розповідає, як він у церкві зі сльозами в очах взносив руки до Господа з молитвою, щоби Той не допустив ненависті між християнами, між людьми взагалі. Навпаки – духовний заповіт Блаженного, що простежується і в його перемишлянських проповідях, і в ґрипсах з концтабору, звучить: “За ворогів - моліться!”.
              Справді, велика це Постать. Справжній святий, послідовник Ісуса Христа, до того й ще повнокровна людина, повнокровний чоловік, якого не змогли досі (і, надіймося, вже не зможуть) різні “побожні письменники” зобразити в цукерково-сентиментально-безликому костюмі. Фільм пана Лінковського, хоча не в змозі (як і кожен фільм) передати всю правду, все духовне багатство Блаженного, все ж таки багато з цього ж багатства доносить до глядача. То ж не змарнуймо нагоди, яку дає нам поява фільму в TVP 1 !

диякон Петро Сивицький

                                                          *   *   *


A to jest obszerniejsza nieco recenzja "Proboszcza Majdanka", napisana dla "Patrijarchatu"  i tamże zamieszczona (nr 4/2006). Niektóre zdania z pierwszych akapitów są zapożyczone z tekstu pierwszego, ale reszta jest już oryginalna i warta, moim nieobiektywnym zdaniem, przeczytania - zwłaszcza gdy ktoś nie miał szczęścia oglądać ów niesamowity film Linkowskiego. Tekst podaję w wersji autorskiej.


                                                          *   *   *

                             Польський фільм про бл. Омеляна Ковча 


              14 квітня ц.р. на екранах Першого каналу Польського ТБ появився фільм Proboszcz Majdanka, присвячений великій Постаті УГКЦ минулого століття - блаженному священномученикові Омелянові Ковчу, довголітньому парохові Перемишлян (1922-1942), а відтак жертвенному пастиреві  співв’язнів  львівської тюрми на Лонцького та майданецького концентраку (німецькою Konzentrationslager Lublin). Цю 50-хвилинну кінострічку мали вже нагоду раніше дивитися мешканці Любліна, Томашева-Люблінського, Холма, Замостя, Перемишля, Ряшева й Варшави. 
              Бл. Омелян для всіх нас українців є приводом для гордости, бо таким моральним велетом кожен народ гордився б. Звичайно, українці-християни цю гордість мали б переживати не в дусі самозадоволення, але в дусі вдячності Господеві за дар особи бл. Омеляна.
              Блаженний, зокрема, своїм прикладом вчить нас, у чому полягає правильний національний патріотизм. Його вчення – яке й є, власне, прикладом втілення Христової науки на практиці – слід би засвоїти як полякам, так і українцям. З одного боку бл. Омелян вказує на те, чого деякі поляки не сприймають і досі – що українці такий же народ, як інші, повноправний, що мають вони право на самовизначення, що вони не “грязь Москви, варшавське сміття”, а їхня земля не Małopolska Wschodnia і не Kresy. Що, врешті-решт, мають право й обороняти своє (пам’ятаймо ж – Блаженний був капеланом УГА в 1919 р.), але тільки “цивілізованим” чи пак “лицарським” способом. Бо – і тут переходимо до другого моменту, якого нераз і досі не можуть затямити деякі українці – “святій справі не можна служити закривавленими руками”, як писав Слуга Божий Митрополит Андрей у відозві з приводу вбивства ОУН-івським терористом директора ґімназії Івана Бабія (1934). Священик Львівської митрополичої єпархії, отець Омелян, добре засвоїв повчання свого єпархіяльного архиєрея, а перш за все – вчення самого Христа. Не дав себе звести ілюзії, що можна відбудувати Україну в союзі з Гітлером. Життя своє віддав за перемишлянських євреїв і в’язнів концтабору, за їхнє спасіння. Так сильно засуджував грабунок українцями майна поляків у 1939 р., що аж важко собі уявити, якою гострою мусила б бути його реакція на масові вбивства українцями польського мирного населення на Волині і в Галичині, коли б дожив тих часів на волі (30 грудня 1942 р. отця арештувало ґестапо). Та ж у фільмі жінка-очевидець розповідає, як він у церкві зі сльозами в очах взносив руки до Господа з молитвою, щоби Той не допустив ненависті між християнами, між людьми взагалі. Навпаки – духовний заповіт Блаженного, що простежується і в його перемишлянських проповідях, і в ґрипсах з концтабору, звучить: “За ворогів - моліться!”.
              Справді, велика це Постать. Справжній святий, послідовник Ісуса Христа, до того й ще повнокровна людина, повнокровний чоловік, якого не змогли досі (і, надіймося, вже не зможуть) різні “побожні письменники” зобразити в цукерково-сентиментально-безликому костюмі.
              Це все у фільмі простежується. Ясно, жоден фільм не в силі віддзеркалити повністю велич дійсного святого, але польська кінострічка про греко-католицького “пароха” концтабору Майданек безперечно належить до дуже вдалих. Слід тут віддати належне талантові й вкладові праці творців фільму. Режисер – п. Ґжеґож Лінковський (нар. 1957), визнаний художник у ділянці документального фільму, чого доказом є численні нагороди - не новик як у релігійній тематиці взагалі, так і зокрема у східньохристиянській. Декілька років тому створив фільм Bracia tego samego Boga, про православний монастир в Уйковичах біля Перемишля, де головними героями виступають його засновники, отці Никодим і Атанасій. Майстерні, глибокопрофесійні зйомки п. Єжи Рудзінського по-мистецькому рисують перед очима глядачів краєвиди околиць Перемишлян і Унева (ці місцевості розташовані дуже близько одна від одної), фрагменти Богослужб в монастирській церкві та молінь у синагозі, сцени з концтабору та з транскордонних урочистостей у Корчмині/Стаївці, що їх організовує з 2004 року о. митрат д-р Степан Батрух.
Музична обробка фільму – яку здійснив українець п. Влад Курилюк – гармонійно доповнює картини, що просуваються перед очима глядача; велика частина музики – це прекрасний спів монашого хору Унівської лаври. Фотографічну обслугу під час зйомок забезпечив п. Даріуш Костецький (нар. 1960) – на щодень вчитель польської мови в Першому загальноосвітньому ліцеї м. Холма, визнаний любитель і творець у ділянці фотографіки, член Фотоклубу Холмської землі з 20-ти років, лавреат численних премій. Плодом його праці стала фотовиставка пз. Między niebem a ziemią, яку мали змогу дивитися глядачі фільму в Любліні та Холмі. Також і всі фото, що мають відношення до цієї статті, мають своїм автором пана Костецького.
              Досягнення творців фільму визнало жюрі цьогорічного Фестивалю католицьких фільмів у Нєпокалянові (Польща), де Proboszcz Majdanka посів другу нагороду. Фільм зголошений також і до інших фестивалів. 
              Як зробити документальний фільм про людину, яка відійшла до Господа понад 60 років тому і героєм стрічки особисто стати не може? Фізичну присутність Блаженного замінила розповідь про нього. Головний наратор – згаданий уже о. митрат С. Батрух, греко-католицький парох Любліна. Виступають і свідки, що знали Блаженного особисто: покійні вже ієромонах Гедеон з Унева та с. Марія (Ляхер), колишні парафіяни о. Ковча з Перемишлян і Коросна, професор Варшавського університету п. Роман Ґловацький (син заступника коменданта польськох поліції в Перемишлянах, якого родину оточив опікою бл. Омелян за “перших совітів”), врешті ж єдина ще жива дочка Священномученика – п. Лідія Бриґідир, що живе в Канаді. До розповіді з людських уст приєднується “розповідь” образів – краєвидів і сцен.
              Фільм про священика-героя, що зміг перемогти в собі інстинкт самозбереження та схильність відповісти на ненависть і кривду  ненавистю й бажанням пімсти (бо ж добровільно залишився в контцаборі зі своїми останніми на землі “парафіянами”, а в останньому ґрипсі просив молитися за творців цього ж табору й гітлерівської системи взагалі) – не закінчується моментом фізичної смерти о. Ковча, але відкриває глядачеві перспективу в майбутнє. Бачимо, як – бажаючи за прикладом бл. Омеляна валити міжнаціональні й міждержавні мури – нинішній, на щастя не концтабірний уже парох Любліна, організовує транскордонні зустрічі в Корчмині, де на один день українські й польські охоронці кордону ріжуть колючий дріт і відкривають кордон для місцевих жителів з Корчмина і Стаївки – сіл, що колись були одним. Ікона бл. Омеляна неначе символічно відкриває перехід через провізорично розрізані дроти.
              І ще кінцева сцена – на території концтабору Майданек (зараз музей), перед створеною в’язнями колоною з трьома вірлами на верху, моляться два католицькі священики (з УГКЦ – о. Батрух і РКЦ – о. д-р Я. Р. Векслєр-Вашкінель, народжений у жидівській родині) та представник єврейської спільноти. Слова псалма лунають трьома мовами – українською, польською та давньоєврейською. Відтак камера підноситься вгору і перед очима глядача постає не лише вид на концтабір, але й на місто Люблін та на небо – неначе б для підкреслення звязку між Блаженним і теперішньою дійсністю. Відчувається, що майданецький священномученик постає в цій останній сцені небесним покровителем сучасного Любліна, щ заступається зокрема за тих, що продовжують його благородну діяльність.
              Фільм про бл. Омеляна створений на замовлення Першого каналу Польського телебачення і це ж ТБ залишає за собою всі права на нього. Тому в продажі немає легальних копій фільму. Проте це ще не закриває глядачам з-поза Польщі можливості ознайомотися з цією стрічкою. По-перше, сателітний канал Польського телебачення – TV POLONIA – покаже цей фільм мабуть осінню ц.р. По-друге, завершується вже праця над створенням двох іншомовних версій фільму – англійської та української. Таким чином, Proboszcz Majdanka стане, надіймося, доступним для глядачів в Україні та діяспорі. 
              

диякон Петро Сивицький