O kalendarzu liturgicznym pisałem już tu kilkakrotnie, ostatnio 21 września 2014 r. Poniżej publikuję autorską wersję artykułu, który został opublikowany w tygodniku ukraińskimi "Nasze Słowo" - nr 19 z 10 maja 2015 r. Niestety, ani mój tekst (wydrukowany z pewnymi zmianami odredakcyjnymi, które jednak - na ile mogłem to zauważyć - nie wypaczają mych poglądów), ani artykuł ks. prof. Jarosława Moskałyka z numeru 11 "NS" (na który zareagowałem) nie są dostępne w witrynie pisma. Kto się
chce zapoznać z wersją opublikowaną mego artykułu lub przeczytać, do czego się odnosiłem - musi udać się do biblioteki lub nabyć egzemplarz elektroniczny gazety w
kiosku na eprasa.pl.
---------------------------------------------------------------------------------------------------------
Календарне питання – моя позиція
Нерадо
включаюся в дискусію про літургійний календар
УГКЦ у Польщі. По-перше тому, що писав про це нераз (див. ruthenus.blogspot.com
від 21 вересня 2014)
і не бажаю себе повторювати. По-друге, не переношу демагогії, а ця
дискусія рясніє нею більше за інші. З очевидним збитком для суті питання. Напр.
п. ред. С. Мігус у № 3 «НС» назвав о. прот. Богдана Панчака прихильником
григоріянського календаря, хоча той завжди обстоював календар новоюліянський
(неовізантійський) – а сам Отець Протоієрей, відповідаючи Панові Редактору в №
6, не вважав за потрібне спростувати це! Таким чином на перший план виходять
розпалені пристрасті, а властивий предмет дискусії зникає з поля зору. Мені таке
не цікаво і я б радо залишився осторонь, коли б не Відгук на статтю диякона Петра Сивицького пера о. проф. Ярослава Москалика
(«НС» № 11).
Щоби вичерпно відповісти на
обширний Відгук, довелося б певно
написати репліку втричі довшу. На це шкода і місця в газеті, і читачів перш за
все. Залишу отож на боці особисті зауваження Отця Професора. Не буду й
торкатися мовно-національної тематики. Про це писав достатньо багато і кожен
може при бажанні сягнути до моїх текстів на ruthenus.blogspot.com (зокрема
дописи від 14 березня 2011 і 4 березня 2013), може прочитати і поміщені на
блоґові висловлювання Предстоятелів нашої Церкви (Андрея Шептицького, Любомира Гузара та
Святослава Шевчука), а відтак відповісти собі на питання, чиї погляди більш
співзвучні з позицією Церкви, як Вселенської, так і нашої Помісної - мої чи Отця Професора. Тут поясню лише, що активність
моя в даному питанні була наслідком по суті одної-єдиної обставини: була в
цьому потреба та й ніхто інший не поспішав
цим займатися, за винятком свящ. Іринея Кондро, який однак почав пізніше
і закінчив (?) скорше. Коли на Соборі 2014 року появилися публічно і не мною
зголошені постулати з мовної ділянки, я на ці теми не вважав уже потрібним
висловлюватися в часі пленарних дискусій.
Отож
зупинюся лише на календарному питанні. На передсоборних зборах вірних парафії в
Люблині (23 березня 2014) прийнято на мою пропозицію такий ось постулат
(курсивом виділене «офіційне» тлумачення постулату, яке творить із ним одне
ціле):
«11.
Проведення дослідження думки вірних щодо літургійного календаря.
Слід провести загальне, професійне, неупереджене дослідження, попереджене
відповідною підготовкою вірних. У запитниках слід представити три розв’язки:
збереження старого стилю, перехід на календар новоюліянський, перехід на
календар григоріянський. Вірні мали б знати, у чому полягає кожен з варіянтів.
Відповідь мала б бути подвійною, тобто: 1) як найзручніше респонденту і його
рідним, 2) який варіянт респондент уважає найкращим для УГКЦ в РП. Анкети мали
б також урахувати вік, освіту і зайнятість опитуваних.
З міжконфесійної («екуменічної») перспективи, як здається, при евт. зміні
календаря варто б мабуть прийняти календар неовізантійський, як апробований
Православною Церквою. Евентуальна зміна мала б бути плодом ретельного вивчення
результатів опитування – з урахуванням зокрема того, як бачать справу не діти
(зокрема священичі та учні укр. шкіл), студенти чи пенсіонери, але перш за все
ті вірні, що працюють за наймом. У парафіях, де помітне число громадян України,
у випадку зміни слід забезпечити додаткові відправи на 7 січня, 19 січня і евт.
«старий» Великдень (якщо буде прийнято календар григоріянський).»
Владики УГКЦ в
Польщі, виходячи з результатів голосування на Соборі 4 жовтня 2014 р., прийняли
в справі календаря рішення такого змісту:
«Утворити спільну митрополичу комісію, яка
займеться підготовкою і опитуванням вірних у справі церковного календаря у двох
наших єпархіях. Про зміну можна буде говорити лише тоді, коли у двох єпархіях
буде 75 % вірних, які проголосують за зміну календаря.»
Коментуючи прийняті вже
Владиками соборні постанови написав я в статті, на яку «відгукнкувся» о. ЯМ
(«Календар Благовіста 2015», с. 134):
«Прийняте і затверджене на Соборі рішення в
основному відповідає пропозиції люблинської парафії (цю пропозицію я відтак
зголосив ще в дискусії на Соборі): не зміна, не брак зміни, але дослідження
думки вірних. Правда, багато тут залежить від того, наскільки це дослідження
буде підготовлене і проведене професійно
та без упереджень. Та й вимога 75 % голосів за зміною для довершення цієї
зміни є по суті фактичним похороном всяких ідей про зміну календаря. Слушно
звернув увагу о. Петро Кушка ЧСВВ, що при вирішенні дуже важливих справ, коли
бажають мати більшість поважнішу за абсолютну (більше 50% від усіх, що
голосують), дуже часто вимагають «тільки» 2/3.
Вимога ¾ вирішує справу заздалегідь,
бо ж у наших умовах, як показують дослідження, можливо знайти більшість за
зміною, але це буде трохи за половину, ніяк не 3/4. Єдина можливість отримати
більшість 75% за зміною – це врахувати виключно голоси вірних, які працюють за
наймом (або рахувати їх за рівновартість кількох голосів пенсіонера чи
хлібороба).»
Отож у статті в «Календарі
Благовіста» я не виступав як прихильник такого чи іншого рішення, а як
«аналітик» просто висловив погляд на
тему вищезгаданого процентного бар’єру – адже
на основі дотеперішніх фрагментарних досліджень можна припустити, що серед
вірних набереться абсолютна більшість (більше половини) за зміною, але далеко
не 3/4
(і навіть певно не 2/3). Можливо – і тут далі не покидаю ролі «аналітика» - що 75 % за зміною
можна б отримати, коли б урахувати виключно і т.д. (див. вище). Це в даному
випадку чисто теоретичні міркування.
Така моя оцінка дійсности, з
якою кожному вільно не погоджуватися, і то зовсім незалежно від поглядів на
тему календаря. Одна річ бути за таким чи іншим календарем, інша ж –
передбачати можливі результати опитування. В о. проф. Москалика, можливо,
зовсім інші прогнози – і має він на них право. Нема проте в нього права писати
неправду і очорнювати не то що іншого священнослужителя, а просто іншу людину.
А саме такий характер мають висловлювання про те, що я буцімто допустився
«підступної спроби маніпуляції самою ідеєю та суспільною думкою», бажаючи
«зробити щось в обхід» (порогу 75 %) – «підключити до справи заробітчан» та
«позбавити права на голосування пенсіонерів або (!-П.С.) хліборобів».
Так, я й справді прихильник
диференційованого підходу, «зважування голосів». Про це виразно пишеться в
поясненні до постулату № 11 люблинських парафіяльних зборів (див. вище), який
віддзеркалює й мою позицію. Та протокол зборів опубліковано на grekat.blogspot.com
28 березня 2014 року,
за півроку до Собору, коли поріг 75 % нікому й не снився, отож тодішні мої
ідеї не могли мати нічого спільного з нібито спробами «обійти» цей же поріг. Жартома
можу сказати, що коли б хотів дійсно пропонувати щось «в обхід», запропонував
би прийняти бар’єр 75 % для григоріянського календаря і 75 % для
юліянського, а коли жоден стільки не одержить – хай буде посередній, новоюліянський...
Мій підхід полягає не в
позбавленні будь-кого з вірних будь-яких прав. Я був і є за те, щоби опитування
врахувало вік і зайнятість кожного, та щоби голоси людей, які працюють за
наймом, враховувалися в першу чергу. Це можна технічно оформити по-різному.
Можна визначити, що голос такого вірного «важить» 2 чи 3 рази більше і таким
людям давати 2 чи 3 анкети. Та це надто нагадує якесь нерівне голосування,
спонукає до думки, що вірний А. двічі-тричі кращий за вірного Б. Тому я за
інший варіянт - в анкетах записувати відповідні дані, як і робиться при інших
соціологічних дослідженнях, а відтак врахувати ці чинники про опрацюванні
даних, тобто крім загального результату виявити результати в окремих «трудових»
групах і керуватися в першу чергу результатами з групи осіб, що працюють за
наймом. Отже кожен мав би мати право висловитися і бути почутим, але голоси
певної категорії вірних мали б бути привілейованими. Яким чином? Подам приклад. Уявім собі, що жодного
апріорного порогу не проголошено, голосів за зміною в загальній масі виявилося
чуть більше за 50 %. Така незначна більшість, я повністю згідний, ще не дає
підстав на зміну. Допомогти у вирішенні питання можуть результати привілейованої
групи. Якщо вони схожі на загальні – питання знімається. Але якщо в цій групі напр.
80 % за зміною - тоді вже над зміною треба принаймні задуматися.
Чому так? Чим кращі
«наймити» за інших – нетрудову молодь, пенсіонерів, хліборобів? Як вірні й
люди, звичайно, нічим не кращі й не гірші. Коли б наше опитування було
референдумом, тобто демократичним актом волевиявлення народу-суверена, тоді
звичайно мав би застосовуватися демократичний принцип рівности голосів: 1
виборець – 1 голос. Та це ніякий не референдум і не «голосування», але
соціологічне дослідження, яке проводитиметься за рішенням єпископату, щоб дати
цьому єпископатові якнайкращі основи для рішення. Бо владний акт буде тут
довершений єпископами, а не народом.
У таких обставинах цілком
розумним здається мені надати привілейований характер голосам тієї групи
вірних, для членів якої календарне питання має найбільшу життєво-практичну
вагу. Ми багато говоримо і пишемо про ідейні підстави календарного вибору – бо
й такі є, для всіх можливих варіянтів. Та прецінь якщо в нас узагалі
підноситься питання зміни, то – будьмо щирі з собою! – не тому, що не можемо
жити зі святкуванням 25 грудня реально 7 січня чи 15 серпня реально 28 серпня.
І не патріярх Кирил з його русміром
тут щось значить, хоча для України це вже проблема. Та й не про достосування
календаря до римо-католицького ідеться. Справжня причина – вихідні 25 і 26
грудня, 1 і 6 січня, 15 серпня та (якщо б прийняти григоріянський календар) у
кожен Світлий Понеділок і на празник Поклоніння Таїнствам Тіла і Крові ГНІХ.
5-7 вільних днів. Припустімо, що в Польщі взагалі не було б вихідних на
релігійні свята – тільки в неділю. Або навпаки: уявім собі, що на нас усіх
працюють роботи, а у нас вихідні щодня. В обох таких уявних ситуаціях мабуть не
знайшлося б у нас прихильників зміни.
Якщо так, то як на мене цілком
логічним висновком є, щоби голос людей, яким найважче гідно святкувати (тобто і
брати участь у Боголослуженнях, і стриматися від роботи) мав у вирішенні
календарного питання більшу вагу, ніж голос тих, яким достосуватися легше. Я
тут зрештою не догматизую своєї позиції. Можливо, є й інші групи, опінія котрих
мала б бути привілейована. Напр. інші ніж «наймити» учасники ринку праці - бізнесмени, люди вільних професій. Або ці,
хто живе на глухому селі, а до церкви може добратися тільки громадським
транспортом (якщо такі люди ще є, то їм евентуальна зміна радше ускладнить
святкування). Так чи інакше, опінія таких саме вірних – для яких справа
календаря життєво важлива – мала б бути вагомішою від опінії тих, для яких це
лише ідейна проблема. Що зовсім не означає неврахування позиції останніх. І
абсолютно не означає автоматичної преференції для календарної зміни! Чимало-бо
«наймитів» привикли до «подвійних свят», зокрема одружені з особами
римо-католицького віросповідання. Зростає серед «наймитів» і відсоток громадян
України, як правило «старокалендарників».
Слова Отця Професора про «заробітчан», яких
я нібито бажав би «підключати до справи», коментувати важко. Як видно з
наведеної цитати, в даному випадки мова не про «заробітчан», а про людей, які
працюють за наймом, тобто тих, хто працює не «на свому», а в якогось
роботодавця. Слово «заробітчанин» і похідні ні разу не появляються в моїй
статті (пор. ruthenus.blogspot.com, 15 березня 2015). Ідея з «підключенням заробітчан» була
б ідіотською і не дала б нічого в плані «обходу». Раз тому, що заробітчани з
України або хочуть «бути як усі» (таким уся Греко-Католицька Церква «до
лампочки», який би календар не приймала), або більше чи менше прив’язані до греко-католицизму такого як в Україні, зі старим
календарем включно. По–друге ж на Соборі було сказано від президії, що
опитуватимуться не всі можливі люди (напр. при нагоді «коляди»), але практикуючі
парафіяни. Цілком слушно, бо ж нема підстав питати в того, хто до церкви не
ходить, за яким календарем у цій же церкві правити. Не чув цього о. ЯМ чи
вирішив промовчати?
Адже в цьому контексті ясно, що «підключення» зовнішніх
людей тут неможливе, отже звинувачення на мою адресу цілком абсурдне.
Моя порада на майбутнє: «герменевтика підозри» не є відповідним ключем для
інтерпретації моїх текстів. Іншими словами, не слід у них насилу шукати того,
чого там немає.
диякон Петро Сивицький
