sobota, 2 stycznia 2016

Problem kalendarza - moje stanowisko



O kalendarzu liturgicznym pisałem już tu kilkakrotnie, ostatnio 21 września 2014 r. Poniżej publikuję autorską wersję artykułu, który został opublikowany w tygodniku ukraińskimi "Nasze Słowo" - nr 19 z 10 maja 2015 r. Niestety, ani mój tekst (wydrukowany z pewnymi zmianami odredakcyjnymi, które jednak - na ile mogłem to zauważyć - nie wypaczają mych poglądów), ani artykuł ks. prof. Jarosława Moskałyka z numeru 11 "NS" (na który zareagowałem) nie są dostępne w witrynie pisma. Kto się
chce zapoznać z wersją opublikowaną mego artykułu lub przeczytać, do czego się odnosiłem - musi udać się do biblioteki lub nabyć egzemplarz elektroniczny gazety w
kiosku na eprasa.pl.

---------------------------------------------------------------------------------------------------------

                                Календарне питання – моя позиція

                               Нерадо включаюся в дискусію про літургійний календар  УГКЦ у Польщі. По-перше тому, що писав про це нераз (див. ruthenus.blogspot.com від 21 вересня 2014)  і не бажаю себе повторювати. По-друге, не переношу демагогії, а ця дискусія рясніє нею більше за інші. З очевидним збитком для суті питання. Напр. п. ред. С. Мігус у № 3 «НС» назвав о. прот. Богдана Панчака прихильником григоріянського календаря, хоча той завжди обстоював календар новоюліянський (неовізантійський) – а сам Отець Протоієрей, відповідаючи Панові Редактору в № 6, не вважав за потрібне спростувати це! Таким чином на перший план виходять розпалені пристрасті, а властивий предмет дискусії зникає з поля зору. Мені таке не цікаво і я б радо залишився осторонь, коли б не Відгук на статтю диякона Петра Сивицького пера  о. проф. Ярослава Москалика («НС» № 11).
                              Щоби вичерпно відповісти на обширний Відгук, довелося б певно написати репліку втричі довшу. На це шкода і місця в газеті, і читачів перш за все. Залишу отож на боці особисті зауваження Отця Професора. Не буду й торкатися мовно-національної тематики. Про це писав достатньо багато і кожен може при бажанні сягнути до моїх текстів на ruthenus.blogspot.com  (зокрема дописи від 14 березня 2011 і 4 березня 2013), може прочитати і поміщені на блоґові висловлювання Предстоятелів нашої Церкви  (Андрея Шептицького, Любомира Гузара та Святослава Шевчука), а відтак відповісти собі на питання, чиї погляди більш співзвучні з позицією Церкви, як Вселенської, так і нашої Помісної  - мої чи Отця Професора. Тут поясню лише, що активність моя в даному питанні була наслідком по суті одної-єдиної обставини: була в цьому потреба та й ніхто інший не поспішав  цим займатися, за винятком свящ. Іринея Кондро, який однак почав пізніше і закінчив (?) скорше. Коли на Соборі 2014 року появилися публічно і не мною зголошені постулати з мовної ділянки, я на ці теми не вважав уже потрібним висловлюватися в часі пленарних дискусій.
                            Отож зупинюся лише на календарному питанні. На передсоборних зборах вірних парафії в Люблині (23 березня 2014) прийнято на мою пропозицію такий ось постулат (курсивом виділене «офіційне» тлумачення постулату, яке творить із ним одне ціле):
«11.  Проведення дослідження думки вірних щодо літургійного календаря.
Слід провести загальне, професійне, неупереджене дослідження, попереджене відповідною підготовкою вірних. У запитниках слід представити три розв’язки: збереження старого стилю, перехід на календар новоюліянський, перехід на календар григоріянський. Вірні мали б знати, у чому полягає кожен з варіянтів. Відповідь мала б бути подвійною, тобто: 1) як найзручніше респонденту і його рідним, 2) який варіянт респондент уважає найкращим для УГКЦ в РП. Анкети мали б також урахувати вік, освіту і зайнятість опитуваних.
З міжконфесійної («екуменічної») перспективи, як здається, при евт. зміні календаря варто б мабуть прийняти календар неовізантійський, як апробований Православною Церквою. Евентуальна зміна мала б бути плодом ретельного вивчення результатів опитування – з урахуванням зокрема того, як бачать справу не діти (зокрема священичі та учні укр. шкіл), студенти чи пенсіонери, але перш за все ті вірні, що працюють за наймом. У парафіях, де помітне число громадян України, у випадку зміни слід забезпечити додаткові відправи на 7 січня, 19 січня і евт. «старий» Великдень (якщо буде прийнято календар григоріянський).»

                            Владики УГКЦ в Польщі, виходячи з результатів голосування на Соборі 4 жовтня 2014 р., прийняли в справі календаря рішення такого змісту:

«Утворити спільну митрополичу комісію, яка займеться підготовкою і опитуванням вірних у справі церковного календаря у двох наших єпархіях. Про зміну можна буде говорити лише тоді, коли у двох єпархіях буде 75 % вірних, які проголосують за зміну календаря.»

                     Коментуючи прийняті вже Владиками соборні постанови написав я в статті, на яку «відгукнкувся» о. ЯМ («Календар Благовіста 2015», с. 134):

«Прийняте і затверджене на Соборі рішення в основному відповідає пропозиції люблинської парафії (цю пропозицію я відтак зголосив ще в дискусії на Соборі): не зміна, не брак зміни, але дослідження думки вірних. Правда, багато тут залежить від того, наскільки це дослідження буде підготовлене і проведене професійно та без упереджень. Та й вимога 75 % голосів за зміною для довершення цієї зміни є по суті фактичним похороном всяких ідей про зміну календаря. Слушно звернув увагу о. Петро Кушка ЧСВВ, що при вирішенні дуже важливих справ, коли бажають мати більшість поважнішу за абсолютну (більше 50% від усіх, що голосують), дуже часто вимагають «тільки» 2/3.  Вимога ¾  вирішує справу заздалегідь, бо ж у наших умовах, як показують дослідження, можливо знайти більшість за зміною, але це буде трохи за половину, ніяк не 3/4. Єдина можливість отримати більшість 75% за зміною – це врахувати виключно голоси вірних, які працюють за наймом (або рахувати їх за рівновартість кількох голосів пенсіонера чи хлібороба).»

                   Отож у статті в «Календарі Благовіста» я не виступав як прихильник такого чи іншого рішення, а як «аналітик»  просто висловив погляд на тему вищезгаданого процентного барєру – адже на основі дотеперішніх фрагментарних досліджень можна припустити, що серед вірних набереться абсолютна більшість (більше половини) за зміною, але далеко не 3/4 (і навіть певно не 2/3). Можливо – і тут далі не покидаю ролі «аналітика» - що 75 % за зміною можна б отримати, коли б урахувати виключно і т.д. (див. вище). Це в даному випадку чисто теоретичні міркування.
                  Така моя оцінка дійсности, з якою кожному вільно не погоджуватися, і то зовсім незалежно від поглядів на тему календаря. Одна річ бути за таким чи іншим календарем, інша ж – передбачати можливі результати опитування. В о. проф. Москалика, можливо, зовсім інші прогнози – і має він на них право. Нема проте в нього права писати неправду і очорнювати не то що іншого священнослужителя, а просто іншу людину. А саме такий характер мають висловлювання про те, що я буцімто допустився «підступної спроби маніпуляції самою ідеєю та суспільною думкою», бажаючи «зробити щось в обхід» (порогу 75 %) – «підключити до справи заробітчан» та «позбавити права на голосування пенсіонерів або (!-П.С.) хліборобів».
                 Так, я й справді прихильник диференційованого підходу, «зважування голосів». Про це виразно пишеться в поясненні до постулату № 11 люблинських парафіяльних зборів (див. вище), який віддзеркалює й мою позицію. Та протокол зборів опубліковано на grekat.blogspot.com 28 березня 2014 року, за півроку до Собору, коли поріг 75 % нікому й не снився, отож тодішні мої ідеї не могли мати нічого спільного з нібито спробами «обійти» цей же поріг. Жартома можу сказати, що коли б хотів дійсно пропонувати щось «в обхід», запропонував би прийняти барєр 75 % для григоріянського календаря і 75 % для юліянського, а коли жоден стільки не одержить – хай буде посередній, новоюліянський...        
                  Мій підхід полягає не в позбавленні будь-кого з вірних будь-яких прав. Я був і є за те, щоби опитування врахувало вік і зайнятість кожного, та щоби голоси людей, які працюють за наймом, враховувалися в першу чергу. Це можна технічно оформити по-різному. Можна визначити, що голос такого вірного «важить» 2 чи 3 рази більше і таким людям давати 2 чи 3 анкети. Та це надто нагадує якесь нерівне голосування, спонукає до думки, що вірний А. двічі-тричі кращий за вірного Б. Тому я за інший варіянт - в анкетах записувати відповідні дані, як і робиться при інших соціологічних дослідженнях, а відтак врахувати ці чинники про опрацюванні даних, тобто крім загального результату виявити результати в окремих «трудових» групах і керуватися в першу чергу результатами з групи осіб, що працюють за наймом. Отже кожен мав би мати право висловитися і бути почутим, але голоси певної категорії вірних мали б бути привілейованими. Яким чином? Подам приклад. Уявім собі, що жодного апріорного порогу не проголошено, голосів за зміною в загальній масі виявилося чуть більше за 50 %. Така незначна більшість, я повністю згідний, ще не дає підстав на зміну. Допомогти у вирішенні питання можуть результати привілейованої групи. Якщо вони схожі на загальні – питання знімається. Але якщо в цій групі напр. 80 % за зміною - тоді вже над зміною треба принаймні задуматися.  
                   Чому так? Чим кращі «наймити» за інших – нетрудову молодь, пенсіонерів, хліборобів? Як вірні й люди, звичайно, нічим не кращі й не гірші. Коли б наше опитування було референдумом, тобто демократичним актом волевиявлення народу-суверена, тоді звичайно мав би застосовуватися демократичний принцип рівности голосів: 1 виборець – 1 голос. Та це ніякий не референдум і не «голосування», але соціологічне дослідження, яке проводитиметься за рішенням єпископату, щоб дати цьому єпископатові якнайкращі основи для рішення. Бо владний акт буде тут довершений єпископами, а не народом.
                 У таких обставинах цілком розумним здається мені надати привілейований характер голосам тієї групи вірних, для членів якої календарне питання має найбільшу життєво-практичну вагу. Ми багато говоримо і пишемо про ідейні підстави календарного вибору – бо й такі є, для всіх можливих варіянтів. Та прецінь якщо в нас узагалі підноситься питання зміни, то – будьмо щирі з собою! – не тому, що не можемо жити зі святкуванням 25 грудня реально 7 січня чи 15 серпня реально 28 серпня. І не патріярх Кирил з його русміром тут щось значить, хоча для України це вже проблема. Та й не про достосування календаря до римо-католицького ідеться. Справжня причина – вихідні 25 і 26 грудня, 1 і 6 січня, 15 серпня та (якщо б прийняти григоріянський календар) у кожен Світлий Понеділок і на празник Поклоніння Таїнствам Тіла і Крові ГНІХ. 5-7 вільних днів. Припустімо, що в Польщі взагалі не було б вихідних на релігійні свята – тільки в неділю. Або навпаки: уявім собі, що на нас усіх працюють роботи, а у нас вихідні щодня. В обох таких уявних ситуаціях мабуть не знайшлося б у нас прихильників зміни.
                 Якщо так, то як на мене цілком логічним висновком є, щоби голос людей, яким найважче гідно святкувати (тобто і брати участь у Боголослуженнях, і стриматися від роботи) мав у вирішенні календарного питання більшу вагу, ніж голос тих, яким достосуватися легше. Я тут зрештою не догматизую своєї позиції. Можливо, є й інші групи, опінія котрих мала б бути привілейована. Напр. інші ніж «наймити»  учасники ринку праці  - бізнесмени, люди вільних професій. Або ці, хто живе на глухому селі, а до церкви може добратися тільки громадським транспортом (якщо такі люди ще є, то їм евентуальна зміна радше ускладнить святкування). Так чи інакше, опінія таких саме вірних – для яких справа календаря життєво важлива – мала б бути вагомішою від опінії тих, для яких це лише ідейна проблема. Що зовсім не означає неврахування позиції останніх. І абсолютно не означає автоматичної преференції для календарної зміни! Чимало-бо «наймитів» привикли до «подвійних свят», зокрема одружені з особами римо-католицького віросповідання. Зростає серед «наймитів» і відсоток громадян України, як правило «старокалендарників».
               Слова Отця Професора про «заробітчан», яких я нібито бажав би «підключати до справи», коментувати важко. Як видно з наведеної цитати, в даному випадки мова не про «заробітчан», а про людей, які працюють за наймом, тобто тих, хто працює не «на свому», а в якогось роботодавця. Слово «заробітчанин» і похідні ні разу не появляються в моїй статті (пор. ruthenus.blogspot.com, 15 березня 2015). Ідея з «підключенням заробітчан» була б ідіотською і не дала б нічого в плані «обходу». Раз тому, що заробітчани з України або хочуть «бути як усі» (таким уся Греко-Католицька Церква «до лампочки», який би календар не приймала), або більше чи менше привязані до греко-католицизму такого як в Україні, зі старим календарем включно. По–друге ж на Соборі було сказано від президії, що опитуватимуться не всі можливі люди (напр. при нагоді «коляди»), але практикуючі парафіяни. Цілком слушно, бо ж нема підстав питати в того, хто до церкви не ходить, за яким календарем у цій же церкві правити. Не чув цього о. ЯМ чи вирішив промовчати? Адже в цьому контексті ясно, що «підключення» зовнішніх людей тут неможливе, отже звинувачення на мою адресу цілком абсурдне.
                   
                 Моя порада на майбутнє: «герменевтика підозри» не є відповідним ключем для інтерпретації моїх текстів. Іншими словами, не слід у них насилу шукати того, чого там немає.

 

               диякон Петро Сивицький