W rocznicę zwycięstwa nad hitleryzmem zwierzchnik UKGK przypomina, na czym polega patriotyzm chrześcijański

CHRYSTOS WOSKRESE!


Wielce Błogosławiony Światosław Szewczuk wydał wczoraj list pasterski "Miłość ponad wszystko", poświęcony rocznicy zakończenia II wojny światowej na terenie Europy. Z tej okazji zwierzchnik UKGK dystansuje się od "różnych form nacjonalizmów pogańskich" oraz, idąc śladem obficie cytowanego w tym liście Sługi Bożego Andrzeja Szeptyckiego, metropolity halickiego (1865-1944), przypomina zasady prawdziwie chrześcijańskiego patriotyzmu.


List zamieszczam w 2 wersjach - transkrybowanej literami polskimi oraz oryginalnej:






Wych. WA 15/215 

Lubow ponad use! 

Zwernennia do wirnych i wsich ludej dobroji woli z nahody simdesiatych rokowyn zakinczennia Druhoji switowoji wijny

Zwidky czerpaje syłu uweś narod, jak ne z patriotyzmu? A patriotyzm je tym wyszczym i błahorodniszym, czym bilsze opyrajet´sia na Bożomu zakoni. Andrej Szeptyćkyj, mytr. Na hrani dwoch wikiw, 1900 rik

Chrystos woskres! Dorohi w Chrysti! Lubi spiwwitczyznyky!

Simdesiat rokiw tomu zakinczyłasia wełyka wijna w Jewropi, jaka zabrała desiatky miljoniw żyttiw. Cymy dniamy my wszanowujemo połehłych u cij wijni, solidaryzujemosia z tymy, chto wtratyw błyźkych, i z wdiacznistiu zhadujemo jichniu żertwu.

Pidnosiaczy do Hospoda Boha mołytwu za duszi czysłennych ubytych, warto takoż zamysłytysia nad pryczynoju cioho nasylstwa i nad tym, jak ne dopustyty joho powtorennia. U wyri wijny, w jakij same nasza zemla stała połem boju, krywawoju zemłeju, zisztowchnułysia totalitarni ideołohiji, ehojistyczni teoriji okremych narodiw, rizni formy pohanśkych nacionalizmiw, dawni imperśki apetyty.

 Siohodni my widczuwajemo, szczo ne wsi rany wijny zahojeni: mynułyj konflikt staw fantomnym bołem. My takoż baczymo, szczo ideołohiji, jaki stały pryczynoju wijny, ne widijszły w mynułe, a pam\jat´ pro zahybłych i postrażdałych wykorystowujet´sia dla konstrujuwannia nowych ahresywnych ideołohij. Peremoha nad złom, do jakoji pryczetna ciła switowa spilnota, ekspłuatujet´sia dla pobudowy neoradianśkoho mifu, kotryj porodżuje nowu wijnu, a ukrajinśkyj narod staje jiji nowoju żertwoju.

 Pered łycem suczasnoji zahrozy my objednałysia w lubowi do Bat´kiwszczyny, widczuwajemo hordist´ za neji, za naszych spiwhromadian, za naszych wojiniw. Bahato ukrajinciw iz riznych kutoczkiw naszoji krajiny pereżywajut´ awtentyczne patriotyczne pidnesennia, poszyriujuczy swoji poczuttia i na inszi narody. Mabut´, ne odyn ukrajineć i ne odna ukrajinka siohodni mohły b wysłowytysia suhołosno z mytropołytom Andrejem Szeptyćkym: «…Chrystyjanśkyj patriotyzm… ne może mistyty w sobi nijakoji nenawysty do naszych bratiw inszoho narodu. Słuchniani Chrystowomu nakazowi, my lubymo wsi narody swita lubowju błyżnioho. Nenawyst´ suproty jakoho-nebud´ narodu, czy suspilnoji werstwy, czy stanu my wważajemo za protywnu Bożomu zakonowi j tomu za szkidływu dla doczasnoho ta wicznoho naszoho dobra. Nasz chrystyjanśkyj patriotyzm – u tomu odnomu, szczo swij narid, narid ukrajinśkyj, lubymo chrystyjanśkoju lubowju bilsze wid inszych narodiw ta hotowi dla nioho widdaty praciu ciłoho żyttia j same żyttia» (Pracia nad zjedynenniam Cerkow, 1940–1941). Ci słowa naszoho Wełykoho pastyria widkrywajut´ wełyku syłu naszoho narodu. Wodnoczas wony zwertajut´ naszu uwahu na charakternu prykmetu sprawżnioho patriotyzmu – chrystianśkyj charakter. Same w ciomu – harantija joho czystoty, a otże, syły ta krasy, jaka wede do widnowłennia ukrajinśkoho narodu posered strażdań i wyprobuwań nynisznich czasiw.



 Patriotyzm jak takyj je dobrym poczuwanniam, jake daje nam żywe widczuttia jednannia, wnutrisznioho pidnesennia. Prote jakszczo patriotyzm obmeżujet´sia łysze do emocijnoji sfery ludyny, to nym można manipuluwaty, nawit´ bilsze, win może perejty u wtomu, apatiju, rozczaruwannia ta ahresiju. Natomist´ sprawżnie patriotyczne poczuttia, jak twerdyt´ mytropołyt Andrej, zawżdy napownene i pereobrażene chrystyjanśkoju lubowju. Ci dwa poniattia pojednuwaw i swiatyj papa Iwan Pawło II, nazywajuczy patriotyzm dorohoju do wporiadkowanoji suspilnoji lubowi (Pam\jat´ i identycznist´, 2005 rik). Bożestwenna lubow ne łysze pidnosyt´ poczuttia do wysot ludśkoho duchu, a j proswiczuje rozum ta zmicniuje wolu. Wona peretworiuje poczuttia patriotyzmu na chrystyjanśku czesnotu, jaka mobilizuje wsiu ludynu – rozum, wolu i wczynky – i dozwolaje jij buduwaty ta tworyty. Osoba, zbahaczena czesnotoju patriotyzmu, ne znemahaje w borot´bi i ne rozczarowujet´sia w trudnoszczach, natomist´ zdatna do sprawdi herojśkych wczynkiw ta maje syłu peremohty w borot´bi z worohom. Wona, za słowamy apostoła Pawła, «ne porywajet´sia do hniwu, ne zadumuje zła; ne tiszyt´sia, koły chtoś czynyt´ krywdu, radije prawdoju; wse znosyt´, w use wiryt´, usioho nadijet´sia, wse pereterpyt´» (1 Kor. 13, 5–7). Oś czomu hasłom chrystyjanśkoho patriotyzmu je: lubow ponad use!

Lubow do Bat´kiwszczyny wypływaje iz zapowitu Isusa Chrysta: «Oś szczo zapowidaju wam: szczob wy lubyły odyn odnoho» (Iw. 15, 17). Słuha Bożyj Andrej Szeptyćkyj tak pojasniuje ciu dumku: «Pisla lubowi do Boha j rodyny powynna buty lubow do swoho ukrajinśkoho narodu j bat´kiwszczyny. Zi swojim narodom ta bat´kiwszczynoju ty zwjazanyj ne tilky spilnoju wiroju, szczo jiji wważajemo najbilszym dobrom… ałe szcze i spilnoju mowoju ta zwyczajamy. I tijeju zemłyceju swiatoju, na jakij razom prożywajemo… i ciłoju wikowoju mynuwszynoju, i spilnoju ukrajinśkoju krow\ju, i spilnym dobrom, i spilnoju majbutnistiu… i spilnym bażanniam ta potrebamy, i spilnymy terpinniamy i złydniamy» (Najbilsza zapowid´, 1901 r.).

 Cioho roku nasza Cerkwa czasto pokłykajet´sia na doswid i wczennia mytropołyta Andreja, 150-riczczia narodżennia jakoho widznaczajemo, ta namahajet´sia szcze pownisze zrozumity i rozwynuty baczennia cioho Wełetnia duchu, uwesty joho dumky w diałoh szczodo suczasnych probłem i wykłykiw. Toż siohodni nam warto prysłuchatysia do joho nauky pro patriotyzm, tym bilsze szczo wony buły wysłowłowłeni u nadzwyczajno składnyj dla ukrajinśkoho narodu i joho Cerkwy period.

 Swojeju metoju mytropołyt Andrej, jak sprawżnij duchownyj lider naciji, wbaczaw «chrystyjanizaciju» takoho szlachetnoho poczuttia, jak patriotyzm, bo «pisłannyk Chrysta może howoryty pro patriotyzm, ałe musyt´ howoryty zawsihdy zi stanowyszcza Chrysta, zi stanowyszcza predwicznoji nebesnoji prawdy» (Chto wynen, 1934).

 Cej wełykyj prawednyk naszoho narodu je sprawżnim wzircem patriota-chrystyjanyna. Win tak howoryt´ pro swij szlach u cij czesnoti: «Prawdywyj patriotyzm je niczym inszym u swojij suti jak prawdywoju lubowju do błyżnioho. I ja staw takym czynom ukrajinśkym patriotom. Usia moja pracia, jaka zrodyłasia z cijeji lubowi, mała zawżdy na meti dobro, jake ja bażaw zrobyty dla swoho narodu» (Z łysta mytropołyta Andreja do Apostolśkoho wizytatora o. Dżowanni Dżenokki, 1922 rik).

Obowjazkom chrystyjan naszoho czasu je zciluwaty naszu suspilnu swidomist´, napowniuwaty poniattia patriotyzmu sprawdi chrystyjanśkym zmistom. Chrystyjanśkyj patriotyzm nikoho ne wykluczaje, a za swoju metu stawyt´ zahalne błaho, tomu newiddilnyj wid widpowidalnosti. Ce czesnota, jaku można i neobchidno rozwywaty, udoskonalujuczyś u lubowi do błyżnich.

Prote lubow maje buty dijalnoju, inaksze wona załyszyt´sia prosto harnoju dekłaracijeju namiriw. Tut docilno nam znowu poczuty słowa mytropołyta Andeja: «Chto na swojemu misci praciuje dla dobra narodu, wykonujuczy sumlinno obow\jazky, toj je lipszym patriotom, niż toj, chto bahato howoryt´, a mało robyt´» (Posłannia do duchowenstwa Stanisławśkoji jeparchiji, 1899 rik). Usi, chto siohodni chocze wważaty sebe patriotom, chaj zawżdy trymajut´ u serci ci słowa – i wże zawtra my pobaczymo nowi seła, nowi mista, nowu krajinu.

 Otże, dwa kluczi dla chrystyjanśkoho rozuminnia patriotyzmu – lubow i widpowidalnist´. Bez lubowi poczuttia patriotyzmu staje bezsyłym, bez widpowidalnosti – falszywym i porożnim.

Mołytowno pomynajuczy miljony newynnych żertw hitłeriwśkych i stalinśkych złoczyniw proty ludstwa, nadychajmosia prykładom istynnych patriotiw – herojiw wyzwolnych zmahań naszoho narodu mynułoho stolittia. Naslidujmo tych, chto zumiw błahodattiu Swiatoho Ducha ta syłoju lubowi do swojeji Bat´kiwszczyny i swoho narodu protystojaty nacystśkij ta komunistycznij ideołohijam. Same wony je sprawżnimy peremożciamy, – peremożciamy nad nasyllam i nenawystiu, hrichom i smertiu. Nechaj jichnij prykład nawczyt´ nas siohodni lubyty Boha i błyżnioho ta wede do peremohy.

Błahodat´ Hospoda naszoho Isusa Chrysta, lubow Boha-Otcia i pryczastia Swiatoho Ducha nechaj bude z usima wamy!

† SWIATOSŁAW

Dano w Kyjewi, pry Patriarszomu sobori Woskresinnia Chrystowoho, u deń Swiatoho wełykomuczenyka, pobidonoscia i czudotworcia Jurija ta Perepołowynennia Pjatdesiatnyci, 6 trawnia 2015 roku Bożoho

---

Вих. ВА 15/215

Любов понад усе!

Звернення до вірних і всіх людей доброї волі

з нагоди сімдесятих роковин закінчення Другої світової війни

Звідки черпає силу увесь народ, як не з патріотизму?

А патріотизм є тим вищим і благороднішим,

чим більше опирається на Божому законі.

Андрей Шептицький, митр. На грані двох віків, 1900 рік

Христос воскрес!

Дорогі в Христі! Любі співвітчизники!

Сімдесят років тому закінчилася велика війна в Європі, яка забрала десятки мільйонів життів. Цими днями ми вшановуємо полеглих у цій війні, солідаризуємося з тими, хто втратив близьких, і з вдячністю згадуємо їхню жертву.

Підносячи до Господа Бога молитву за душі численних убитих, варто також замислитися над причиною цього насильства і над тим, як не допустити його повторення. У вирі війни, в якій саме наша земля стала полем бою, кривавою землею, зіштовхнулися тоталітарні ідеології, егоїстичні теорії окремих народів, різні форми поганських націоналізмів, давні імперські апетити.

Сьогодні ми відчуваємо, що не всі рани війни загоєні: минулий конфлікт став фантомним болем. Ми також бачимо, що ідеології, які стали причиною війни, не відійшли в минуле, а пам'ять про загиблих і постраждалих використовується для конструювання нових агресивних ідеологій. Перемога над злом, до якої причетна ціла світова спільнота, експлуатується для побудови неорадянського міфу, котрий породжує нову війну, а український народ стає її новою жертвою.

Перед лицем сучасної загрози ми об’єдналися в любові до Батьківщини, відчуваємо гордість за неї, за наших співгромадян, за наших воїнів. Багато українців із різних куточків нашої країни переживають автентичне патріотичне  піднесення, поширюючи свої почуття і на інші народи. Мабуть, не один українець і не одна українка сьогодні могли б висловитися суголосно з митрополитом Андреєм Шептицьким: «…Християнський патріотизм… не може містити в собі ніякої ненависти до наших братів іншого народу. Слухняні Христовому наказові, ми любимо всі народи світа любов’ю ближнього. Ненависть супроти якого-небудь народу, чи суспільної верстви, чи стану ми вважаємо за противну Божому законові й тому за шкідливу для дочасного та вічного нашого добра. Наш християнський патріотизм – у тому одному, що свій нарід, нарід український, любимо християнською любов’ю більше від інших народів та готові для нього віддати працю цілого життя й саме життя» (Праця над з’єдиненням Церков, 1940–1941). Ці слова нашого Великого пастиря відкривають велику силу нашого народу. Водночас вони звертають нашу увагу на характерну прикмету справжнього патріотизму – христянський характер. Саме в цьому – гарантія його чистоти, а отже, сили та краси, яка веде до відновлення українського народу посеред страждань і випробувань нинішніх часів.     

Патріотизм як такий є добрим почуванням, яке дає нам живе відчуття єднання, внутрішнього піднесення. Проте якщо патріотизм обмежується лише до емоційної сфери людини, то ним можна маніпулювати, навіть більше, він може перейти у втому, апатію, розчарування та агресію. Натомість справжнє патріотичне почуття, як твердить митрополит Андрей, завжди наповнене і переображене християнською любов’ю. Ці два поняття поєднував і святий папа Іван Павло ІІ, називаючи патріотизм дорогою до впорядкованої суспільної любові  (Пам'ять і ідентичність, 2005 рік).

Божественна любов не лише підносить почуття до висот людського духу, а й просвічує розум та зміцнює волю. Вона перетворює почуття патріотизму на християнську чесноту, яка мобілізує всю людину – розум, волю і вчинки – і дозволяє їй будувати та творити. Особа, збагачена чеснотою патріотизму, не знемагає в боротьбі і не розчаровується в труднощах, натомість здатна до справді геройських вчинків та має силу перемогти в боротьбі з ворогом. Вона, за словами апостола Павла, «не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить» (1 Кор. 13, 5–7). Ось чому гаслом християнського патріотизму є: любов понад усе!

Любов до Батьківщини випливає із заповіту Ісуса Христа: «Ось що заповідаю вам: щоб ви любили один одного» (Ів. 15, 17). Слуга Божий Андрей Шептицький так пояснює цю думку: «Після любові до Бога й родини повинна бути любов до свого українського народу й батьківщини. Зі своїм народом та батьківщиною ти зв’язаний не тільки спільною вірою, що її вважаємо найбільшим добром… але ще і спільною мовою та звичаями. І тією землицею святою, на якій разом проживаємо… і цілою віковою минувшиною, і спільною українською кров'ю, і спільним добром, і спільною майбутністю… і спільним бажанням та потребами, і спільними терпіннями і злиднями» (Найбільша заповідь, 1901 р.).    

Цього року наша Церква часто покликається на досвід і вчення митрополита Андрея, 150-річчя народження якого відзначаємо, та намагається ще повніше зрозуміти і розвинути бачення цього Велетня духу, увести його думки в діалог щодо сучасних проблем і викликів. Тож сьогодні нам варто прислухатися до його науки про патріотизм, тим більше що вони були висловловлені у надзвичайно складний для українського народу і його Церкви період.

Своєю метою митрополит Андрей, як справжній духовний лідер нації, вбачав «християнізацію» такого шляхетного почуття, як патріотизм, бо «післанник Христа може  говорити про патріотизм, але мусить говорити завсігди зі становища Христа, зі становища предвічної небесної правди» (Хто винен, 1934). 

Цей великий праведник нашого народу є справжнім взірцем патріота-християнина. Він так говорить про свій шлях у цій чесноті: «Правдивий патріотизм є нічим іншим у своїй суті як правдивою любов’ю до ближнього. І я став таким чином українським патріотом. Уся моя праця, яка зродилася з цієї любові, мала завжди на меті добро, яке я бажав зробити для свого народу» (З листа митрополита Андрея до Апостольського візитатора о. Джованні Дженоккі, 1922 рік).

Обов’язком християн нашого часу є зцілювати нашу суспільну свідомість, наповнювати поняття патріотизму справді християнським змістом. Християнський патріотизм нікого не виключає, а за свою мету ставить загальне благо, тому невіддільний від відповідальності. Це чеснота, яку можна і необхідно розвивати, удосконалюючись у любові до ближніх.

Проте любов має бути діяльною, інакше вона залишиться просто гарною декларацією намірів. Тут доцільно нам знову почути слова митрополита Андея: «Хто на своєму місці працює для добра народу, виконуючи сумлінно обов'язки, той є ліпшим патріотом, ніж той, хто багато говорить, а мало робить» (Послання до духовенства Станіславської єпархії, 1899 рік). Усі, хто сьогодні хоче вважати себе патріотом, хай завжди тримають у серці ці слова – і вже завтра ми побачимо нові села, нові міста, нову країну.

Отже, два ключі для християнського розуміння патріотизму – любов і відповідальність.  Без любові почуття патріотизму стає безсилим, без відповідальності – фальшивим і порожнім.

Молитовно поминаючи мільйони невинних жертв гітлерівських і сталінських злочинів проти людства, надихаймося прикладом істинних патріотів – героїв визвольних змагань нашого народу минулого століття. Наслідуймо тих, хто зумів благодаттю Святого Духа та силою любові до своєї Батьківщини і свого народу протистояти нацистській та комуністичній ідеологіям. Саме вони є справжніми переможцями, – переможцями над насиллям і ненавистю, гріхом і смертю. Нехай їхній приклад навчить нас сьогодні любити Бога і ближнього та веде до перемоги.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога-Отця і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами!

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у день Святого великомученика, побідоносця і чудотворця Юрія

та Переполовинення П’ятдесятниці,

6 травня 2015 року Божого