poniedziałek, 22 września 2014

Jak zachować (przywrócić) ektenię (za) katechumenów w Liturgii greckokatolickiej?

Tekst, który wklejam poniżej, wysłałem był niegdyś do redakcji dwumiesięcznika "Patrijarchat". W przeciwieństwie do wielu innych materiałów publikowanych na tym blogu, artykuł ten nigdy nie ukazał się drukiem. Dlaczego? Łatwo to odgadnąć z daty e-maila, do którego załączyłem tekst: 11 listopada 2004 r. Osobom, którym to nic nie mówi, zalecam poszukanie w sieci czegoś na temat Pomarańczowej Rewolucji. Jak na złość Rewolucja Godności na Euromajdanie również zbiegła się w czasie z publikacją w tym piśmie mego artykułu o godnościach honorowych kleru, przez co zupełnie go przyćmiła - a ja sam zastanawiam się, czy pisać do "Patrijarchatu" kolejne artykuły, zasadniczo już uzgodnione co do tematyki z Redaktorem Naczelnym dwumiesięcznika; w końcu konflikt w Ukrainie trwa i nie wiadomo, czy publikacja doszłaby do skutku i jaki byłby jej oddźwięk. Oczywiście, rzecz napisaną i zachowaną w komputerowej pamięci zawsze można zamieścić na blogu. ;-) 

Tak właśnie czynię z owym artykułem sprzed 10 już prawie lat. Dotyczy on kwestii, czy ektenia (litania) katechumenów, obecna w Boskiej Liturgii zarówno Jana Chryzostoma, jak też i Bazylego Wielkiego (a i w Liturgii Uprzednio Poświęconych Darów również), winna być z Liturgij tych wykreślona (jak to się zresztą dzieje w wersjach skróconych, czy też nie). Opowiadam się za jej pozostawieniem (a w wersjach skróconych - przywróceniem, przynajmniej opcjonalnym) z jednoczesnymi niewielkimi zmianami redakcyjnymi, zgodnie z "linią" liturgikonu lwowskiego z 2003 r., polegającymi zasadniczo na usunięciu z tekstu aluzji do fizycznej obecności katechumenów w cerkwi na danej Liturgii. Piszę o "linii",  nie o literze, ponieważ nie wszystkie rozwiązania tego liturgikonu uważam za celne - podaję zatem swe własne propozycje.

Tekst publikuję w 2 wersjach - literami ukraińskimi oraz w transkrypcji polskiej.



Єктенія за оглашенних – як її не втратити?



Пані Олена Мацьків зі Львова у своєму дописі пз. Молитва за оглашенних (“Патріярхат” за листопад-грудень 2004 р., с. 14) визнала за доцільне заторкнути проблему присутности в нашій Божественній Літургії єктенії за оглашенних, пишучи м.ін.: (...) з нашої літургії кудись “випала” єктенія за оглашенних. Так, формально їх немає у наших храмах під час богослуження, і немає до кого священику /насправді – диякону, а священикові тільки тоді, коли Літургія правиться без диякона – д-н П.С./ звернутися з закликом: “Оглашенні, вийдіть!”.  Але чи означає цей факт, що непотрібною стала молитва цілої Церкви за тих людей, розгублених і загублених, які навмання блукають своїми стежками, прагнучи і шукаючи Живого Бога?   

Подібної думки дотримується і визначний православний богослов-літургіст о. Олександер Шмеман (+ 1983), про що можна прочитати в п’ятому розділі його книжки Євхаристія – таїнство Царства, куди й відсилаю всіх, кого цікавлять деталі поглядів о. Олександра на дане питання. 
Мені, як священнослужителеві УГКЦ, приємно відзначити, що найновіший наш україномовний служебник (Священна і Божественна Літургія святого отця нашого Йоана Золотоустого і святого отця нашого Василія Великого, Львів 2003), виданий василіянським видавництвом “Місіонер”, з передмовою Предстоятеля УГКЦ Блаженнішого Любомира, містить у собі цікаву і досить удалу спробу достосувати текст єктенії за оглашенних до сучасних обставин без того, щоб усувати її повністю з Літургії. Ось уривок з вищезгаданого служебника (с. 41-43) – рубрики подані курсивом, товстіший же друк означає, що зазначені ним слова виголошується тоді, коли в храмі є оглашенні (примітка на с. 41), тобто, іншими словами, коли оглашенних нема, дані частини літургійного тексту слід (можна?) пропустити:


 Тоді диякон:

Помоліться, оглашенні, Господеві.

Хор: Господи, помилуй.

Вірні, за оглашенних помолімся, щоб Господь помилував їх.

Хор: Господи, помилуй.

Щоб просвітив їх словом істини.

Хор: Господи, помилуй.

Відкрив їм Євангеліє правди.

Хор: Господи, помилуй.

Приєднав їх до святої Своєї соборної і апостольської Церкви.

Хор: Господи, помилуй.

Спаси, помилуй, заступи й охорони їх, Боже, Твоєю благодаттю.

Хор: Господи, помилуй.

Оглашенні, голови ваші перед Господом схиліть.

Хор: Господи, помилуй.

Молитва за оглашенних


Господи Боже наш, що на небесах живеш і на смиренних споглядаєш, що спасіння родові людському послав, єдинородного Сина Твого і Бога, Господа нашого Ісуса Христа, споглянь на рабів Твоїх оглашенних, що схилили свої шиї перед Тобою, сподоби їх у сприятливий час купелі відродження,  відпущення гріхів і одежі нетління; приєднай їх до святої своєї соборної і апостольської Церкви, і прилічи їх до вибраного Твого стада.

Виголошення:

Щоб і вони з нами славили пречесне і величне ім’я Твоє, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки вічні.

Хор: Амінь.

Ієрей розгортає ілитон.

Диякон мовить:

Всі оглашенні, вийдіть.

Коли є другий диякон, виголошує і він:

Оглашенні, вийдіть.

Тоді знову перший:

Всі оглашенні, вийдіть.
Щоб ніхто з оглашенних не залишився. Тільки вірні, ще і ще в мирі Господеві помолімся.

Хор: Господи, помилуй.

А якщо є тільки один диякон або якщо ієрей служить без диякона, тоді мовить так:

Всі оглашенні, вийдіть; оглашенні, вийдіть; всі оглашенні, вийдіть. Щоб ніхто з оглашенних не залишився.
Тільки вірні, ще і ще в мирі Господеві помолімся.

Хор: Господи, помилуй.

Молитва вірних перша”


Як бачимо з вищенаведеного, пропозиція (припис?) служебника 2003 року дає можливість (наказує?) зберегти єктенію за оглашенних за вилученням з неї натяків на присутність у храмі на даній Службі Божій справжніх оглашенних. Це, безсумнівно, важливе і в основному влучне рішення. “В основному” – бо ж надалі залишаються деякі сумніви в цьому питанні.

По-перше, сам наведений вище текст уражає браком послідовности: коли служать два диякони, можна (треба?) пропустити всі заклики зі словом вийдіть – але не фразу Щоб ніхто з оглашенних не залишився. Цю ж фразу наш служебник дозволяє (наказує?) пропустити, коли Служба правиться з одним дияконом або без диякона взагалі. Ясно, що другий варіянт кращий – бо який сенс мало б виголошування Щоб ніхто з оглашенних не залишився зразу ж після виголосу єктенії за оглашенних? Непослідовність в цьому питанні слід мабуть визнати наслідком редакторської неохайности – цієї ж самої, яка у тексті анафори Літургії св. Василія заплодоносила дивовижною розбіжністю виголошення, що безпосередньо передує словам Христовим; перед Прийміть, їжте... маємо дав святим своїм ученикам, а перед Пийте з неї всі дав святим Своїм учням.  Бажалося б, отже, щоби в наступному виданні редактори перекладу перевірили його уважніше – заради влегшення їм цього труду варто б одночасно вилучити зі служебника зайві додатки, як “тропарі” та “служби”.

По-друге, неясною залишається канонічна підстава цієї, як би не дивитися, літургійної зміни. Чий авторитет стоїть за нею? Правда, служебник містить передмову підписану Предстоятелем УГКЦ з написом СИНОД ІЄРАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ в заголовку – але в самій передмові нема найменшого натяку на мовні та обрядові зміни, що відрізняють найновіший служебник від т.зв. синодального перекладу 1988 року; загальні роздуми на тему “яка мова може бути літургійною” можна б помістити у вступі до абсолютно будь-якого україномовного служебника. До речі, у  1997 році Синод Єпископів УГКЦ прийняв рішення про вживання в Літургії виключно вищезгаданого синодального перекладу 1988 року – в постановах же чергових Синодів нема й натяку на введення нового українського перекладу Божественної Літургії, до того ще й з дозволом (наказом?) скорочувати єктенію за оглашенних, коли вони відсутні на відправі. Виходячи отже з проголошених синодальних постанов за 1997-2004 роки, можна дійти висновку, що служебник 2003 року, з передмовою Блаженнішого Любомира, розповсюджуваний єпархіяльними куріями, на ділі... нелегальний. Виглядає воно доволі комічно, проте питання це настільки серйозне, що вимагає офіційного з‘ясування.

По-третє, усунення єктенії оглашенних з Божественної Літургії є наслідком дозволеного (не наказаного!) скорочення Служби Божої, про яке мовиться в Літургічних постановах (“Благовісник” за 1966 р., кн. 1) і яке полягає в дозволі пропускати першу малу єктенію, другий антифон, єктенію за оглашенних, дві малі єктенії за вірних (поза першим закликом Тільки вірні... та кінцевим возгласом, що передує Херувимській Пісні) та другу – просительну – частину єктенії Сповнім... після Великого Входу. Припис з 1966 р. передбачає можливість правити Літургію або без жодних скорочень, або з усіма дозволеними пропусками – і саме цей другий варіянт здобув собі майже монопольне становище в діяспорі та, наскільки знаю, доволі поширився і в Україні. Отож для великого числа парафіяльних спільнот УГКЦ введені служебником 2003 року зміни щодо єктенії оглашенних не мають ніякого практичного значення. З цими змінами чи без них, у відправі Божественної Літургії в цих спільнотах зразу після кінцевого виголосу сугубої  єктенії (чи, евентуально, єктенії за усопших в заупокійних Літургіях) слідує заклик Тільки вірні, ще і ще в мирі Господеві помолімся.

Який вихід з цього становища? Поділяю погляд пані Олени Мацьків та покійного о. Олександра Шмемана – єктенію за оглашенних слід зберегти. Навіть у скороченій Літургії повинно бути місце для цієї єктенії, бо якщо іншим пропущеним частинам можна би поставити закид, що вони до деякої міри є повтореннями (хоча і тут можна б полемізувати) – єктенія за оглашенних ніяким чином не входить в цю категорію. Після її достосування до сучасних обставин відпадає єдиний можливий закид проти неї – закид в “номіналізмі”, у бракові реального відношення до нинішнього церковного життя.
Отож Синод Єпископів мав би ввести поправку до чинних Літургічних постанов 1966 року, доручаючи священнослужителям не пропускати єктенію за оглашенних у скорочених Літургіях і достосовуючи водночас цю єктенію до випадків, коли на відправі нема оглашенних. Це означало б узаконення Синодом нововведення поміщеного в служебнику 2003 року, причому після виголосу Щоб і вони з нами славили... мав би наступати заклик Тільки вірні, ще і ще... – який, зрештою, логічніше звучав би без початкового “тільки” (який сенс закликати до молитви “тільки вірних”, коли в храмі й так самі “тільки вірні”? – ця ж заввага стосується і сьогоднішнього тексту скороченої Літургії). Таким чином достосована до нинішніх обставин єктенія за оглашенних віднайшла б належне їй місце в нашій Службі Божій.      


диякон Петро Сивицький
м. Люблін, Польща

 

*************************************************************************

Jektenija za ohłaszennych – jak jiji ne wtratyty?

Pani Ołena Maćkiw zi Lwowa u swojemu dopysi pz. Mołytwa za ohłaszennych (“Patrijarchat” za łystopad-hrudeń 2004 r., s. 14) wyznała za docilne zatorknuty probłemu prysutnosty w naszij Bożestwennij Liturhiji jekteniji za ohłaszennych, pyszuczy m.in.: (...) z naszoji liturhiji kudyś “wypała” jektenija za ohłaszennych. Tak, formalno jich nemaje u naszych chramach pid czas bohosłużennia, i nemaje do koho swiaszczenyku /nasprawdi – dyjakonu, a swiaszczenykowi tilky todi, koły Liturhija prawyt´sia bez dyjakona – d-n P.S./ zwernutysia z zakłykom: “Ohłaszenni, wyjdit´!”. Ałe czy oznaczaje cej fakt, szczo nepotribnoju stała mołytwa ciłoji Cerkwy za tych ludej, rozhubłenych i zahubłenych, jaki nawmannia błukajut´ swojimy steżkamy, prahnuczy i szukajuczy Żywoho Boha? Podibnoji dumky dotrymujet´sia i wyznacznyj prawosławnyj bohosłow-liturhist o. Ołeksander Szmeman (+ 1983), pro szczo można proczytaty w pjatomu rozdili joho knyżky Jewcharystija – tajinstwo Carstwa, kudy j widsyłaju wsich, koho cikawlat´ detali pohladiw o. Ołeksandra na dane pytannia.

 Meni, jak swiaszczennosłużytełewi UHKC, pryjemno widznaczyty, szczo najnowiszyj nasz ukrajinomownyj służebnyk (Swiaszczenna i Bożestwenna Liturhija swiatoho otcia naszoho Joana Zołotoustoho i swiatoho otcia naszoho Wasylija Wełykoho, Lwiw 2003), wydanyj wasylijanśkym wydawnyctwom “Misioner”, z peredmowoju Predstojatela UHKC Błażenniszoho Lubomyra, mistyt´ u sobi cikawu i dosyt´ udału sprobu dostosuwaty tekst jekteniji za ohłaszennych do suczasnych obstawyn bez toho, szczob usuwaty jiji pownistiu z Liturhiji. Oś urywok z wyszczezhadanoho służebnyka (s. 41-43) – rubryky podani kursywom, towstiszyj że druk oznaczaje, szczo zaznaczeni nym słowa wyhołoszujet´sia todi, koły w chrami je ohłaszenni (prymitka na s. 41), tobto, inszymy słowamy, koły ohłaszennych nema, dani czastyny liturhijnoho tekstu slid (można?) propustyty:

Todi dyjakon:
Pomolit´sia, ohłaszenni, Hospodewi.
Chor: Hospody, pomyłuj.
Wirni, za ohłaszennych pomolimsia, szczob Hospod´ pomyłuwaw jich.
Chor: Hospody, pomyłuj.
Szczob proswityw jich słowom istyny.
Chor: Hospody, pomyłuj.
Widkryw jim Jewanhelije prawdy.
Chor: Hospody, pomyłuj.
Pryjednaw jich do swiatoji Swojeji sobornoji i apostolśkoji Cerkwy.
Chor: Hospody, pomyłuj.
Spasy, pomyłuj, zastupy j ochorony jich, Boże, Twojeju błahodattiu.
Chor: Hospody, pomyłuj.
Ohłaszenni, hołowy waszi pered Hospodom schylit´.
Chor: Hospody, pomyłuj.
Mołytwa za ohłaszennych
Hospody Boże nasz, szczo na nebesach żywesz i na smyrennych spohladajesz, szczo spasinnia rodowi ludśkomu posław, jedynorodnoho Syna Twoho i Boha, Hospoda naszoho Isusa Chrysta, spohlań na rabiw Twojich ohłaszennych, szczo schyłyły swoji szyji pered Toboju, spodoby jich u spryjatływyj czas kupeli widrodżennia, widpuszczennia hrichiw i odeżi netlinnia; pryjednaj jich do swiatoji swojeji sobornoji i apostolśkoji Cerkwy, i pryliczy jich do wybranoho Twoho stada.
Wyhołoszennia:
Szczob i wony z namy sławyły preczesne i wełyczne imja Twoje, Otcia, i Syna, i Swiatoho Ducha, nyni, i powsiakczas, i na wiky wiczni.
Chor: Amiń.
Ijerej rozhortaje iłyton.
Dyjakon mowyt´:
Wsi ohłaszenni, wyjdit´.
Koły je druhyj dyjakon, wyhołoszuje i win:
Ohłaszenni, wyjdit´.
Todi znowu perszyj:
Wsi ohłaszenni, wyjdit´. Szczob nichto z ohłaszennych ne załyszywsia. Tilky wirni, szcze i szcze w myri Hospodewi pomolimsia.
Chor: Hospody, pomyłuj.
A jakszczo je tilky odyn dyjakon abo jakszczo ijerej służyt´ bez dyjakona, todi mowyt´ tak:
Wsi ohłaszenni, wyjdit´; ohłaszenni, wyjdit´; wsi ohłaszenni, wyjdit´. Szczob nichto z ohłaszennych ne załyszywsia. Tilky wirni, szcze i szcze w myri Hospodewi pomolimsia.
Chor: Hospody, pomyłuj.
Mołytwa wirnych persza

Jak baczymo z wyszczenawedenoho, propozycija (prypys?) służebnyka 2003 roku daje możływist´ (nakazuje?) zberehty jekteniju za ohłaszennych za wyłuczenniam z neji natiakiw na prysutnist´ u chrami na danij Służbi Bożij sprawżnich ohłaszennych. Ce, bezsumniwno, ważływe i w osnownomu włuczne riszennia. “W osnownomu” – bo ż nadali załyszajut´sia dejaki sumniwy w ciomu pytanni.
Po-persze, sam nawedenyj wyszcze tekst urażaje brakom poslidownosty: koły służat´ dwa dyjakony, można (treba?) propustyty wsi zakłyky zi słowom wyjdit´ – ałe ne frazu Szczob nichto z ohłaszennych ne załyszywsia. Ciu ż frazu nasz służebnyk dozwolaje (nakazuje?) propustyty, koły Służba prawyt´sia z odnym dyjakonom abo bez dyjakona wzahali. Jasno, szczo druhyj warijant kraszczyj – bo jakyj sens mało b wyhołoszuwannia Szczob nichto z ohłaszennych ne załyszywsia zrazu ż pisla wyhołosu jekteniji za ohłaszennych? Neposlidownist´ w ciomu pytanni slid mabut´ wyznaty naslidkom redaktorśkoji neochajnosty – cijeji ż samoji, jaka u teksti anafory Liturhiji sw. Wasylija zapłodonosyła dywowyżnoju rozbiżnistiu wyhołoszennia, szczo bezposerednio pereduje słowam Chrystowym; pered Pryjmit´, jiżte... majemo daw swiatym swojim uczenykam, a pered Pyjte z neji wsi – daw swiatym Swojim uczniam. Bażałosia b, otże, szczoby w nastupnomu wydanni redaktory perekładu perewiryły joho uważnisze – zarady włehszennia jim cioho trudu warto b odnoczasno wyłuczyty zi służebnyka zajwi dodatky, jak “tropari” ta “służby”.
Po-druhe, nejasnoju załyszajet´sia kanoniczna pidstawa cijeji, jak by ne dywytysia, liturhijnoji zminy. Czyj awtorytet stojit´ za neju? Prawda, służebnyk mistyt´ peredmowu pidpysanu Predstojatełem UHKC z napysom SYNOD IJERARCHIJI UKRAJINŚKOJI HREKO-KATOŁYĆKOJI CERKWY w zahołowku – ałe w samij peredmowi nema najmenszoho natiaku na mowni ta obriadowi zminy, szczo widrizniajut´ najnowiszyj służebnyk wid t.zw. synodalnoho perekładu 1988 roku; zahalni rozdumy na temu “jaka mowa może buty liturhijnoju” można b pomistyty u wstupi do absolutno bud´-jakoho ukrajinomownoho służebnyka. Do reczi, u 1997 roci Synod Jepyskopiw UHKC pryjniaw riszennia pro wżywannia w Liturhiji wykluczno wyszczezhadanoho synodalnoho perekładu 1988 roku – w postanowach że czerhowych Synodiw nema j natiaku na wwedennia nowoho ukrajinśkoho perekładu Bożestwennoji Liturhiji, do toho szcze j z dozwołom (nakazom?) skoroczuwaty jekteniju za ohłaszennych, koły wony widsutni na widprawi. Wychodiaczy otże z prohołoszenych synodalnych postanow za 1997-2004 roky, można dijty wysnowku, szczo służebnyk 2003 roku, z peredmowoju Błażenniszoho Lubomyra, rozpowsiudżuwanyj jeparchijalnymy kurijamy, na dili... nełehalnyj. Wyhladaje wono dowoli komiczno, prote pytannia ce nastilky serjozne, szczo wymahaje oficijnoho z‘jasuwannia.
Po-tretie, usunennia jekteniji ohłaszennych z Bożestwennoji Liturhiji je naslidkom dozwołenoho (ne nakazanoho!) skoroczennia Służby Bożoji, pro jake mowyt´sia w Liturhicznych postanowach (“Błahowisnyk” za 1966 r., kn. 1) i jake polahaje w dozwoli propuskaty perszu mału jekteniju, druhyj antyfon, jekteniju za ohłaszennych, dwi mali jekteniji za wirnych (poza perszym zakłykom Tilky wirni... ta kincewym wozhłasom, szczo pereduje Cheruwymśkij Pisni) ta druhu – prosytelnu – czastynu jekteniji Spownim... pisla Wełykoho Wchodu. Prypys z 1966 r. peredbaczaje możływist´ prawyty Liturhiju abo bez żodnych skoroczeń, abo z usima dozwołenymy propuskamy – i same cej druhyj warijant zdobuw sobi majże monopolne stanowyszcze w dijaspori ta, naskilky znaju, dowoli poszyrywsia i w Ukrajini. Otoż dla wełykoho czysła parafijalnych spilnot UHKC wwedeni służebnykom 2003 roku zminy szczodo jekteniji ohłaszennych ne majut´ nijakoho praktycznoho znaczennia. Z cymy zminamy czy bez nych, u widprawi Bożestwennoji Liturhiji w cych spilnotach zrazu pisla kincewoho wyhołosu suhuboji jekteniji (czy, ewentualno, jekteniji za usopszych w zaupokijnych Liturhijach) sliduje zakłyk Tilky wirni, szcze i szcze w myri Hospodewi pomolimsia.
Jakyj wychid z cioho stanowyszcza? Podilaju pohlad pani Ołeny Maćkiw ta pokijnoho o. Ołeksandra Szmemana – jekteniju za ohłaszennych slid zberehty. Nawit´ u skoroczenij Liturhiji powynno buty misce dla cijeji jekteniji, bo jakszczo inszym propuszczenym czastynam można by postawyty zakyd, szczo wony do dejakoji miry je powtorenniamy (chocza i tut można b połemizuwaty) – jektenija za ohłaszennych nijakym czynom ne wchodyt´ w ciu katehoriju. Pisla jiji dostosuwannia do suczasnych obstawyn widpadaje jedynyj możływyj zakyd proty neji – zakyd w “nominalizmi”, u brakowi realnoho widnoszennia do nynisznioho cerkownoho żyttia. Otoż Synod Jepyskopiw maw by wwesty poprawku do czynnych Liturhicznych postanow 1966 roku, doruczajuczy swiaszczennosłużytelam ne propuskaty jekteniju za ohłaszennych u skoroczenych Liturhijach i dostosowujuczy wodnoczas ciu jekteniju do wypadkiw, koły na widprawi nema ohłaszennych. Ce oznaczało b uzakonennia Synodom nowowwedennia pomiszczenoho w służebnyku 2003 roku, pryczomu pisla wyhołosu Szczob i wony z namy sławyły... maw by nastupaty zakłyk Tilky wirni, szcze i szcze... – jakyj, zresztoju, łohicznisze zwuczaw by bez poczatkowoho “tilky” (jakyj sens zakłykaty do mołytwy “tilky wirnych”, koły w chrami j tak sami “tilky wirni”? – cia ż zawwaha stosujet´sia i siohodnisznioho tekstu skoroczenoji Liturhiji). Takym czynom dostosowana do nynisznich obstawyn jektenija za ohłaszennych widnajszła b nałeżne jij misce w naszij Służbi Bożij.

dyjakon Petro Sywyćkyj m. Lublin, Polszcza

Brak komentarzy:

Prześlij komentarz