CHRYSTOS RAŻDAJETSIA!
Blog ten już wystarczająco długo pozostawał w stanie uśpienia - nadszedł czas, by go nieco ożywić. Na początek publikować będę artykuły archiwalne z ostatnich lat, których to artykułów jeszcze tu nie zamieszczałem. Choć nie są "świeże", to jednak tematyka w nich poruszana jest moim zdaniem na tyle aktualna, że nadają się one do publikacji także i teraz, gdy od ich powstania minęło - jak w poniższym przypadku - ponad 2 lata.
Artykuł o znaczeniu spuścizny chełmskiej dla UKGK w Polsce ukazał się w Kalendarzu "Błahowista" za rok 2016. Publikuję plik autorski, najpierw oryginał, potem transkrypcję polską.
-----------------------------------------------------------------------------------------------------------
Спадкоємці, окупанти чи
зичливі сусіди? УГКЦ у Польщі та Холмська єпархія
ВВЕДЕННЯ
140 річниця ліквідації Холмської єпархії царською владою
та примусового приєднання її вірних і майна до Греко-Російської (Православної)
Церкви (1875) пройшла в середовищі УГКЦ у Польщі властиво цілком непомітно.
Правда, 23 січня, як і щороку від 2004 р., у давньому кафедральному соборі
відправлено Божественну Літургію св. Івана Золотоустого – але ніяких інших
заходів не проведено.
Чому так сталося? З
одного боку нема чому дивуватися, адже з кінця 2013 року наша увага зосереджена
на «гарячих» подіях в Україні – Майдан, «Кримнаш», а відтак кривава війна у
Донбасі. Кров і страждання з-перед 140 років програвають із сучасними, теж
кривавими подіями. Це психологічно зрозуміле, також і тому, що історичні події
ми вважаємо чимось, що давно і безповоротно минуло, мовляв, нічого вже з
минулим не зробиш, воно не зміниться, на нинішню ж війну ми можемо хоч якось
впливати: молитвою, пожертвами на допомогу бійцям тощо.
Та чи це вся до кінця
правда? Чи Холмська єпархія «канула в Лету», пропала безслідно, залишилася
тільки на сторінках історичних книжок? І чи ми, вірні УГКЦ в Польщі, можемо (а
може: маємо обов’язок?) «щось
зробити» зі спадщиною Холмської єпархії? Що саме? На ці питання спробую
розповісти нижче.
ЛІКВІДАЦІЯ І СПРОБИ
ВІДРОДЖЕННЯ
Фактична
ліквідація Холмської єпархії відбулася рішенням Святішого Правлячого Синоду ГРЦ
від 23 травня 1875 року, коли «возз‘єднану з Церквою-Матір’ю» єпархію включено до складу православної
Варшавської-Новогеоргієвської (відтоді Варшавсько-Холмської) єпархії, утворюючи
в її рамках автономне управління -
Люблинський вікаріят, очолений титулярним Люблинським єпископом; дотеперішня
єпархіяльна консисторія стала «Холмським духовим правлінням», збережено також
холмську семінарію, школу дяків та інші освітні установи, які ще за унійних
часів були реформовані, чи створені вже з метою поступової русифікації. Відтак
окрема Холмська єпархія відроджувалася у ХХ ст. аж тричі, завжди як православна.
Вперше у 1905
році, коли царський маніфест «Про утвердження принципів віротерпимости»
дозволив легально покидати Греко-Російську Церкву; цим дозволом скористалися як
т.зв. «упорствующі уніяти» (ці, хто повністю саботував насильне приєднання до
Православної Церкви), так і частина вірних, що досі таки практикували в ГРЦ – тож
державна Церква для боротьби з цим явищем відновила Холмську єпархію з
єпископом Євлогієм Георгієвським. Ця єпархія де-факто проіснувала лише 10 років
– біженсто 1915 року фактично стерло
її з лиця землі, хоча формальна ліквідація (і включення до Варшавської
митрополичої єпархії) відбулася тільки 1922 року.
Друге відродження
відбулося за сприянням німецької окупаційної влади осінню 1940 року. Правлячим
архиєреєм Холмсько-Підляської єпархії (у складі «Святої Автокефальної
Православної Церкви в Генеральному Губернаторстві») став архиєпископ Іларіон
(проф. Іван Огієнко). Його політика послідовного «розмосковлення» Православної
Церкви чекає ще свого об’єктивного і проникливого дослідника. Та й цій єпархії не було суджено
протриматися довго: як у 1915 році, так
і в 1944 військова офензива (на цей раз не австро-німецька, а
совєтсько-польська) і зміна влади зумовили крах церковної структури, очільник
якої утік на Захід. Формально єпархію скасовано 1945 року, а її територія знову
ж увійшла до Варшавської митрополичої єпархії.
Утретє ж відроджувалася
ця єпархія у ПАПЦ за ниших уже днів – 25 березня 1989 року. У травні цього ж
року відбулася інтронізація нового владики Авеля (зараз – почесний
архиєпископ), який виявив чималі організаторські здібності, відновлюючи
церковні структуру на землі, вихолощеній різнями 1944-1945 рр. та переселеннями
з років 1944-1947. Єпархія, яку очолює донині, має назву «Люблинсько-Холмська»
з осідком єпископа у Люблині.
Це – у Православній
Церкві. А як у нас?
Останній як досі
греко-католицький холмський владика Михайло Куземський (1809-1879, єпископ з
1868 р.) у 1871 році малодушно попросив імператора Олександра ІІ про звільнення
від єпископських обов’язків. Можливо, це була форма своєрідного морального шантажу супроти царя.
Та єпископ прорахувався – Олександру ІІ на даному етапі підготовки «возз’єднання» послуги його ж власного ставленника не були вже
потрібні; єпископ, який завзято поборював «латинство і польськість», але не був
готовий іти на розрив із Римом – зробив уже своє і мав відійти. Таким чином,
отримавши звільнення від монарха, але не від Папи Римського (якому
безпосередньо підлягав) – владика Михайло повернувся в рідну Галичину і там
помер. Його втеча з Холма викликала догану з боку Папи Римського бл. Пія ІХ, та
попри це Михайло Куземський до смерти вважався офіційно холмським єпископом.
Відтак, до 1925 року в Annuario
Pontificio значилася
Холмська єпархія як вакантна.
Коли царський маніфест про
віротерпимість (1905) подав надію живим іще холмським священикам на відродження
рідної єпархії, вони подали прохання на руки митр. Андрея Шептицького, який
звернувся в цій справі до Папи Римського св. Пія Х. Та російська влада, хоча
дозволяла відхід від православ’я до інших, існуючих уже конфесій – на відновлення ГКЦ не
погоджувалась. Тому й митр. Андрей вирішив звернутися до Папи з проханням
пітдвердити його владу – як спадкоємця давніх Києво-Галицьких митрополитів –
над фактично зліквідованими, але канонічно ще існуючими греко-католицькими
єпархіями в російській державі, та надати ще додаткові владні повноваження щодо
інших підросійських територій. Це було зроблено секретним чином у 1908 році.
Митр. Андрей прийняв секретно уряд адміністратора вакантних єпархій. Та ні І
світова війна, ні післявоєнний час не дали здійснитися планам відродження.
Діяльність греко-католицьких капеланів австрійської армії на Холмщині й
Підляшші не могла мати тривалих наслідків, адже продовжувалася лише з 1915 по
1918 р., коли велика частина холмщаків і підляшуків перебували на біженстві в Росії. А після відродження
польської держави латинські єпископи і польський уряд постаралися про спершу
тимчасове, а відтак закріплене на постійно в Конкордаті (1925) рішення Риму про
обмеження юрисдикції греко-католицьких єпископів територією кол. австрійського
Королівства Галични, тобто, у ІІ Речі Посполитій, «Малопольщі». На території
кол. уніятських єпархій створювалися окремі греко-католицькі парафії
(здебільшого «неоунійні», візантійсько-російського обряду, але й декілька
обряду візантійсько-українського). ІІ світова війна принесла спробу відновити
греко-католицьку юрисдикцію поза Галичиною, але у провізоричній формі
екзархатів, а не відновлення історичних єпархій. Терени Холмської єпархії
ввійшли до екзархату Волині, Підляшшя і Полісся (бл. Миколай Чарнецький), та це
не мало практичного значення – німці не дозволяли екзархові туди поїхати.
Кінець війни приніс фактичне знищення ГКЦ у СРСР і комуністичній Польщі.
Холмське питання здавалося «закритим» навічно, як і – для багатьох – питання
ГКЦ взагалі.
НИНІШНЯ
СИТУАЦІЯ
Політичні зміни
у Польщі після 1989 року принесли й легалізацію греко-католицизму. Зокрема
важливо тут згадати 13 квітня 1991 року – інтронізацію Кир Івана Мартиняка як
перемисько-сяніцького єпископа. Значущість цього факту також і в цьому, що
юрисдикція нового владики охоплювала всю Польщу. Таким чином упали всякі
«сокальські кордони» і конкордатові обмеження минулого. У відроджену
Перемисько-Сяніцьку єпархію ввійшли території майже всієї Холмської єпархії в
кордонах 1811-1875 рр. (частина кол. августовського деканату знаходиться зараз
у межах... Білорусі).
Сталися, отже,
великі зміни, яких так очікував (і не діждався!) Андрей Шептицький. На жаль, у
питанні Холмської єпархії великих змін вони не принесли. Правда, відродилася
де-факто парафія у Люблині та де-юре і в Холмі (св. Миколая). Діють теж інші
парафії з «холмським родоводом», про що нижче. Врятовано за участю
греко-католиків принаймні 2 храми з таким же корінням (Корчмин,
Угринів-Терношин-Люблин). У колишньому нашому соборі на Даниловій горі щорічно
(деколи частіше) правимо Службу Божу, а в місцевій тюрмі з 1999 р. ведеться
регулярна душпастирська праця. Проголошено блаженними підляських мучеників із Пратуліна
(1996). Неоунійна парафія в Костомолотах ще під кінець служіння попереднього
настоятеля, о. Романа П’єнтки, а ще більше за нинішього пароха о. Збіґнєва Никонюка – відкрилася на
співпрацю з УГКЦ (правда, перш за все зі священиками з України, нашим з Польщі
якось важче доїхати – але це не вина костомолотців). Кир Іван Мартиняк, як митрополит
перемисько-варшавський, брав участь у холмських святкуваннях 200-річчя смерти
єпископа Порфірія Скарбек-Важинського, спонсорував теж видання репринту діянь
Синодів цього владики з років 1791-1803. Відбулося декілька поїздок духовенства
і мирян у Холм. Проведено теж у цьому місті конференцію про тюремне
душпастирство УГКЦ (2008). Врешті-решт слід відзначити, що холмська тематика
знаходить своє віддзеркалення на сторінках «Благовіста» і «Календаря» завдяки,
зокрема, статтям ред. Богдана Тхіра, збагаченим численними світлинами пам’яток церковної архітектури.
Всі вищеперелічені
факти безперечно важливі. Свідчать вони напевно про нашу (принаймні декого)
небайдужість до холмської греко-католицької спадщини, про зацікавлення нею та
певний рівень пошани. Та цього було б може достатньо, коли б УГКЦ в Польщі
(зокрема нинішня митрополича єпархія) була для територій кол. Холмської єпархії
сусідкою. А прецінь так не є –
митрополича єпархія не межує з Холмською, а вміщає в собі більшість її
історичної території зі столицею включно! А якщо так, то ставлення мало б бути
іншим. Греко-католицький єпископ, який має владу над територією історичної
єпархії, яка зробила великий внесок в існування З’єдиненої Церкви, зокрема у найважчі часи (коли Перемиська
єпархія була в більшості ще православною) і дала гарний приклад вірности у ХІХ
ст. – мав би почуватися спадкоємцем холмських архиєреїв, відповідальним за
збереження решток спадщини єпархії (з тлінними останками єпископів включно) і
за продовження її існування принаймні в символічному вимірі. Це трохи як із
територіяльними змінами в державному житті. Коли переймаєш владу над якоюсь
територією, вшануй її традицію, закони, звичаї, мову, назву, відрубність, суб’єктність. Можна тут навести приклад назагал
зненавидженого нами короля Польщі Казимира Великого. Перейнявши владу над
Червною Руссю, він не вдавав, що «відвоював загарбані Володимиром Київським 981
року прапольські землі» і не назвав руську територію «Східною Малопольщею».
Навпаки, грамоти для руських підданих писалися по-руськи, а в королівських
титулах виразно відділено титули «короля польської землі» та «господаря і
дідича руської землі»; Казимир таким чином позиціонував себе як володар двох
відрубних територій, окремих геополітичних одиниць. Навпаки, коли ти володієш
територією, вдаючи що місцевої ідентичности й традиції начебто й не було, ти
просто окупант.
Звичайно, назвати
нинішній стосунок «церковного Перемишля» до спадщини «церковного Холма» прямо
«окупацією» було б не зовсім справедливо. Суб’єктивно окупантом себе церковний Перемишль зовсім не
відчуває. Об’єктивно
ж існують факти (названі вище), які свідчать про позитивне відношення до
холмської спадщини. Проте й до ідеалу далеко. Назовімо тут деякі факти.
По-перше, традиція
Холмської єпархії не знайшла віддзеркалення в єпископській титулятурі, ні
перед, ні після 1996 року. Це символічний, але дуже важливий фактор для
формування вищеназваного почуття спадкоємности і відповідальности. На жаль в
УГКЦ жоден архиєрей не іменується «холмським». Ні єпархіяльний, ні помічник.
Правда, у січні 2009 року Папа Римський Венедикт XVI проголосив Холм титулярним єпископським престолом (такі
надаються єпископам-помічникам). Це була б гарна подія, коли б цей титул
продовжував традицію нашої руської єпархії.
Так може і думалося в перший момент. Та швидко виявилося, що це не так.
Холмський титул коріниться в історії римо-католицької Холмської єпархії з
1375-1805 рр. – яка, до речі, від 1490 року фактичну столицю мала у
Красноставі. Таким чином, рішення Папи Венедикта, напевно мимо його волі, стало
своєрідним плювком у лице нашій Церкві, адже латинська Холмська єпархія була
створена як «конкуренція» єпархії руській.
Отже діждалися ми того, що єдиним католицьким єпископом з титулом єпископа
Холмського є зараз єпископ-помічник Перемиської архиєпархії... Латинської
Церкви. Це дуже добрий, хоч і як болючий доказ простої істини – якщо не дбаєш
за свою спадщину і не пильнуєш її, не дивуйся, що стане вона надбанням чужих!
По-друге, УГКЦ
занедбала справу ревіндикації цієї частини майна Холмської єпархії, що його
можна і треба було відзискати, зокрема церкви св. Миколая у Холмі, яка й надалі
залишається комунальною власністю в розпорядженні музею – як зал для тимчасових
виставок і концертів. Тут, очевидно, певним виправданням є те, що умови для
майнових ревіндикацій були для УГКЦ крайньо несприятливі – такий же строк для
висування претензій, як і для РКЦ, хоча стан РКЦ у 1989 році був якісно зовсім
іншим. Та тут, можливо, існує ще простір для виправлення цього стану.
По-третє ж, 12 років
після того, як греко-католицьким Собором у Перемишлі став кол. костел єзуїтів,
з попереднього Собору дбайливо перенесено тлінні останки перемиських владик
Максиміліяна Рила (який, до речі, спершу був 28 років єпископом холмським, а
відтак 9 років – перемиським) та Івана Снігурського. Це дуже гарний вияв пошани
і почуття спадкоємства. Але в цьому самому часі в підземних криптах кол. Собору
в Холмі (це, до речі, єдиний збережений греко-католицький кафедральний собор у
Польщі, не перероблений з костела) лежали перемішані кістки холмських
єпископів, в умовах незрівнянно гірших ніж владики Максиміліян та Іван у
кармелітів. Чи з боку УГКЦ були якісь офіційні запити про стан цих поховань –
чи забракло отого почуття спадкоємности у відношенні не лише до перемиських,
але й холмських архиєреїв? Парадоксально, холмські підземелля нещодавно
досліджувалися археологами за гроші... православного українця московської
юрисдикції, Петра Порошенка.
СТАН І ЗНАЧЕННЯ ХОЛМСЬКОЇ
СПАДЩИНИ
Звичайно, кожний намір
чи план дій мусить виходити з реального стану справ. Отже поки почнемо говорити
про це, що можна зробити, слід взяти до уваги, що від Холмської єпархії реально
нам залишилося.
Щоби належним чином з’язувати це питання, слід спершу нагадати один основний
факт з історії Холмської єпархії – внаслідок поділів Польщі вона досить суттєво
поміняла кордони. Відійшли до Росії волинсько-поліські деканати (ратнівський,
любомльський, кашогродський). Австрія ж у 1772 році заволоділа аж 16 південними
деканатами (10 повністю, 6 частково), які були приєднані до Перемиської та
Львівської єпархій. Перемога Наполеона у війні з Австрією (1809) і зміна
кордонів Варшавського князівства довела до повернення частини давніх деканатів
з-під влади перемиського єпископа назад у Холмську єпархію. Але чимало парафій
історично зв’язаних
з Холмом залишилося в Галичині, уникнувши внаслідок цього російського «возз’єднання». Таким чином нинішня Сокальсько-Жовківська
єпархія УГКЦ має у своїх кордонах десятки парафій з холмським родоводом
(назагал забутим, на жаль). Рава-Руська, Магерів, Угнів, Сокаль, Белз,
Тартаків, Стоянів... і так далі. У Польщі ж справа складніша, внаслідок
виселень з колишніх холмських парафій Розточчя збереглися тільки Гребенне (з
храмом, який походить із «холмських часів») і Дев’ятир. Та ще й церква, яка знаходиться у віданні УГКЦ – у
с. Корчмин (оригінальна «холмська»). Коли б не виселення 1944-47 років, скільки
таких парафій чи просто сіл з холмським корінням можна б було вичислити: Белзець,
Верхрата, Прісся, Тенетиська, Любича, Журавці, Корні, Вербиця, Мости, Ульгівок,
Будинин, Хлоп’ятин,
Миців, Переводів, Річиця, Посадів, Новосілки, Ліски, Гільче, Щеп’ятин... і ще багато інших.
На території
«підросійської» Холмської єпархії відродилися парафії у Варшаві та Люблині
(церква теж із «холмським корінням», вперше збудована в Угринові 1759 року).
Формально відновлено й парафію св. Миколая в Холмі, та на відміну від дирекції
люблинського скансену, керівництво холмського музею відмовилося від ідеї
реконструкції сакрального інтер’єру храму і спільного його викорстання. Крім цього, на
південному Підляшші існує ще неоунійна парафія св. Микити у Костомолотах,
підпорядкована латинському єпископові, з російсько-синодальним варіянтом
візантійського обряду, але все ж таки з корінням нашим, русько-українським, і
холмською традицією ХІХ ст. Ця парафія в останні роки помітно тяжіє до УГКЦ.
Сприяє цьому факт, що новий (з 2007 року) настоятель це, навідміну від
попередника, не чистокровний поляк, що до Костомолотів прийшов з любови до
російського обряду (і щойно потім зрісся з місцевою говіркою і традицією) – але
потомок уніятів з села Вороблін у парафії Пратулін, з родини яка ще відносно
недавно була україномовною.
З холмської єпархії
походить також і парафія у Кракові, яка перейшла у підпорядкування Перемишлеві
після втілення Краківської республіки до Австрії (1846), але формально змінила
єпархіяльну приналежність уже після фактичної ліквідації Холмської єпархії.
Отже навіть у Польщі,
після двох виселень і десятиліть переслідувань, обмежень і дискримінації –
маємо ще вірних, яких предки були вірними Холмської єпархії, маємо і храми, які
колись цій єпархії належало. Одних і других небагато – але є. Звичайно, куди
більше православних, а тим паче римо-католиків з таким корінням. Також і число
колишніх холмських храмів у віданні РКЦ (єпархії Сідлецька, Люблинська і
Замостянсько-Любачівська) та ПАПЦ (Люблинсько-Холмська єпархія) значно більше. Але чи задля цього маємо
відректися від власної спадщини та віддати її іншим?
Та крім цього маємо і
величезний духовний та інтелектуальний спадок Холмської єпархії, який ще не
повністю розкритий дослідниками. Про релігійне життя в Холмській єпархії знаємо
дуже мало: культ Холмської ікони Пресв. Богородиці, Пратулінські мученики, може
ще «упоствующі» уніяти з 1875-1905 рр., про яких знаємо здебільшого з польської
літератури. А це ж тільки уламки картини. Так само чекають ще своїх відкривачів
з УГКЦ постаті великих ієрархів – зокрема Методія Терлецького (єпископ
1630-1649) та Якова Суші (1610?-1687, адміністратор єпархії з 1649 р., єпископ
з 1652), на думку проф. А. Ґіля чи не найвидатнішого на той час католицького
ієрарха в Речі Посполитій. Порфірій Скарбек-Важинський (1730-1804, єпископ з
1790 р.) чи Фердинанд Цєхановський (1759-1828, єпископ з 1810 р.) теж
заслуговують більшої популяризації. Зокрема останній, про що можу писати
авторитетно як дослідник його діяльности, може в неодному аспекті
архипастирського служіння і управління Церквою бути зразком для нинішніх
ієрархів УГКЦ в РП, тим паче що ситуація Церкви (при всіх різницях) доволі
подібна. А що сказати про о. Павла Шиманського (1782-1852), одного з
найвидатніших учених нашої Церкви взагалі, багато думок якого могли б і
сьогодні збагатити аргументацію УГКЦ у справі законної автономії нашої Церкви?
Врешті-решт, маємо ще
велике моральне зобов’язання. Холмська єпархія, коли її хотіли від’єднати від Галицької митрополії, ставила опір. Галицька
митрополія «подякувала» за лояльність таким чином, що зі Львівської і
Перемиської єпархій після 1866 року прийшли до Холма священики і питомці, разом
110 чоловік, з яких усі, хто дожив 1875 року, прийняли православ’я (за одним лише винятком). З цієї групи походили
найзапекліші, найбільш рафіновані переслідувачі «упорствующих уніятів». Та й
ті, хто в Галичині залишився, дуже часто симпатизували московському возз’єднанню і священиків-утікачів з Холмської єпархії не
хотіли допускати до займання духовних посад. Як засвідчує митр. Андрей
Шептицький, „наше
духовенство криво на ту еміграцію дивилося і було противне надаванню їм
парохій. (...) Наші священики не крилися з тим, що холмщаки, утікаючи перед
православ’ям, зле робили. Повинні були православ’я прийняти” (Митрополит
Андрей Шептицький. Документи і матеріали 1941-1944, упор. Ж. Ковба, наук.
ред. А. Кравчук, Київ 2003, с. 133). І
не мало тут значення, що холмські вигнанці були «добрі совісні священики
(...) чесні і добрі люди» за словами цього ж Митрополита, який знав
особисто багатьох із них (там же, с. 132). Про єпископа Михайла Куземського, що
втік з повіреної собі єпархії, залишаючи її на поталу росіянам і русофілам,
було вже написано вище.
Це один аспект
морального зобов’язання – спокута провин, яких допустилися колись галичани, у т.ч. також і
вірні Перемиської єпархії. Та є ще і другий – щоби не дати лукавству
тріюмфувати. Так, російській владі спільно з Російською Церквою та її
вислужниками українського роду вдалося а основному знищити Холмську єпархію.
Але хай їхня перемога не буде повною, стовідсотковою! Нехай не мають почуття
тріюмфу, мовляв, від цієї спільноти нічого не залишилося, ми її остаточно і
назавжди доконали. Нехай все ж таки щось залишиться
і хай історія Холмської єпархії, хоча б у символічному вимірі, продовжується!
Тим, хто вважатиме такий підхід надто
екзальтованим і нереальним, відповім двома прикладами – євреїв у теперішій
Польщі, після Голокосту, та греко-католиків у Білорусі. Перших з майже 4
мільйонів і 4 тисяч не залишилося (якщо ідеться про релігійних євреїв). Але
вони не опускають рук, а стараються триматися свого і його по змозі
відроджувати – «щоби Гітлер до кінця не переміг». Греко-католики ж у
«лукашистській» Білорусі є ледве толерованою конфесією. Навіть порядних церков
з куполами не вільно їм ставити (ані, зрештою, нікому крім РПЦ). А однак
взялися після 150 років від Полоцького псевдособору розпочати з нуля
відродження ГКЦ у Білорусі – і ось уже чверть століття відроджують. Нехай
Микола І не тріюмфує на 100 % !
Така настанова має,
отже, не романтично-екзальтований, а ідеалістський характер – і базована на
вірі в Бога, Який може людей, що виконують угодну Йому діяльність, наділити
необхідною ласкою. Крім цього, сама програма дій, звичайно, не може бути взята
«з місяця», але враховувати туземну реальність сучасної Польщі і зокрема УГКЦ у
цій країні.
ЩО РОБИТИ?
Ясно, що залишків
Холмської єпархії недостатньо для її відновлення як повнокровної структури.
Правда, можна теоретично собі уявити поділ нашої митрополії, в якому така
єпархія могла б появитися (деталі див. ruthenus.blogspot.com від 29 серпня 2012), але це була би дуже «проблемна» структура.
Про принципи розумного єпархіяльного поділу можна б написати окрему статтю, а
то й книгу, отже тут не місце розписуватися про це – досить згадати, що в Холмі
по суті слід щойно організувати парафіяльне життя, то ж єпископський осідок і
так мусів би розташуватися деінде. Можна пробувати «відвойовувати» титулярний
Холмський престіл для наших єпископів-помічників. Та в нас помічник на постійно
зайвий, а якшо він буде в Україні, то не матиме практичного зв’язку з Холмом і територією єпархії. Єдний вихід, який я
пропонував іще в часі, коли готувалося створення митрополії у Польщі – це
включення Холма в титулятуру одного з наших єпархів. На даний момент це міг би
бути тільки Перемисько-Варшавський архиєпископ, який має під своєю юрисдикцією
всі парафії з холмськими традиціями. Якщо діждемося нового поділу митрополії,
то могли б тут появитися два варіянти – холмський титул залишився б за єпархом
Перемишля або був би прийнятий єпархом Варшави. Такий варіянт розглядаю наблоґові (див. вище), передбачаючи поділ дотеперішньої митрополичої єпархії на
Варшавсько-Холмську і Перемисько-Краківську. Звичайно, для холмської спадщини
краще, щоби її хранителем був інший єпископ, ніж перемиський (та й для
новоствореної де-факто єпархії теж краще мати якісь історичні корені). Але
тому, що холмське питання не є єдиним ані навіть головним у справі нового
єпархіяльного поділу, варіянт подальшої спільноти з Перемишлем теж треба
врахувати. Важливо, щоби врешті-решт появився єпархіяльний єпископ УГКЦ з
холмським титулом та щоби при новому поділі пошанувати
холмську територію. Іншими словами, Гребенне і Дев’ятир (і тоді автоматично також Любачів), Люблин і Холм та
Костомолоти (а добре було б, коли б і Варшава) мають бути в межах однієї
єпархії. Кракова приєднати радше не дасться (хіба в «перемиському» варіянті, де
б він просто залишився на свому місці).
Єпархіяльний
єпископ з холмським титулом (для даної справи не суттєво, чи був би він і
митрополитом) мав би вважати себе спадкоємцем холмських владик і захисником
їхньої спадщини (та останків). Єпархія ним очолена природним чином патронувала
б дослідженням холмських традицій (так, як це успішно робиться вже щодо
традицій перемиських).
Якщо ж ідеться про
розвиток парафіяльних структур, то слід їх творити перш за все в більших
осередках. Зараз назріла потреба реального відновлення парафіяльного життя в
Холмі (де храм св. Миколая зайнятий музеєм) та Замості (де церквою, теж св.
Миколая, адмініструють як дочернім костелом оо. редемптористи, тобто орден, що
має греко-католицьку вітку в Україні). Це не лише справа символіки – в обох
містах багато імігрантів з України, зокрема студентів. Вони, звичайно, не такі побожні
як галицькі церковні бабці – але чи тільки побожні бабці заслуговують уваги з
боку Церкви?
Підсумовуючи: час нам
врешті-решт прийняти до відома нашу відповідальність за холмську спадщину. Тим
паче, що по суті це не вимагає від нас жодних надлюдських зусиль, ані
величезних фінансових витрат. А користі, як на мене, аж надто очевидні.
диякон Петро Сивицький
__________________________________________________________________________
WWEDENNIA
140 ricznycia likwidaciji Chołmśkoji jeparchiji carśkoju władoju ta prymusowoho pryjednannia jiji wirnych i majna do Hreko-Rosijśkoji (Prawosławnoji) Cerkwy (1875) projszła w seredowyszczi UHKC u Polszczi włastywo ciłkom nepomitno. Prawda, 23 sicznia, jak i szczoroku wid 2004 r., u dawniomu kafedralnomu sobori widprawłeno Bożestwennu Liturhiju sw. Iwana Zołotoustoho – ałe nijakych inszych zachodiw ne prowedeno. Czomu tak stałosia? Z odnoho boku nema czomu dywuwatysia, adże z kincia 2013 roku nasza uwaha zoseredżena na «hariaczych» podijach w Ukrajini – Majdan, «Krymnasz», a widtak krywawa wijna u Donbasi. Krow i strażdannia z-pered 140 rokiw prohrawajut´ iz suczasnymy, też krywawymy podijamy. Ce psychołohiczno zrozumiłe, takoż i tomu, szczo istoryczni podiji my wważajemo czymoś, szczo dawno i bezpoworotno mynuło, mowlaw, niczoho wże z mynułym ne zrobysz, wono ne zminyt´sia, na nyniszniu ż wijnu my możemo chocz jakoś wpływaty: mołytwoju, pożertwamy na dopomohu bijciam toszczo. Ta czy ce wsia do kincia prawda? Czy Chołmśka jeparchija «kanuła w Łetu», propała bezslidno, załyszyłasia tilky na storinkach istorycznych knyżok? I czy my, wirni UHKC w Polszczi, możemo (a może: majemo obowjazok?) «szczoś zrobyty» zi spadszczynoju Chołmśkoji jeparchiji? Szczo same? Na ci pytannia sprobuju rozpowisty nyżcze.
LIKWIDACIJA I SPROBY WIDRODŻENNIA
Faktyczna likwidacija Chołmśkoji jeparchiji widbułasia riszenniam Swiatiszoho Prawlaczoho Synodu HRC wid 23 trawnia 1875 roku, koły «wozz‘jednanu z Cerkwoju-Matirju» jeparchiju wkluczeno do składu prawosławnoji Warszawśkoji-Nowoheorhijewśkoji (widtodi Warszawśko-Chołmśkoji) jeparchiji, utworiujuczy w jiji ramkach awtonomne uprawlinnia - Lubłynśkyj wikarijat, oczołenyj tytularnym Lubłynśkym jepyskopom; doteperisznia jeparchijalna konsystorija stała «Chołmśkym duchowym prawlinniam», zbereżeno takoż chołmśku seminariju, szkołu diakiw ta inszi oswitni ustanowy, jaki szcze za unijnych czasiw buły reformowani, czy stworeni wże z metoju postupowoji rusyfikaciji. Widtak okrema Chołmśka jeparchija widrodżuwałasia u CHCH st. aż tryczi, zawżdy jak prawosławna. Wpersze u 1905 roci, koły carśkyj manifest «Pro utwerdżennia pryncypiw wiroterpymosty» dozwoływ łehalno pokydaty Hreko-Rosijśku Cerkwu; cym dozwołom skorystałysia jak t.zw. «uporstwujuszczi unijaty» (ci, chto pownistiu sabotuwaw nasylne pryjednannia do Prawosławnoji Cerkwy), tak i czastyna wirnych, szczo dosi taky praktykuwały w HRC – toż derżawna Cerkwa dla borot´by z cym jawyszczem widnowyła Chołmśku jeparchiju z jepyskopom Jewłohijem Heorhijewśkym. Cia jeparchija de-fakto proisnuwała łysze 10 rokiw – biżensto 1915 roku faktyczno sterło jiji z łycia zemli, chocza formalna likwidacija (i wkluczennia do Warszawśkoji mytropołyczoji jeparchiji) widbułasia tilky 1922 roku. Druhe widrodżennia widbułosia za spryjanniam nimećkoji okupacijnoji włady osinniu 1940 roku. Prawlaczym archyjerejem Chołmśko-Pidlaśkoji jeparchiji (u składi «Swiatoji Awtokefalnoji Prawosławnoji Cerkwy w Heneralnomu Hubernatorstwi») staw archyjepyskop Iłarion (prof. Iwan Ohijenko). Joho polityka poslidownoho «rozmoskowłennia» Prawosławnoji Cerkwy czekaje szcze swoho objektywnoho i pronykływoho doslidnyka. Ta j cij jeparchiji ne buło sudżeno protrymatysia dowho: jak u 1915 roci, tak i w 1944 wijśkowa ofenzywa (na cej raz ne awstro-nimećka, a sowietśko-polśka) i zmina włady zumowyły krach cerkownoji struktury, oczilnyk jakoji utik na Zachid. Formalno jeparchiju skasowano 1945 roku, a jiji terytorija znowu ż uwijszła do Warszawśkoji mytropołyczoji jeparchiji. Utretie ż widrodżuwałasia cia jeparchija u PAPC za nyszych uże dniw – 25 bereznia 1989 roku. U trawni cioho ż roku widbułasia intronizacija nowoho władyky Awela (zaraz – poczesnyj archyjepyskop), jakyj wyjawyw czymali orhanizatorśki zdibnosti, widnowlujuczy cerkowni strukturu na zemli, wychołoszczenij rizniamy 1944-1945 rr. ta peresełenniamy z rokiw 1944-1947. Jeparchija, jaku oczoluje donyni, maje nazwu «Lubłynśko-Chołmśka» z osidkom jepyskopa u Lubłyni. Ce – u Prawosławnij Cerkwi. A jak u nas? Ostannij jak dosi hreko-katołyćkyj chołmśkyj władyka Mychajło Kuzemśkyj (1809-1879, jepyskop z 1868 r.) u 1871 roci małoduszno poprosyw imperatora Ołeksandra II pro zwilnennia wid jepyskopśkych obowjazkiw. Możływo, ce buła forma swojeridnoho moralnoho szantażu suproty caria. Ta jepyskop prorachuwawsia – Ołeksandru II na danomu etapi pidhotowky «wozzjednannia» posłuhy joho ż własnoho stawłennyka ne buły wże potribni; jepyskop, jakyj zawziato poboriuwaw «łatynstwo i polśkist´», ałe ne buw hotowyj ity na rozryw iz Rymom – zrobyw uże swoje i maw widijty. Takym czynom, otrymawszy zwilnennia wid monarcha, ałe ne wid Papy Rymśkoho (jakomu bezposerednio pidlahaw) – władyka Mychajło powernuwsia w ridnu Hałyczynu i tam pomer. Joho wtecza z Chołma wykłykała dohanu z boku Papy Rymśkoho bł. Pija ICH, ta popry ce Mychajło Kuzemśkyj do smerty wważawsia oficijno chołmśkym jepyskopom. Widtak, do 1925 roku w Annuario Pontificio znaczyłasia Chołmśka jeparchija jak wakantna. Koły carśkyj manifest pro wiroterpymist´ (1905) podaw nadiju żywym iszcze chołmśkym swiaszczenykam na widrodżennia ridnoji jeparchiji, wony podały prochannia na ruky mytr. Andreja Szeptyćkoho, jakyj zwernuwsia w cij sprawi do Papy Rymśkoho sw. Pija Ch. Ta rosijśka włada, chocza dozwolała widchid wid prawosławja do inszych, isnujuczych uże konfesij – na widnowłennia HKC ne pohodżuwałaś. Tomu j mytr. Andrej wyriszyw zwernutysia do Papy z prochanniam pitdwerdyty joho władu – jak spadkojemcia dawnich Kyjewo-Hałyćkych mytropołytiw – nad faktyczno zlikwidowanymy, ałe kanoniczno szcze isnujuczymy hreko-katołyćkymy jeparchijamy w rosijśkij derżawi, ta nadaty szcze dodatkowi władni pownoważennia szczodo inszych pidrosijśkych terytorij. Ce buło zrobłeno sekretnym czynom u 1908 roci. Mytr. Andrej pryjniaw sekretno uriad administratora wakantnych jeparchij. Ta ni I switowa wijna, ni pislawojennyj czas ne dały zdijsnytysia płanam widrodżennia. Dijalnist´ hreko-katołyćkych kapełaniw awstrijśkoji armiji na Chołmszczyni j Pidlaszszi ne mohła maty trywałych naslidkiw, adże prodowżuwałasia łysze z 1915 po 1918 r., koły wełyka czastyna chołmszczakiw i pidlaszukiw perebuwały na biżenstwi w Rosiji. A pisla widrodżennia polśkoji derżawy łatynśki jepyskopy i polśkyj uriad postarałysia pro sperszu tymczasowe, a widtak zakripłene na postijno w Konkordati (1925) riszennia Rymu pro obmeżennia jurysdykciji hreko-katołyćkych jepyskopiw terytorijeju koł. awstrijśkoho Koroliwstwa Hałyczny, tobto, u II Reczi Pospołytij, «Małopolszczi». Na terytoriji koł. unijatśkych jeparchij stworiuwałysia okremi hreko-katołyćki parafiji (zdebilszoho «neounijni», wizantijśko-rosijśkoho obriadu, ałe j dekilka obriadu wizantijśko-ukrajinśkoho). II switowa wijna prynesła sprobu widnowyty hreko-katołyćku jurysdykciju poza Hałyczynoju, ałe u prowizorycznij formi ekzarchatiw, a ne widnowłennia istorycznych jeparchij. Tereny Chołmśkoji jeparchiji wwijszły do ekzarchatu Wołyni, Pidlaszszia i Polissia (bł. Mykołaj Czarnećkyj), ta ce ne mało praktycznoho znaczennia – nimci ne dozwolały ekzarchowi tudy pojichaty. Kineć wijny prynis faktyczne znyszczennia HKC u SRSR i komunistycznij Polszczi. Chołmśke pytannia zdawałosia «zakrytym» nawiczno, jak i – dla bahatioch – pytannia HKC wzahali.
NYNISZNIA SYTUACIJA
Polityczni zminy u Polszczi pisla 1989 roku prynesły j łehalizaciju hreko-katołycyzmu. Zokrema ważływo tut zhadaty 13 kwitnia 1991 roku – intronizaciju Kyr Iwana Martyniaka jak peremyśko-sianićkoho jepyskopa. Znaczuszczist´ cioho faktu takoż i w ciomu, szczo jurysdykcija nowoho władyky ochopluwała wsiu Polszczu. Takym czynom upały wsiaki «sokalśki kordony» i konkordatowi obmeżennia mynułoho. U widrodżenu Peremyśko-Sianićku jeparchiju wwijszły terytoriji majże wsijeji Chołmśkoji jeparchiji w kordonach 1811-1875 rr. (czastyna koł. awhustowśkoho dekanatu znachodyt´sia zaraz u meżach... Biłorusi). Stałysia, otże, wełyki zminy, jakych tak oczikuwaw (i ne diżdawsia!) Andrej Szeptyćkyj. Na żal, u pytanni Chołmśkoji jeparchiji wełykych zmin wony ne prynesły. Prawda, widrodyłasia de-fakto parafija u Lubłyni ta de-jure i w Chołmi (sw. Mykołaja). Dijut´ też inszi parafiji z «chołmśkym rodowodom», pro szczo nyżcze. Wriatowano za uczastiu hreko-katołykiw prynajmni 2 chramy z takym że korinniam (Korczmyn, Uhryniw-Ternoszyn-Lubłyn). U kołyszniomu naszomu sobori na Danyłowij hori szczoriczno (dekoły czastisze) prawymo Służbu Bożu, a w miscewij tiurmi z 1999 r. wedet´sia rehularna duszpastyrśka pracia. Prohołoszeno błażennymy pidlaśkych muczenykiw iz Pratulina (1996). Neounijna parafija w Kostomołotach szcze pid kineć służinnia poperednioho nastojatela, o. Romana Pjentky, a szcze bilsze za nyniszioho parocha o. Zbigniewa Nykoniuka – widkryłasia na spiwpraciu z UHKC (prawda, persz za wse zi swiaszczenykamy z Ukrajiny, naszym z Polszczi jakoś ważcze dojichaty – ałe ce ne wyna kostomołotciw). Kyr Iwan Martyniak, jak mytropołyt peremyśko-warszawśkyj, braw uczast´ u chołmśkych swiatkuwanniach 200-riczczia smerty jepyskopa Porfirija Skarbek-Ważynśkoho, sponsoruwaw też wydannia repryntu dijań Synodiw cioho władyky z rokiw 1791-1803. Widbułosia dekilka pojizdok duchowenstwa i myrian u Chołm. Prowedeno też u ciomu misti konferenciju pro tiuremne duszpastyrstwo UHKC (2008). Wreszti-reszt slid widznaczyty, szczo chołmśka tematyka znachodyt´ swoje widdzerkałennia na storinkach «Błahowista» i «Kałendaria» zawdiaky, zokrema, stattiam red. Bohdana Tchira, zbahaczenym czysłennymy switłynamy pamjatok cerkownoji architektury. Wsi wyszczepereliczeni fakty bezpereczno ważływi. Swidczat´ wony napewno pro naszu (prynajmni dekoho) nebajdużist´ do chołmśkoji hreko-katołyćkoji spadszczyny, pro zacikawłennia neju ta pewnyj riweń poszany. Ta cioho buło b może dostatnio, koły b UHKC w Polszczi (zokrema nynisznia mytropołycza jeparchija) buła dla terytorij koł. Chołmśkoji jeparchiji susidkoju. A preciń tak ne je – mytropołycza jeparchija ne meżuje z Chołmśkoju, a wmiszczaje w sobi bilszist´ jiji istorycznoji terytoriji zi stołyceju wkluczno! A jakszczo tak, to stawłennia mało b buty inszym. Hreko-katołyćkyj jepyskop, jakyj maje władu nad terytorijeju istorycznoji jeparchiji, jaka zrobyła wełykyj wnesok w isnuwannia Zjedynenoji Cerkwy, zokrema u najważczi czasy (koły Peremyśka jeparchija buła w bilszosti szcze prawosławnoju) i dała harnyj prykład wirnosty u CHICH st. – maw by poczuwatysia spadkojemcem chołmśkych archyjerejiw, widpowidalnym za zbereżennia resztok spadszczyny jeparchiji (z tlinnymy ostankamy jepyskopiw wkluczno) i za prodowżennia jiji isnuwannia prynajmni w symwolicznomu wymiri. Ce trochy jak iz terytorijalnymy zminamy w derżawnomu żytti. Koły perejmajesz władu nad jakojuś terytorijeju, wszanuj jiji tradyciju, zakony, zwyczaji, mowu, nazwu, widrubnist´, subjektnist´. Można tut nawesty prykład nazahał znenawydżenoho namy korola Polszczi Kazymyra Wełykoho. Perejniawszy władu nad Czerwnoju Russiu, win ne wdawaw, szczo «widwojuwaw zaharbani Wołodymyrom Kyjiwśkym 981 roku prapolśki zemli» i ne nazwaw ruśku terytoriju «Schidnoju Małopolszczeju». Nawpaky, hramoty dla ruśkych piddanych pysałysia po-ruśky, a w koroliwśkych tytułach wyrazno widdiłeno tytuły «korola polśkoji zemli» ta «hospodaria i didycza ruśkoji zemli»; Kazymyr takym czynom pozycionuwaw sebe jak wołodar dwoch widrubnych terytorij, okremych heopolitycznych odynyć. Nawpaky, koły ty wołodijesz terytorijeju, wdajuczy szczo miscewoji identycznosty j tradyciji naczebto j ne buło, ty prosto okupant. Zwyczajno, nazwaty nynisznij stosunok «cerkownoho Peremyszla» do spadszczyny «cerkownoho Chołma» priamo «okupacijeju» buło b ne zowsim sprawedływo. Subjektywno okupantom sebe cerkownyj Peremyszl zowsim ne widczuwaje. Objektywno ż isnujut´ fakty (nazwani wyszcze), jaki swidczat´ pro pozytywne widnoszennia do chołmśkoji spadszczyny. Prote j do ideału dałeko. Nazowimo tut dejaki fakty. Po-persze, tradycija Chołmśkoji jeparchiji ne znajszła widdzerkałennia w jepyskopśkij tytulaturi, ni pered, ni pisla 1996 roku. Ce symwolicznyj, ałe duże ważływyj faktor dla formuwannia wyszczenazwanoho poczuttia spadkojemnosty i widpowidalnosty. Na żal w UHKC żoden archyjerej ne imenujet´sia «chołmśkym». Ni jeparchijalnyj, ni pomicznyk. Prawda, u siczni 2009 roku Papa Rymśkyj Wenedykt XVI prohołosyw Chołm tytularnym jepyskopśkym prestołom (taki nadajut´sia jepyskopam-pomicznykam). Ce buła b harna podija, koły b cej tytuł prodowżuwaw tradyciju naszoji ruśkoji jeparchiji. Tak może i dumałosia w perszyj moment. Ta szwydko wyjawyłosia, szczo ce ne tak. Chołmśkyj tytuł korinyt´sia w istoriji rymo-katołyćkoji Chołmśkoji jeparchiji z 1375-1805 rr. – jaka, do reczi, wid 1490 roku faktycznu stołyciu mała u Krasnostawi. Takym czynom, riszennia Papy Wenedykta, napewno mymo joho woli, stało swojeridnym pluwkom u łyce naszij Cerkwi, adże łatynśka Chołmśka jeparchija buła stworena jak «konkurencija» jeparchiji ruśkij. Otże diżdałysia my toho, szczo jedynym katołyćkym jepyskopom z tytułom jepyskopa Chołmśkoho je zaraz jepyskop-pomicznyk Peremyśkoji archyjeparchiji... Łatynśkoji Cerkwy. Ce duże dobryj, chocz i jak boluczyj dokaz prostoji istyny – jakszczo ne dbajesz za swoju spadszczynu i ne pylnujesz jiji, ne dywujsia, szczo stane wona nadbanniam czużych! Po-druhe, UHKC zanedbała sprawu rewindykaciji cijeji czastyny majna Chołmśkoji jeparchiji, szczo joho można i treba buło widzyskaty, zokrema cerkwy sw. Mykołaja u Chołmi, jaka j nadali załyszajet´sia komunalnoju własnistiu w rozporiadżenni muzeju – jak zał dla tymczasowych wystawok i koncertiw. Tut, oczewydno, pewnym wyprawdanniam je te, szczo umowy dla majnowych rewindykacij buły dla UHKC krajnio nespryjatływi – takyj że strok dla wysuwannia pretenzij, jak i dla RKC, chocza stan RKC u 1989 roci buw jakisno zowsim inszym. Ta tut, możływo, isnuje szcze prostir dla wyprawłennia cioho stanu. Po-tretie ż, 12 rokiw pisla toho, jak hreko-katołyćkym Soborom u Peremyszli staw koł. kosteł jezujitiw, z poperednioho Soboru dbajływo pereneseno tlinni ostanky peremyśkych władyk Maksymilijana Ryła (jakyj, do reczi, sperszu buw 28 rokiw jepyskopom chołmśkym, a widtak 9 rokiw – peremyśkym) ta Iwana Snihurśkoho. Ce duże harnyj wyjaw poszany i poczuttia spadkojemstwa. Ałe w ciomu samomu czasi w pidzemnych kryptach koł. Soboru w Chołmi (ce, do reczi, jedynyj zbereżenyj hreko-katołyćkyj kafedralnyj sobor u Polszczi, ne pererobłenyj z kosteła) łeżały peremiszani kistky chołmśkych jepyskopiw, w umowach nezriwnianno hirszych niż władyky Maksymilijan ta Iwan u karmelitiw. Czy z boku UHKC buły jakiś oficijni zapyty pro stan cych pochowań – czy zabrakło otoho poczuttia spadkojemnosty u widnoszenni ne łysze do peremyśkych, ałe j chołmśkych archyjerejiw? Paradoksalno, chołmśki pidzemella neszczodawno doslidżuwałysia archeołohamy za hroszi... prawosławnoho ukrajincia moskowśkoji jurysdykciji, Petra Poroszenka.
STAN I ZNACZENNIA CHOŁMŚKOJI SPADSZCZYNY
Zwyczajno, kożnyj namir czy płan dij musyt´ wychodyty z realnoho stanu spraw. Otże poky pocznemo howoryty pro ce, szczo można zrobyty, slid wziaty do uwahy, szczo wid Chołmśkoji jeparchiji realno nam załyszyłosia. Szczoby nałeżnym czynom zjazuwaty ce pytannia, slid sperszu nahadaty odyn osnownyj fakt z istoriji Chołmśkoji jeparchiji – wnaslidok podiliw Polszczi wona dosyt´ suttiewo pominiała kordony. Widijszły do Rosiji wołynśko-poliśki dekanaty (ratniwśkyj, lubomlśkyj, kaszohrodśkyj). Awstrija ż u 1772 roci zawołodiła aż 16 piwdennymy dekanatamy (10 pownistiu, 6 czastkowo), jaki buły pryjednani do Peremyśkoji ta Lwiwśkoji jeparchij. Peremoha Napołeona u wijni z Awstrijeju (1809) i zmina kordoniw Warszawśkoho kniaziwstwa doweła do powernennia czastyny dawnich dekanatiw z-pid włady peremyśkoho jepyskopa nazad u Chołmśku jeparchiju. Ałe czymało parafij istoryczno zwjazanych z Chołmom załyszyłosia w Hałyczyni, unyknuwszy wnaslidok cioho rosijśkoho «wozzjednannia». Takym czynom nynisznia Sokalśko-Żowkiwśka jeparchija UHKC maje u swojich kordonach desiatky parafij z chołmśkym rodowodom (nazahał zabutym, na żal). Rawa-Ruśka, Maheriw, Uhniw, Sokal, Bełz, Tartakiw, Stojaniw... i tak dali. U Polszczi ż sprawa składnisza, wnaslidok wysełeń z kołysznich chołmśkych parafij Roztoczczia zberehłysia tilky Hrebenne (z chramom, jakyj pochodyt´ iz «chołmśkych czasiw») i Dewjatyr. Ta szcze j cerkwa, jaka znachodyt´sia u widanni UHKC – u s. Korczmyn (oryhinalna «chołmśka»). Koły b ne wysełennia 1944-47 rokiw, skilky takych parafij czy prosto sił z chołmśkym korinniam można b buło wyczysłyty: Bełzeć, Werchrata, Prissia, Tenetyśka, Lubycza, Żurawci, Korni, Werbycia, Mosty, Ulhiwok, Budynyn, Chłopjatyn, Myciw, Perewodiw, Riczycia, Posadiw, Nowosiłky, Lisky, Hilcze, Szczepjatyn... i szcze bahato inszych. Na terytoriji «pidrosijśkoji» Chołmśkoji jeparchiji widrodyłysia parafiji u Warszawi ta Lubłyni (cerkwa też iz «chołmśkym korinniam», wpersze zbudowana w Uhrynowi 1759 roku). Formalno widnowłeno j parafiju sw. Mykołaja w Chołmi, ta na widminu wid dyrekciji lubłynśkoho skansenu, keriwnyctwo chołmśkoho muzeju widmowyłosia wid ideji rekonstrukciji sakralnoho interjeru chramu i spilnoho joho wykorstannia. Krim cioho, na piwdennomu Pidlaszszi isnuje szcze neounijna parafija sw. Mykyty u Kostomołotach, pidporiadkowana łatynśkomu jepyskopowi, z rosijśko-synodalnym warijantom wizantijśkoho obriadu, ałe wse ż taky z korinniam naszym, ruśko-ukrajinśkym, i chołmśkoju tradycijeju CHICH st. Cia parafija w ostanni roky pomitno tiażije do UHKC. Spryjaje ciomu fakt, szczo nowyj (z 2007 roku) nastojatel ce, nawidminu wid poperednyka, ne czystokrownyj polak, szczo do Kostomołotiw pryjszow z lubowy do rosijśkoho obriadu (i szczojno potim zrissia z miscewoju howirkoju i tradycijeju) – ałe potomok unijatiw z seła Woroblin u parafiji Pratulin, z rodyny jaka szcze widnosno nedawno buła ukrajinomownoju. Z chołmśkoji jeparchiji pochodyt´ takoż i parafija u Krakowi, jaka perejszła u pidporiadkuwannia Peremyszłewi pisla wtiłennia Krakiwśkoji respubliky do Awstriji (1846), ałe formalno zminyła jeparchijalnu prynałeżnist´ uże pisla faktycznoji likwidaciji Chołmśkoji jeparchiji. Otże nawit´ u Polszczi, pisla dwoch wysełeń i desiatylit´ peresliduwań, obmeżeń i dyskryminaciji – majemo szcze wirnych, jakych predky buły wirnymy Chołmśkoji jeparchiji, majemo i chramy, jaki kołyś cij jeparchiji nałeżało. Odnych i druhych nebahato – ałe je. Zwyczajno, kudy bilsze prawosławnych, a tym pacze rymo-katołykiw z takym korinniam. Takoż i czysło kołysznich chołmśkych chramiw u widanni RKC (jeparchiji Sidłećka, Lubłynśka i Zamostianśko-Lubacziwśka) ta PAPC (Lubłynśko-Chołmśka jeparchija) znaczno bilsze. Ałe czy zadla cioho majemo widrektysia wid własnoji spadszczyny ta widdaty jiji inszym? Ta krim cioho majemo i wełyczeznyj duchownyj ta intełektualnyj spadok Chołmśkoji jeparchiji, jakyj szcze ne pownistiu rozkrytyj doslidnykamy. Pro relihijne żyttia w Chołmśkij jeparchiji znajemo duże mało: kult Chołmśkoji ikony Presw. Bohorodyci, Pratulinśki muczenyky, może szcze «upostwujuszczi» unijaty z 1875-1905 rr., pro jakych znajemo zdebilszoho z polśkoji literatury. A ce ż tilky ułamky kartyny. Tak samo czekajut´ szcze swojich widkrywacziw z UHKC postati wełykych ijerarchiw – zokrema Metodija Terłećkoho (jepyskop 1630-1649) ta Jakowa Suszi (1610?-1687, administrator jeparchiji z 1649 r., jepyskop z 1652), na dumku prof. A. Gila czy ne najwydatniszoho na toj czas katołyćkoho ijerarcha w Reczi Pospołytij. Porfirij Skarbek-Ważynśkyj (1730-1804, jepyskop z 1790 r.) czy Ferdynand Ciechanowśkyj (1759-1828, jepyskop z 1810 r.) też zasłuhowujut´ bilszoji popularyzaciji. Zokrema ostannij, pro szczo możu pysaty awtorytetno jak doslidnyk joho dijalnosty, może w neodnomu aspekti archypastyrśkoho służinnia i uprawlinnia Cerkwoju buty zrazkom dla nynisznich ijerarchiw UHKC w RP, tym pacze szczo sytuacija Cerkwy (pry wsich riznyciach) dowoli podibna. A szczo skazaty pro o. Pawła Szymanśkoho (1782-1852), odnoho z najwydatniszych uczenych naszoji Cerkwy wzahali, bahato dumok jakoho mohły b i siohodni zbahatyty arhumentaciju UHKC u sprawi zakonnoji awtonomiji naszoji Cerkwy? Wreszti-reszt, majemo szcze wełyke moralne zobowjazannia. Chołmśka jeparchija, koły jiji chotiły widjednaty wid Hałyćkoji mytropoliji, stawyła opir. Hałyćka mytropolija «podiakuwała» za łojalnist´ takym czynom, szczo zi Lwiwśkoji i Peremyśkoji jeparchij pisla 1866 roku pryjszły do Chołma swiaszczenyky i pytomci, razom 110 czołowik, z jakych usi, chto dożyw 1875 roku, pryjniały prawosławja (za odnym łysze wyniatkom). Z cijeji hrupy pochodyły najzapekliszi, najbilsz rafinowani peresliduwaczi «uporstwujuszczych unijatiw». Ta j ti, chto w Hałyczyni załyszywsia, duże czasto sympatyzuwały moskowśkomu wozzjednanniu i swiaszczenykiw-utikacziw z Chołmśkoji jeparchiji ne chotiły dopuskaty do zajmannia duchownych posad. Jak zaswidczuje mytr. Andrej Szeptyćkyj, „nasze duchowenstwo krywo na tu emihraciju dywyłosia i buło protywne nadawanniu jim parochij. (...) Naszi swiaszczenyky ne kryłysia z tym, szczo chołmszczaky, utikajuczy pered prawosławjam, złe robyły. Powynni buły prawosławja pryjniaty” (Mytropołyt Andrej Szeptyćkyj. Dokumenty i materiały 1941-1944, upor. Ż. Kowba, nauk. red. A. Krawczuk, Kyjiw 2003, s. 133). I ne mało tut znaczennia, szczo chołmśki wyhnanci buły «dobri sowisni swiaszczenyky (...) czesni i dobri ludy» za słowamy cioho ż Mytropołyta, jakyj znaw osobysto bahatioch iz nych (tam że, s. 132). Pro jepyskopa Mychajła Kuzemśkoho, szczo wtik z powirenoji sobi jeparchiji, załyszajuczy jiji na potału rosijanam i rusofiłam, buło wże napysano wyszcze. Ce odyn aspekt moralnoho zobowjazannia – spokuta prowyn, jakych dopustyłysia kołyś hałyczany, u t.cz. takoż i wirni Peremyśkoji jeparchiji. Ta je szcze i druhyj – szczoby ne daty łukawstwu trijumfuwaty. Tak, rosijśkij władi spilno z Rosijśkoju Cerkwoju ta jiji wysłużnykamy ukrajinśkoho rodu wdałosia a osnownomu znyszczyty Chołmśku jeparchiju. Ałe chaj jichnia peremoha ne bude pownoju, stowidsotkowoju! Nechaj ne majut´ poczuttia trijumfu, mowlaw, wid cijeji spilnoty niczoho ne załyszyłosia, my jiji ostatoczno i nazawżdy dokonały. Nechaj wse ż taky szczoś załyszyt´sia i chaj istorija Chołmśkoji jeparchiji, chocza b u symwolicznomu wymiri, prodowżujet´sia! Tym, chto wważatyme takyj pidchid nadto ekzaltowanym i nerealnym, widpowim dwoma prykładamy – jewrejiw u teperiszij Polszczi, pisla Hołokostu, ta hreko-katołykiw u Biłorusi. Perszych z majże 4 miljoniw i 4 tysiacz ne załyszyłosia (jakszczo idet´sia pro relihijnych jewrejiw). Ałe wony ne opuskajut´ ruk, a starajut´sia trymatysia swoho i joho po zmozi widrodżuwaty – «szczoby Hitłer do kincia ne peremih». Hreko-katołyky ż u «łukaszystśkij» Biłorusi je łedwe tołerowanoju konfesijeju. Nawit´ poriadnych cerkow z kupołamy ne wilno jim stawyty (ani, zresztoju, nikomu krim RPC). A odnak wziałysia pisla 150 rokiw wid Połoćkoho psewdosoboru rozpoczaty z nula widrodżennia HKC u Biłorusi – i oś uże czwert´ stolittia widrodżujut´. Nechaj Mykoła I ne trijumfuje na 100 % ! Taka nastanowa maje, otże, ne romantyczno-ekzaltowanyj, a idealistśkyj charakter – i bazowana na wiri w Boha, Jakyj może ludej, szczo wykonujut´ uhodnu Jomu dijalnist´, nadiłyty neobchidnoju łaskoju. Krim cioho, sama prohrama dij, zwyczajno, ne może buty wziata «z misiacia», ałe wrachowuwaty tuzemnu realnist´ suczasnoji Polszczi i zokrema UHKC u cij krajini.
SZCZO ROBYTY?
Jasno, szczo załyszkiw Chołmśkoji jeparchiji nedostatnio dla jiji widnowłennia jak pownokrownoji struktury. Prawda, można teoretyczno sobi ujawyty podił naszoji mytropoliji, w jakomu taka jeparchija mohła b pojawytysia (detali dyw. ruthenus.blogspot.com wid 29 serpnia 2012), ałe ce buła by duże «probłemna» struktura. Pro pryncypy rozumnoho jeparchijalnoho podiłu można b napysaty okremu stattiu, a to j knyhu, otże tut ne misce rozpysuwatysia pro ce – dosyt´ zhadaty, szczo w Chołmi po suti slid szczojno orhanizuwaty parafijalne żyttia, to ż jepyskopśkyj osidok i tak musiw by roztaszuwatysia deinde. Można probuwaty «widwojowuwaty» tytularnyj Chołmśkyj prestił dla naszych jepyskopiw-pomicznykiw. Ta w nas pomicznyk na postijno zajwyj, a jakszo win bude w Ukrajini, to ne matyme praktycznoho zwjazku z Chołmom i terytorijeju jeparchiji. Jednyj wychid, jakyj ja proponuwaw iszcze w czasi, koły hotuwałosia stworennia mytropoliji u Polszczi – ce wkluczennia Chołma w tytulaturu odnoho z naszych jeparchiw. Na danyj moment ce mih by buty tilky Peremyśko-Warszawśkyj archyjepyskop, jakyj maje pid swojeju jurysdykcijeju wsi parafiji z chołmśkymy tradycijamy. Jakszczo diżdemosia nowoho podiłu mytropoliji, to mohły b tut pojawytysia dwa warijanty – chołmśkyj tytuł załyszywsia b za jeparchom Peremyszla abo buw by pryjniatyj jeparchom Warszawy. Takyj warijant rozhladaju na błogowi (dyw. wyszcze), peredbaczajuczy podił doteperisznioji mytropołyczoji jeparchiji na Warszawśko-Chołmśku i Peremyśko-Krakiwśku. Zwyczajno, dla chołmśkoji spadszczyny kraszcze, szczoby jiji chranytełem buw inszyj jepyskop, niż peremyśkyj (ta j dla nowostworenoji de-fakto jeparchiji też kraszcze maty jakiś istoryczni koreni). Ałe tomu, szczo chołmśke pytannia ne je jedynym ani nawit´ hołownym u sprawi nowoho jeparchijalnoho podiłu, warijant podalszoji spilnoty z Peremyszłem też treba wrachuwaty. Ważływo, szczoby wreszti-reszt pojawywsia jeparchijalnyj jepyskop UHKC z chołmśkym tytułom ta szczoby pry nowomu podili poszanuwaty chołmśku terytoriju. Inszymy słowamy, Hrebenne i Dewjatyr (i todi awtomatyczno takoż Lubacziw), Lubłyn i Chołm ta Kostomołoty (a dobre buło b, koły b i Warszawa) majut´ buty w meżach odnijeji jeparchiji. Krakowa pryjednaty radsze ne dast´sia (chiba w «peremyśkomu» warijanti, de b win prosto załyszywsia na swomu misci). Jeparchijalnyj jepyskop z chołmśkym tytułom (dla danoji sprawy ne suttiewo, czy buw by win i mytropołytom) maw by wważaty sebe spadkojemcem chołmśkych władyk i zachysnykom jichnioji spadszczyny (ta ostankiw). Jeparchija nym oczołena pryrodnym czynom patronuwała b doslidżenniam chołmśkych tradycij (tak, jak ce uspiszno robyt´sia wże szczodo tradycij peremyśkych). Jakszczo ż idet´sia pro rozwytok parafijalnych struktur, to slid jich tworyty persz za wse w bilszych oseredkach. Zaraz nazriła potreba realnoho widnowłennia parafijalnoho żyttia w Chołmi (de chram sw. Mykołaja zajniatyj muzejem) ta Zamosti (de cerkwoju, też sw. Mykołaja, administrujut´ jak doczernim kostełom oo. redemptorysty, tobto orden, szczo maje hreko-katołyćku witku w Ukrajini). Ce ne łysze sprawa symwoliky – w oboch mistach bahato imihrantiw z Ukrajiny, zokrema studentiw. Wony, zwyczajno, ne taki pobożni jak hałyćki cerkowni babci – ałe czy tilky pobożni babci zasłuhowujut´ uwahy z boku Cerkwy? Pidsumowujuczy: czas nam wreszti-reszt pryjniaty do widoma naszu widpowidalnist´ za chołmśku spadszczynu. Tym pacze, szczo po suti ce ne wymahaje wid nas żodnych nadludśkych zusyl, ani wełyczeznych finansowych wytrat. A korysti, jak na mene, aż nadto oczewydni.
dyjakon Petro Sywyćkyj
Brak komentarzy:
Prześlij komentarz