* * *
Serdecznie zapraszam do obejrzenia filmu „Proboszcz Majdanka” w telewizyjnej „Jedynce”!
14 kwietnia 2006 r. (Wielki Piątek wg. nowego stylu), godz. 16.00
Program I Telewizji Polskiej
Film opowiada o niezwykłej postaci - duchownym greckokatolickim, beatyfikowanym przez papieża Jana Pawła II podczas jego lwowskiej wizyty (27.VI.2001). Ksiądz Emilian Kowcz (1884-1944) był wielkim filantropem, konsekwentnym rzecznikiem wartości moralnych, prowadził działalność w warunkach ekstremalnych, gdzie nałożyły się na siebie dwie skrajnie totalitarne ideologie: sowiecko-rosyjska i nazistowsko-niemiecka, wśród nieraz skłóconych przez ambicje narodowe, bliskich sobie sąsiadów - Polaków, Ukraińców i Żydów. Wtrącony do więzienia we Lwowie, a później do obozu koncentracyjnego na Majdanku, nie poddał się i nie sprzeniewierzył swoim ideałom, odmówił podpisania deklaracji zaprzestania pomocy ludziom, w tym przede wszystkim Żydom. Postawa bohatera filmu, Jego działalność oraz męczeńska śmierć stworzyły niezwykłą szansę na pojednanie trzech tożsamości kulturowych i narodowych: ukraińskiej, polskiej i żydowskiej.
Film dokumentalny.
Scenariusz i reżyseria: Grzegorz Linkowski
Konsultacja: ks. Stefan Batruch
Zdjęcia: Jerzy Rudziński
Dźwięk: Michał Pruski
Kompozytor: Vlad Kuryluk
Montaż: Grzegorz R.Wróblewski
Producent: TVP S.A. 1PR
Producent wykonawczy: Link Art Film
Czas nagrania: 50 minut
Ks. Stefan Batruch – kilka refleksji z planu filmowego
„Bł. Emilian Kowcz jawi się jako światło jaśniejące w piekielnych mrokach obozu zagłady, jako sumienie ludzkości wołające z zaświatów, absurdu krematoryjnego pieca, jako anioł miłości wyłaniający się z milczących popiołów Majdanka.
Ciągle powraca pytanie, skąd czerpał siły, by stawić czoło barbarzyńskim dyktaturom XX wieku, by bronić godności człowieka w ekstremalnych warunkach szalejącego szowinizmu i rasizmu, by iść pod prąd wbrew wszystkim i wbrew wszystkiemu, nie zważając na konsekwencje.
Porusza dogłębnie Jego ostatnie przesłanie, w którym prosi o modlitwę za twórców obozu śmierci, za oprawców, morderców i zbrodniarzy, pragnąc w ten sposób uchronić ludzkość przed zatruciem nienawiścią.
Swoją postawą otwartości na innych przezwyciężał podziały wynikające z egoizmu narodowego i religijnego, przekraczał bariery ograniczoności ludzkiej natury będące konsekwencją lęku przed śmiercią.”
Ks. mitrat dr Stefan Batruch
Proboszcz Parafii Greckokatolickiej pw. Narodzenia NMP w Lublinie
tel. kom. (+48) 603 762 946
Więcej o Bł. Emilianie na stronie http://www.grekat.stalwol.pl/ (dział CZYTELNIA).
Anglojęzyczna witryna internetowa: www.baran.ca/kowcz.html
* * *
Anons ukraiński to zupełnie inny tekst, przeznaczony dla tygodnika "Nasze Słowo":
* * *
Фільм про бл. Омеляна Ковча (1884-1944) на телекранах!
Квітень 2006 року принесе м.ін. появу на екранах Першого каналу Польського ТБ фільму Proboszcz Majdanka, присвяченого великій Постаті УГКЦ минулого століття - блаженному священномученикові Омелянові Ковчу, довголітньому парохові Перемишлян (1922-1942), а відтак жертвенному пастиреві співв’язнів львівської тюрми на Лонцького та майданецького концентраку. Цю біля 50-хвилинну кінострічку мали вже нагоду дивитися мешканці Люблина, Томашева-Люблинського, Холма, Замостя, Перемишля, Ряшева й Варшави. Нині ж зможуть ознайомитися з нею телеглядачі всієї країни.
Фільм про бл. Омеляна появиться на телеекранах 14 квітня ц.р. (це Страсна П’ятниця за григоріянським календарем) в Першому каналі (Program I Telewizji Polskiej) о 16.00.
Про сам фільм писав уже в “НС” п. Роман Кабачій (див. Парох Майданека у № 5 від 29 січня ц.р.). До написаного ним можу додати хіба це, що ведуться вже праці над двома іншомовними версіями – англійською та українською. Таким чином, кінострічка п. Лінковського матиме змогу донести свідчення про Блаженного як до жителів України, так і до діяспорних українців, євреїв та поляків.
Варто засісти перед телевізором 14 квітня, а також записати цей фільм – у кого є змога – на відеокасету чи диск. У продажі легальних копій не буде! А Proboszcza Majdanka дійсно добре мати в домашньому фільмоскладі, щоби і самому деколи подивитися, і знайомим показати.
Бл. Омелян для всіх нас українців є приводом для гордости, бо таким моральним велетом кожен народ гордився б. Звичайно, українці-християни цю гордість мали б переживати не в дусі самозадоволення, але в дусі вдячності Господеві за дар особи бл. Омеляна.
Блаженний, зокрема, своїм прикладом вчить нас, у чому полягає правильний національний патріотизм. Його вчення – яке й є, власне, прикладом втілення Христової науки на практиці – слід би засвоїти як полякам, так і українцям. З одного боку бл. Омелян вказує на те, чого деякі поляки не сприймають і досі – що українці такий же народ, як інші, повноправний, що мають вони право на самовизначення, що вони не “грязь Москви, варшавське сміття”, а їхня земля не Małopolska Wschodnia і не Kresy. Що, врешті-решт, мають право й обороняти своє (пам’ятаймо ж – Блаженний був капеланом УГА в 1919 р.), але тільки “цивілізованим” чи пак “лицарським” способом. Бо – і тут переходимо до другого моменту, якого нераз і досі не можуть затямити деякі українці – “святій справі не можна служити закривавленими руками”, як писав Слуга Божий Митрополит Андрей у відозві з приводу вбивства ОУН-івським терористом директора ґімназії Івана Бабія (1934). Священик Львівської митрополичої єпархії, отець Омелян, добре засвоїв повчання свого єпархіяльного архиєрея, а перш за все – вчення самого Христа. Не дав себе звести ілюзії, що можна відбудувати Україну в союзі з Гітлером. Життя своє віддав за перемишлянських євреїв і в’язнів концтабору, за їхнє спасіння. Так сильно засуджував грабунок українцями майна поляків у 1939 р., що аж важко собі уявити, якою гострою мусила б бути його реакція на масові вбивства польського мирного населення на Волині і в Галичині, коли б дожив тих часів на волі. Та ж у фільмі жінка-очевидець розповідає, як він у церкві зі сльозами в очах взносив руки до Господа з молитвою, щоби Той не допустив ненависті між християнами, між людьми взагалі. Навпаки – духовний заповіт Блаженного, що простежується і в його перемишлянських проповідях, і в ґрипсах з концтабору, звучить: “За ворогів - моліться!”.
Справді, велика це Постать. Справжній святий, послідовник Ісуса Христа, до того й ще повнокровна людина, повнокровний чоловік, якого не змогли досі (і, надіймося, вже не зможуть) різні “побожні письменники” зобразити в цукерково-сентиментально-безликому костюмі. Фільм пана Лінковського, хоча не в змозі (як і кожен фільм) передати всю правду, все духовне багатство Блаженного, все ж таки багато з цього ж багатства доносить до глядача. То ж не змарнуймо нагоди, яку дає нам поява фільму в TVP 1 !
диякон Петро Сивицький
* * *
A to jest obszerniejsza nieco recenzja "Proboszcza Majdanka", napisana dla "Patrijarchatu" i tamże zamieszczona (nr 4/2006). Niektóre zdania z pierwszych akapitów są zapożyczone z tekstu pierwszego, ale reszta jest już oryginalna i warta, moim nieobiektywnym zdaniem, przeczytania - zwłaszcza gdy ktoś nie miał szczęścia oglądać ów niesamowity film Linkowskiego. Tekst podaję w wersji autorskiej.
* * *
Польський фільм про бл. Омеляна Ковча
* * *
Польський фільм про бл. Омеляна Ковча
14 квітня ц.р. на екранах Першого каналу Польського ТБ появився фільм Proboszcz Majdanka, присвячений великій Постаті УГКЦ минулого століття - блаженному священномученикові Омелянові Ковчу, довголітньому парохові Перемишлян (1922-1942), а відтак жертвенному пастиреві співв’язнів львівської тюрми на Лонцького та майданецького концентраку (німецькою Konzentrationslager Lublin). Цю 50-хвилинну кінострічку мали вже нагоду раніше дивитися мешканці Любліна, Томашева-Люблінського, Холма, Замостя, Перемишля, Ряшева й Варшави.
Бл. Омелян для всіх нас українців є приводом для гордости, бо таким моральним велетом кожен народ гордився б. Звичайно, українці-християни цю гордість мали б переживати не в дусі самозадоволення, але в дусі вдячності Господеві за дар особи бл. Омеляна.
Блаженний, зокрема, своїм прикладом вчить нас, у чому полягає правильний національний патріотизм. Його вчення – яке й є, власне, прикладом втілення Христової науки на практиці – слід би засвоїти як полякам, так і українцям. З одного боку бл. Омелян вказує на те, чого деякі поляки не сприймають і досі – що українці такий же народ, як інші, повноправний, що мають вони право на самовизначення, що вони не “грязь Москви, варшавське сміття”, а їхня земля не Małopolska Wschodnia і не Kresy. Що, врешті-решт, мають право й обороняти своє (пам’ятаймо ж – Блаженний був капеланом УГА в 1919 р.), але тільки “цивілізованим” чи пак “лицарським” способом. Бо – і тут переходимо до другого моменту, якого нераз і досі не можуть затямити деякі українці – “святій справі не можна служити закривавленими руками”, як писав Слуга Божий Митрополит Андрей у відозві з приводу вбивства ОУН-івським терористом директора ґімназії Івана Бабія (1934). Священик Львівської митрополичої єпархії, отець Омелян, добре засвоїв повчання свого єпархіяльного архиєрея, а перш за все – вчення самого Христа. Не дав себе звести ілюзії, що можна відбудувати Україну в союзі з Гітлером. Життя своє віддав за перемишлянських євреїв і в’язнів концтабору, за їхнє спасіння. Так сильно засуджував грабунок українцями майна поляків у 1939 р., що аж важко собі уявити, якою гострою мусила б бути його реакція на масові вбивства українцями польського мирного населення на Волині і в Галичині, коли б дожив тих часів на волі (30 грудня 1942 р. отця арештувало ґестапо). Та ж у фільмі жінка-очевидець розповідає, як він у церкві зі сльозами в очах взносив руки до Господа з молитвою, щоби Той не допустив ненависті між християнами, між людьми взагалі. Навпаки – духовний заповіт Блаженного, що простежується і в його перемишлянських проповідях, і в ґрипсах з концтабору, звучить: “За ворогів - моліться!”.
Справді, велика це Постать. Справжній святий, послідовник Ісуса Христа, до того й ще повнокровна людина, повнокровний чоловік, якого не змогли досі (і, надіймося, вже не зможуть) різні “побожні письменники” зобразити в цукерково-сентиментально-безликому костюмі.
Це все у фільмі простежується. Ясно, жоден фільм не в силі віддзеркалити повністю велич дійсного святого, але польська кінострічка про греко-католицького “пароха” концтабору Майданек безперечно належить до дуже вдалих. Слід тут віддати належне талантові й вкладові праці творців фільму. Режисер – п. Ґжеґож Лінковський (нар. 1957), визнаний художник у ділянці документального фільму, чого доказом є численні нагороди - не новик як у релігійній тематиці взагалі, так і зокрема у східньохристиянській. Декілька років тому створив фільм Bracia tego samego Boga, про православний монастир в Уйковичах біля Перемишля, де головними героями виступають його засновники, отці Никодим і Атанасій. Майстерні, глибокопрофесійні зйомки п. Єжи Рудзінського по-мистецькому рисують перед очима глядачів краєвиди околиць Перемишлян і Унева (ці місцевості розташовані дуже близько одна від одної), фрагменти Богослужб в монастирській церкві та молінь у синагозі, сцени з концтабору та з транскордонних урочистостей у Корчмині/Стаївці, що їх організовує з 2004 року о. митрат д-р Степан Батрух.
Музична обробка фільму – яку здійснив українець п. Влад Курилюк – гармонійно доповнює картини, що просуваються перед очима глядача; велика частина музики – це прекрасний спів монашого хору Унівської лаври. Фотографічну обслугу під час зйомок забезпечив п. Даріуш Костецький (нар. 1960) – на щодень вчитель польської мови в Першому загальноосвітньому ліцеї м. Холма, визнаний любитель і творець у ділянці фотографіки, член Фотоклубу Холмської землі з 20-ти років, лавреат численних премій. Плодом його праці стала фотовиставка пз. Między niebem a ziemią, яку мали змогу дивитися глядачі фільму в Любліні та Холмі. Також і всі фото, що мають відношення до цієї статті, мають своїм автором пана Костецького.
Досягнення творців фільму визнало жюрі цьогорічного Фестивалю католицьких фільмів у Нєпокалянові (Польща), де Proboszcz Majdanka посів другу нагороду. Фільм зголошений також і до інших фестивалів.
Як зробити документальний фільм про людину, яка відійшла до Господа понад 60 років тому і героєм стрічки особисто стати не може? Фізичну присутність Блаженного замінила розповідь про нього. Головний наратор – згаданий уже о. митрат С. Батрух, греко-католицький парох Любліна. Виступають і свідки, що знали Блаженного особисто: покійні вже ієромонах Гедеон з Унева та с. Марія (Ляхер), колишні парафіяни о. Ковча з Перемишлян і Коросна, професор Варшавського університету п. Роман Ґловацький (син заступника коменданта польськох поліції в Перемишлянах, якого родину оточив опікою бл. Омелян за “перших совітів”), врешті ж єдина ще жива дочка Священномученика – п. Лідія Бриґідир, що живе в Канаді. До розповіді з людських уст приєднується “розповідь” образів – краєвидів і сцен.
Фільм про священика-героя, що зміг перемогти в собі інстинкт самозбереження та схильність відповісти на ненависть і кривду ненавистю й бажанням пімсти (бо ж добровільно залишився в контцаборі зі своїми останніми на землі “парафіянами”, а в останньому ґрипсі просив молитися за творців цього ж табору й гітлерівської системи взагалі) – не закінчується моментом фізичної смерти о. Ковча, але відкриває глядачеві перспективу в майбутнє. Бачимо, як – бажаючи за прикладом бл. Омеляна валити міжнаціональні й міждержавні мури – нинішній, на щастя не концтабірний уже парох Любліна, організовує транскордонні зустрічі в Корчмині, де на один день українські й польські охоронці кордону ріжуть колючий дріт і відкривають кордон для місцевих жителів з Корчмина і Стаївки – сіл, що колись були одним. Ікона бл. Омеляна неначе символічно відкриває перехід через провізорично розрізані дроти.
І ще кінцева сцена – на території концтабору Майданек (зараз музей), перед створеною в’язнями колоною з трьома вірлами на верху, моляться два католицькі священики (з УГКЦ – о. Батрух і РКЦ – о. д-р Я. Р. Векслєр-Вашкінель, народжений у жидівській родині) та представник єврейської спільноти. Слова псалма лунають трьома мовами – українською, польською та давньоєврейською. Відтак камера підноситься вгору і перед очима глядача постає не лише вид на концтабір, але й на місто Люблін та на небо – неначе б для підкреслення зв’язку між Блаженним і теперішньою дійсністю. Відчувається, що майданецький священномученик постає в цій останній сцені небесним покровителем сучасного Любліна, щ заступається зокрема за тих, що продовжують його благородну діяльність.
Фільм про бл. Омеляна створений на замовлення Першого каналу Польського телебачення і це ж ТБ залишає за собою всі права на нього. Тому в продажі немає легальних копій фільму. Проте це ще не закриває глядачам з-поза Польщі можливості ознайомотися з цією стрічкою. По-перше, сателітний канал Польського телебачення – TV POLONIA – покаже цей фільм мабуть осінню ц.р. По-друге, завершується вже праця над створенням двох іншомовних версій фільму – англійської та української. Таким чином, Proboszcz Majdanka стане, надіймося, доступним для глядачів в Україні та діяспорі.
диякон Петро Сивицький
Brak komentarzy:
Prześlij komentarz