Statystyka UKGK w Polsce z perspektywy ćwierćwiecza 1988-2013

Poniżej wklejony tekst zamieszczony został w Kalendarzu "Błahowista" za 2013 r. (s. 138-157):

          Озираючись назад: УГКЦ в Польщі чвертьстоліття тому

                Рік 1988 був для нашої церковної спільноти роком особливим. Не лише сам ювілей Тисячоліття Хрещення Русі, але насамперед величаві його святкування – не тільки липневі в Римі, але перш за все вересневі у Ченстохові, перший греко-католицький захід такого масштабу в післявоєнній Польщі – були неначе моментом «виходу з підпілля» і водночас світанком нової для нас епохи. Практично рік після ювілейних торжеств та ж сама Ченстохова бачила хіротонію першого в Польщі після 1946 року єпископа. Думаю, що для багатьох із нас, хто ці часи пам’ятає, спогад про Тисячоліття і досі залишається живим у душі.

             2013 рік – це чвертьстоліття з того часу. І можливо, добра нагода зробити певні підсумки пройденого. У рамках цієї статті я хотів би звернути увагу Читачів, зокрема вірних УГКЦ в Польщі, на статистичний аспект. Не знаю, коли будуть оприлюднені дані останнього всепольського перепису населення (2011) про конфесійну приналежність мешканців країни; відомо, що це будуть підрахунки на основі т.зв. репрезентаційного опитування, яке охопило лише меншість населення. Варто, проте, вже тепер із чвертьстолітньої перспективи глянути на стан греко-католицької спільноти  напередодні Тисячоліття. Основою для цього може бути Шематизм Української Католицької Церкви в діяспорі, опрацьований о. Дмитром Блажейовським (1910-2011) на замовлення Синоду Єпископів і виданий 1988 року в Римі (BLAZEJOWSKYJ D., Schematism of the Ukrainian Catholic Church: a Survey of the Church in Diaspora, Rome 1988). Польщі там присвячені сторінки 930-985, статистичні ж описи окремих станиць розміщені на сс. 936-975.

            Ця книга в наш час радше малодоступна у Польщі, до того ж англомовна. А прецінь варто нам сьогодні вдатися до неї, щоби зробити баланс того, що за оцих (понад) 25 років ми втратили, а чого досягнули; згадати священиків, які колись трудилися в наших спільнотах, а потім уснули в Господі, виїхали закордон, стали єпископами в Польщі і не тільки. Кожен може приглянутися до своєї парафії – чи стало в ній більше чи менше вірних, хрещень, шлюбів, похоронів, дітей і молоді, що навчаються релігії тощо. Можливо, деякі Читачі помітять, що їхньої парафії тоді ще просто не було? Під час підготовки цього матеріялу я зустрівся із сумнівом, чи, мовляв, з цих порвівнянь не вийде надто сумна картина суцільного занепаду. Певно в деяких парафіях це так і вийде – але там, де перед 1988 р. не було нічого, а зараз і власна церква, і регулярне літургійне життя, і священик на місці, я б сподівався радше на позитивну рефлексію. Якщо напр. візьмемо варшавську парафію, яка у 1986 році мала мати «біля 400» вірних (і мабуть далеко не всі відвідували недільну Літургію, яка тоді у Варшаві тільки одна була правилася о «людській» год. 11.00; годину 7.00 у Варшаві «людською» не назвеш) – то величезний розвиток очевидний. Щонеділі 3 Служби Божі в «людських» годинах (9.00, 11.00, 18.00) і напр. в останню «неділю рахуванння вірних» (21 жовтня 2012 р.) 767 присутніх вірних (з чого 150 причащалися). Вже й не згадую про великі позитивні зміни літургійних стандартів у храмі на Медовій.

             Інший приклад – це Люблин, де у 1987 році о. Блажейовський занотував коло 50 вірних і одне хрещення. Так воно й було – гадаю, що учасників Богослужінь якщо й бувало 50 осіб у неділю, то це радше з семінаристами включно, а єдиним неповнолітнім учасником тих же Богослужінь (в костелі по вул. Зеленій) був автор цих рядків. А нині – служимо в церкві, число парафіян удвічі більше, при вищезгаданих недільних рахунках виходить стабільне число майже 60 учасників пересічної недільної Літургії в період академічного року (а семінаристи з нами не моляться). Дітей записаних на катехизацію більше десятка. Ясно, що наш (і варшавської парафії зокрема також) розвиток відбувся великою мірою за рахунок мігрантів у України, але не тільки: декілька осіб приєдналися до УГКЦ, декого «приєднала» в змішаному шлюбі греко-католицька сторона, появилися молоді пари, а відтак потомство...

           Декілька слів про методологію виготовлення нижчеподаного «витягу» з шематизму о. Блажейовського. В оригіналі всі станиці подані за порядком латинського алфавіту. Я вирішив розподілити їх по (тодішніх) деканатах, а деканати (і, в рамках їх, станиці) подав за порядком української абетки. З доступних в о. Блажейовського даних подав: місцевість, число вірних (евентуально «сімей»), хрещень, першопричасників (тих, хто приступив у даному році до першого Причастя), вінчань і похоронів – а також дітей і молоді охоплених катехизацією. Подав теж рік, якого ці дані стосуються. Це найчастіше рік 1986, але трапляються дані з років 1987 і 1985. Тому й важко робити якісь підрахунки для всієї країни (за одним винятком, про який нижче). Якщо з даної парафії були якісь семінаристи в Люблині чи Варшаві (василіянські) – згадав і про них. Якшо помітив певні особливості літургійного життя, а саме вживання української мови в Літургії замість церковнослов’янської, застосування григоріянського календаря чи відправи рідші, ніж щонедільні – додавав згадку і про це. Григоріянський календар уживався в деяких парафіях кошалінського (Старґард-Щецінський, Інсько та Щецін) і ольштинського (Круклянки, Варшава) деканатів. У тих же станицях – крім Варшави – в Літургії царювала виключно (?) українська. Як знаємо, в пізнішому часі українська мова як лутургійна набула загального поширення, григоріянський же календар був зовсім (?) витіснений з ужитку. На кінець додавав я ще інформацію про священика (-ів) – хто був душпастирем даної станиці та де проживав (звідки доїжджав).

                    Це, ясна річ, дані досить вибіркові та не до кінця «солідні». Числа вірних в багатьох випадках підозріло «круглі» (деколи в о. Блажейовського є мова про, скажімо «100 парафіян» - деінде «коло 100»; я зберіг це розрізнення). Зокрема сумніваюся в оцих трьох тисячах вірних старґардської станиці; може тут дописав хтось одного нуля? Деколи подано число «сімей» - гадаю, що у відношення до тих часів можемо спокійно прийняти, що пересічна родина мала 4 членів (так і виходить з довідок про Пєнєнжно і Ольштин); зараз певно слід би прийняти число 3 для такого множення. Якщо співставити дані о. Блажейовського з іншими тодішніми даними (звичайно, лише фрагментарними), то деколи знаходимо підтвердження, а деколи – не зовсім. Он напр. з відомого інтерв’ю о. митрата Івана Мартиняка (місячник Więź, № 2/1988 – доступне в мережі:  http://lemko.org/polish/martyniak.html ) можна почернути такий уривок: Praktykujących jest w Legnicy - 2500, w Zielonej Górze
- 1500, we Wrocławiu - 1500, w Przemkowie i Głogowie po 500. Najliczniejsze ośrodki wiejskie to Modła - 400 wiernych i Zamienice - 250. В о. Блажейовського числа «парафіян» (які мали б бути не нижчими за числа «практикуючих») такі: Лігниця – 2500, Зелена Гора – 612, Вроцлав – 1150, Пшемків – «86 сімей» (отже десь коло 340 вірних?), Ґлоґів – «73 сім’ї» (біля 290 осіб?), Модла – 500, Замєніце – 400. До того ж в цьому діяспорному шематизмі дуже неясно написано про парафіян Лігниці – у довідці про цю станицю (с. 954) мова йде про 2500 parishioners in Legnica and its attended localities. “Attended localities” (місцевості, що обслуговувалися з Лігниці) – це Модла і Замєніце (с. 955). Проте на с. 958 пишеться про 500 парафіян Модли, а на с. 974 про 400 вірних у станиці Замєніце. Отже, сама Лігниця нараховувала таки 2500, чи 1600 вірних?

                 Чи варто робити підсумок для всієї країни? З точки зору наукової статистики дані мали б бути з однієї дати і відзначатися однаковим рівнем точности. До цього доходять і окремі сумнівні випадки, про які вище. Отож такий підсумок буде далеким від точности. Проте варто його все ж таки зробити, позаяк він наблизить нас до реального числа. Його вартість перевищить не лише фантазії деяких осіб про 200 тисяч (а то й більше!) греко-католиків у тодішній Польщі, але навіть і офіційну статистику варшавської нунціятури, що вміщала кількість греко-католиків по римо-католицьких єпархіях (див. місячник  Powściągliwość i Praca №  7-8/1994, доступна теж на блоґові ruthenus.blogspot.com – допис від 14 жовтня 2011 р.) і загальну кількість у Польщі визначала як 110 тис. 380 осіб.   

                Отож для Вроцлавського деканату число вірних коливається між 7745 та  8675. У першому варіянті прийняв для Лігниці число 1600 вірних, а для Олави – 70. У другому, відповідно, 2500 і 100. Статистичну родину я тут (як і всюди) обрахував на 4 особи. Не робив розрізнення між «біля 100» і «100» - бо і як це зробити?

                Кошалінський деканат містив у собі станицю Старґард-Щецінський з (мабуть) вдесятеро більшим від реального числом вірних. Проте цілком знехтувати інформацію шематизму не можу – не знайомий з самою місцевістю та іншими даними. Отож число вірних деканату коливається між 9483 та 12183 виключно з огляду на різницю 2700 вірних у старґардській станиці; в першому варіянті має вона 300 вірних, а в другому – 3000, як написано в шематизмі.

                  Статистика Ольштинського деканату теж трохи неоднозначна, а це завдяки подвійності даних про Ольштин («320 сімей – біля 1400 парафіян») та Пєнєнжно(«512 сімей – біля 2000 парафіян»). У випадку Пєнєнжна різниця між підрахунком за допомогою числа родин (2048) та приблизним числом вірних невелика (48), проте є. Значно більша вона в Ольштині: 320 родин це 1280 вірних, отже на 120 менше від 1400. До того ж у Пєнєнжні більше число виходить як результат множення числа сімей на 4, тоді як в Ольштині навпаки: більше число виходить з підрахунків душпастиря (чи хто там підраховував). Щоб не ускладнювати занадто моїх власних підрахунків, я й тут подаю два варіянти, мінімальний і максимальний. Це 17172 та 17340. В першому варіянті прийняв для Ольштина число 1280 вірних, а для Пєнєнжна 2000; у другому ж, відповідно 1400 та 2048.

             «Безпроблемним» виявився деканат Перемиський. Тут усе ясно зразу – 5271 вірний. Варто при тому пам’ятати, що деканат цей сягав тоді по Краків з Катовицями, натомість Люблин входив тоді до складу Ольштинського деканату.

             Надійшла пора зробити підрахунок для всієї країни:

ВАРІЯНТ МІНІМУМ: 7745 + 9483 + 17172 + 5271 = 39 тис. 671 вірний

ВАРІЯНТ МАКСИМУМ: 8675 + 12183 + 17340 + 5271 = 43 тис. 469 вірних

              Люди часто кажуть, що правда лежить посередині. Беручи до уваги, що 2700 вірних у максимальному варіянті це імовірна помилка в числі вірних станиці у Старґарді, а «круглі» числа в багатьох станицях змушують підозрювати, що там дещо «заокруглено вгору» - я б радше схилявся до думки, що правда лежить тут значно ближче мінімального варіянту. Треба пам’ятати і про еміграцію 80-их років: адже дані з більшости станиць стосуються 1986, а деколи і 1985 року – отже можна мабуть прийняти, що приблизне число греко-католиків на 1988 рік це біля 40 тисяч.

               Багато це чи мало? Слід пам’ятати, що дане число відноситься лише до тих вірних, які були «на обліку» в душпастирів. Практикували більш чи менш ревно, але душпастирі про них знали. Багато ж вірних канонічно приналежних до Греко-Католицької Церкви фактично втратило будь-який зв’язок із нею. Щоб належним чином усвідомити втрати, яких зазнала греко-католицька спільнота внаслідок «Вісли», слід вийти від даних з 1947 року.

                 За підрахунками безперечного знавця проблематики, професора Романа Дрозда, (Droga na Zachód. Osadnictwo ludności ukraińskiej na ziemiach zachodnich i północnych Polski w ramach akcji „Wisła”, Warszawa 1997, с. 58) з Ряшівського воєвідства переселено 85 тис. 339 осіб, з Краківського 10 тис. 510 чоловік, а з Люблинського – 44 тис. 728 людей. Якщо приймемо, що з двох перших воєвідств виселено греко-католиків, а з Люблинського православних – вийде нам 95 тис. 849 греко-католиків на 1947 рік. Звичайно, це лише приблизний підрахунок, якому можна закинути неврахування православних лемків. З другого боку загальновідомим є, що велика частина православних лемків була переселена у 1944-1946 роках до СРСР. До того ж не всі греко-католики були фактично переселені – частина залишилася (напр. у Команчі чи Перемишлі). Певне число греко-католиків приїхало такоє до Польщі як «репатріянти» з УРСР (напр. наш нинішній Митрополит Кир Іван Мартиняк). Отож, гадаю, можна прийняти, що в 1947 році було в Польщі 80-100 тис. греко-католиків.  

              Приріст населення Польщі з 1946 по 1984 рік дорівнював приблизно 54,72 %. Отже з тих 80-100 тис. греко-католиків у 1985 році мало би бути від 123 тис. 781 до 154 тис. 726 чоловік. Це при тому, що від греко-католицизму люди не відходили б зовсім (!), а розмножувалися, вмирали і емігрували за кордон точно в таких розмірах, як усе суспільство. Так не було - і не могло бути. Тим яскравіше кидається тут у вічі міфічний характер деяких озвучуваних колись підрахунків. Греко-католиків у ПНР більше як 120-155 тис. просто не могло бути. Ніяким чином!

              Отож за сорок (більш-менш) років від «Вісли» ГКЦ втратила 50-60 % висхідного стану. Якщо врахувати і втрачений приріст, то сумарна втрата сягає 67-75 %, тобто від двох третин до трьох четвертих. Отже десь напередодні Тисячоліття від церковної спільноти з-перед переселення залишилася половина, а від того, що теоретично могло би бути – лише третина, а то й чвертка.

            Як ситуація розвинулася в подальшому? За моїми підрахунками (деталі в Календарі Благовіста 2010, с. 63) УГКЦ в Польщі яких 10 років тому нараховувала 31 тис. вірних. За 15 років (1988-2003) населення Польщі зросло на 1, 20 %. Коли б демографія УГКЦ у ті роки – роки виходу на волю і важкого, але відродження все ж таки! – дорівнювала (мізерній!) динаміці польського суспільства, мало б нас тоді бути принаймні 40,5 тис. За 15 років ми втратили бл. 25 % «особового складу» - хоча вже тоді почалася іміграція з України.

Які прогнози на майбутнє? Майбутнє, безперечно, в руках Господніх і наших водночас – бо ж феномен свобідної волі людини дає їй шанс як співдіяти з Богом на добро і зростання, так і відмовлятися від цього та й котитися вниз. Прогнози робити важко, тим паче не маючи комплекту статистичних даних про реальне число вірних, про шлюби і похорони тощо. Маємо натомість сумарні дані про охрещених – які публікуються в офіційному папському щорічнику Annuario Pontificio. Можемо порівняти стан в нашій Митрополії напр. з даними, що відносяться до Угорської Греко-Католицької Церкви, а конкретно до її Мішкольцського екзархату:

Таблиця 1. Число охрещених в Перемисько-Варшавській митрополії та Мішкольцському екзархаті (за Annuario Pontificio).

Annuario Pontificio за рік...	Пер.-Варшавська митрополія	Мішкольцський екзархат
1998	279	335
1999	238	343
2000	207	312
2001	222	301
2002	223	294
2003	232	279
2004	202	295
2006	207	308
2007	225	301
2008	222	306
2009	240	312
2010	238	305

Екзархат цей має за Annuario Pontificio зовсім невелику кількість вірних: з 1998 по 2003 подавали 25 тисяч, у 2004 р. чомусь 19 тис. 248, а з 2006 р. все 20 тисяч. І, як бачимо, числом охрещених кожного року значно випереджує Митрополію УГКЦ в Польщі. Ба – навіть Ординаріят для східних католиків, що проживають у Польщі і не мають власного ієрарха, подав 31 (АР 2009) та 39 охрещених (АР 2010). Цей ординаріят – це три вірменські парафії та одна неоуніятська. Очевидно, число 39 може нам не імпонувати занадто, проте в АР за 2000 рік для всієї Вроцлавсько-Ґданської єпархії подано майже стільки ж новохрешених – 41 особу...

Є, отже, над чим задуматися. Бажалось би, щоб ці роздуми не обмежилися до ритуальних плачів наж нашими кривдами, проклинання злочинців від «Вісли» і подібного – але схилили наших мирян задуматися над їхнім власним та всієї греко-католицької спільноти покликанням тут і тепер. Задуматися у світлі віри, якої рік зараз маємо, а не у ключі світських, національно-політичних чи культурних інтересів.

                                                                                           

                                                                          диякон Петро Сивицький

Деканат Вроцлавський

ВОЛІВ: у 1986 році було 800 вірних, 1 хрещення, 2 першопричасники, 1 вінчання і 1 похорон. 12 дітей охоплено катехизацією. Душпастирем був о. Богдан Огородник, який проживав у Волові.

ВРОЦЛАВ: у 1986 році було 1150 парафіян, 12 хрещень, 10 першопричасників, 6 шлюбів і 3 похорони. 45 дітей та 56 чоловік молоді навчалися релігії. Вроцлавська громада на той час пишалася і двома семінаристами – один перебував у Люблині, другий у Варшаві як кандидат у василіянські ієромонахи. Душпастирем був о. Петро Крик, що проживав у Вроцлаві.

ҐЛІВИЦІ: у 1986 році було там 100 вірних і 1 вінчання. Про катехизацію не згадується, натомість 1 юнак з цієї станиці навчався тоді в люблинській семінарії. Душпастир, о. Христофор Станецький, проживав у Ґлівицях.

ҐЛОҐІВ: у 1986 році були там «73 родини», 2 особи охрещено, 1 приступила до першого Причастя, 2 пари звінчалися. 10 дітей охоплено навчанням релігії. Душпастир, о. Юліян Гойняк, доїжджав із Зеленої Гори.

ҐОЖІВ-ВЕЛИКОПОЛЬСЬКИЙ: у 1985 році було 800 вірних, 5 хрещень, 4 першопричасників, 5 вінчань та 1 похорон. 28 дітей і 5 юнаків навчалися релігії. Душпастир, о. Богдан Піпка, проживав у Ґожові, де мешкав і біритуаліст о. Владислав Росєцький, пенсіонер-резидент, який помагав обслуговувати Ґожів і «дочерні» станиці.

ДОБЄҐНЄВ:  у 1986 році було 30 вірних (у 1958, коли станиця починала діяти, було їх більше – 50). Про релігійні практики чи навчання релігії о. Блажейовський нічого не пише, лише про недільну Службу Божу, що правилася лише 1 раз у місяць. Душпастирем був о. Богдан Піпка, який доїжджав із Ґожова.

ЗАМЄНІЦЕ: у 1986 році було 400 вірних, інші статистичні дані включені в довідку про Лігницю. Станиця обслуговувалася з Лігниці – не згадано, чи головним душпастирем о. І. Мартиняком, чи сотрудником о. М. Сосницьким (можливо, обома священиками).

ЗЕЛЕНА ГОРА: у 1986 році було 612 вірних, 8 хрещень, 2 першопричасники, 8 шлюбів і 2 похорони. 25 дітей і 20 чоловік молоді навчалися релігії. 1 юнак учився в люблинській семінарії. Душпастирем був о. Андрій Рожак, якому допомагали оо. Юліян Гойняк і «Мирослав Мищишин» (так в оригіналі). 

ЛІГНИЦЯ: у 1986 році у Лігниці та місцевостях, які звідтам обслуговувалися (в оригіналі attended localities – тобто Модла і Замєніце) було 2500 вірних, 31 хрещення, 15 першопричасників, 25 шлюбів, 20 похоронів. Щодо числа парафіян, то о. Блажейовський в інших місцях подає число 500 для Модли і 400 для станиці Замєніце. Отже в самій лігницькій станиці мало б бути тоді 1600 вірних. 250 дітей і 150 чоловік молоді навчалися релігії – та це знову ж таки стосується не лише самої Лігниці, але й інших місцевостей (Модла, Замєніце, Любінь та Лясовіце). Один юнак з цієї стаиці був семінаристом у Люблині. Душпастирем був о. Іван Мартиняк, якому допомагав о. Марко Сосницький (з 1987 р.).

ЛЮБІН: у 1986 році було там 8 хрещень, 3 першопричасників, 4 шлюби та 5 похоронів. На жаль не подано числа вірних. Можливо, вони зараховувалися до парафіян Волова (800 у 1986 р.), звідки доїжджав душпастир – о. Богдан Огородник (з 1987 року). Можливо також, що зараховано їх до вірних лігницької станиці, бо ж у 1986 році любіняни обслуговувалися звідтам. У любінській станиці проводилася й катехизація  для 15 дітей та 10 чоловік молоді.

МЄНДЗИЖЕЧ: у 1986 році було там 200 вірних (у 1957 р., коли засновувалася станиця, мало їх бути 500), 3 хрещення, 2 першопричасників, 4 шлюби й 4 похорони. 6 дітей і 10 юнаків навчалися релігії. Душпастирем був о. Богдан Піпка, який доїжджав із Ґожова.

МОДЛА: у 1986 році було 500 парафіян. Інші дані включені до Лігниці, звідки й обслуговувалася станиця у Модлі (о. Марком Сосницьким).

ОЛАВА: у 1986 році було «70-100 осіб, що відвідували Богослужіння». Метрикальні дані включені до вроцлавських. 15 дітей навчалися релігії (1985). Душпастирем був о. Петро Крик, який доїжджав із Вроцлава.

 ОПОЛЕ-НИСА: у 1986 році було 40 вірних в Ополі та 7 у Нисі; 2 особи приступили до першого Причастя. Св. Літургія правилася в Ополі щонеділі, натомість в Нисі лише раз у місяць. З інших джерел можна почерпнути основи для здогаду, що це було Літургія грецькою мовою, яка відправлялася в семінарійній каплиці. Душпастир, о. Януш Черський, проживав у Нисі.

ОСЄЦКО: у 1986 році було там 100 вірних (у 1958 р., коли засновано станицю – 150), 2 хрещення, 5 першопричасників, 3 шлюби, 5 похоронів. У 1987 році релігії навчалося 10 дітей та 8 юнаків. Душпастирем був о. Богдан Піпка із Ґожова.

ПОЗЬЖАДЛО: у 1986 році було 200 вірних, 1 хрещення і 1 вінчання. 10 дітей і 15 юнаків навчалися релігії. Служба Божа – крім свят – правилася лише в кожну другу неділю місяця. Обслуговував станицю о. Богдан Міщишин із Зеленої Гори.

ПШЕМКІВ: у 1986 році було там «86 сімей», 3 хрещення, 2 першопричасники, 7 вінчань і 4 похорони. 12 дітей навчалися релігії. Душпастирем був о. Юліян Гойняк, що доїжджав із Зеленої Гори.

СКВЄЖИНА: у 1986 році було 100 вірних (у 1958 р., на початках існування станиці, було їх більше – 150), 5 хрещень, 2 перші Причастя, 4 шлюби і 2 похорони. 5 дітей і 10 юнаків навчалися релігії. Обслуговував станицю о. Богдан Піпка з Ґожова.

СТШЕЛЬЦІ-КРАЄНСЬКІ:  у 1986 році було 100 вірних (у час заснування станиці – 1958 р. – 200), 2 хрещення, 1 вінчання і 1 похорон. 4 дітей і 5 юнаків навчалися релігії. Душпастир, о. Богдан Піпка, доїжджав із Ґожова.

ШПРОТАВА: у 1985 році було біля 300 парафіян, 3 хрещення, 4 першопричасників, 9 шлюбів і 3 похорони. Про катехизацію не згадується. Служба Божа правилася лише двічі в місяць (друга і четверта неділя). Обслуговувалася Шпротава із Зеленої Гори – можливо тоді вже не тамошнім головним душпастирем о. Андрієм Рожаком (1908 р.нар.), але котримсь із двох його молодих сотрудників, о. Б. Міщишиним або о. Ю. Гойняком.

Деканат Кошалінський

БАРКОВО:  у 1985 році було там 13 хрещень, 14 дітей прийняли перше Причастя, 7 пар повінчалися, похоронено 12 осіб. Загального числа вірних на жаль не подано, можливо зараховано їх до парафіян Білого Бору.  Навчання релігії охоплювало 79 дітей (1986). Троє хлопців були питомцями в Люблині (1986). Душпастир, о. Ярослав Мадзелян, доїжджав з Білого Бору.

БИТІВ: у 1986 році було 250 парафіян, 10 хрещень, 6 дітей приступили вперше до Причастя, звінчалися 2 пари, похоронено 7 осіб. Катехизація обіймала 42 дітей та 30 чоловік юнацького віку. Обслуговував станицю о. Ярослав Москалик, який мешкав у Битові. Номінально станиця підпорядковувалася слупській.

БІЛИЙ БІР: у 1985 році було біля 800 вірних, 24 хрещення, 23 першопричасників, 14 шлюбів, 12 похоронів. 139 дітей навчалися релігії, а один юнак був семінаристом у Люблині. Душпастирем був о. Я. Мадзелян.

БОБОЛИЦІ: у 1985 році було 290 парафіян (у 1959 р. – 250), 2 хрещення, 1 вігчання, 3 похорони. Про катехизацію нема згадки. Душпастирем був о. Володимир Пирчак, який доїжджав із Кошаліна.

ВАЛЧ: у 1986 році було там 600 вірних (у 1959 р., коли станиця засновувалася – наполовину менше). 11 осіб охрещено, 8 прийняли перше Причастя, 3 пари повінчалися, похоронено 2 людей.  40 дітей та 20 юнаків охоплено катехизацією. 2 юнаки з цієї станиці перебували в люблинській семінарії. Душпастир, о. Богдан Галушка, проживав у Валчі.  

ДЖЕВ’ЯНИ: у 1986 році було 123 вірних, 1 хрещення, 1 вінчання. 16 дітей брали участь у катехизації. Душпастир, о. В. Пирчак, доїжджав із Кошаліна.

ІНСЬКО: у 1986 році було 300 вірних. Метрики були включені до старґардських, тому нема окремих даних про хрещення тощо. Нема також згадки про катехизацію. Особливістю релігійного життя було застосування з 1978 року григоріянського календаря та відправа Служби Божої українською, а не церковнослов’янською мовою.  Дущпастир, о. Роман Врущак, доїжджав із Старґарду-Щецінського.

КОЛОБЖЕҐ:  у 1986 році було біля  900 парафіян – на жаль метрикальних даних немає (поза згадкою, що метрики від 1980 року знаходяться у василіянській резиденції у Колобжеґу). 35 дітей та 25 чоловік молоді навчалися релігії в самому Колобжеґу, та ще й 16 дітей у с. Пшицьміно. У василіянській резиденції (яка була ліквідована у 90-их роках ХХ ст.) перебували два ієромонахи: оо. Йосафат Тадей Осипанко та Павло Роман Малиновський.

КОШАЛІН: у 1985 році було 1000 вірних, 12 хрещень, 9 першопричасників, 8 шлюбів. Катехизація, поєднана з наукою церковного співу, охоплювала 101 дитину і 41 юнака. Душпастирем був о. Володимир Пирчак, що проживав у Кошаліні.

ЛЕМБОРК:  у 1987 році було «80 сімей» вірних, 1 хрещення, 2 похорони. Релігії навчалося 2 дітей та 21 юнак. Душпастирем був о. Богдан Михайло Крупка ЧСВВ, який доїжджав із Слупська.

МЄНДЗИБУЖ: у 1986 році були 2 хрещення, 4 першопричасників, 1 вінчання, 4 похорони. Числа вірних не подано, можливо вони включені до парафіян Білого Бору. Не згадано і про катехизацію. Душпастир, о. Я. Мадзелян, доїжджав із Білого Бору.

М’ЯСТКО: у 1986 році було біля 800 парафіян, 10 хрещень, 1 шлюб і 3 похорони. 6 дітей та 21 юнак навчалися релігії. Душпастирем був о. Ярослав Москалик, сотрудник із слупської станиці, який доїжджав із Битова.

ПЛОТИ:  у 1987 році було біля 400 вірних і 2 хрещення. Про катехизацію не згадується. Душпастирем був о. Павло Малиновський ЧСВВ, який доїжджав із Колобжеґа.

СЛАВНО: у 1987 році було біля 100 парафіян і 3 хрещення. Служба Божа правилася у свята, які випадали в тижні. Про катехизацію не згадується, натомість один юнак перебував тоді в люблинській семінарії. Душпастир, о. Ярослав Москалик, доїжджав із Битова.

СЛУПСЬК: у 1986 році було біля 1000 вірних, 3 хрещення, 10 першопричасників і 4 похорони.  20 дітей і 46 чоловік юнацького віку навчалися релігії. Один юнак перебував у люблинській семінарії. Головним душпастирем був о. Богдан Михайло Крупка ЧСВВ, а помічниками оо. Андрій Сорока і Ярослав Москалик  (останній проживав у Битові).

СТАРҐАРД-ЩЕЦІНСЬКИЙ: у 1985 році було 3000 вірних (! – так в о. Блажейовського: три тисячі), 11 хрещень, 5 першопричасників. Про навчання релігії нема згадки. В літургійному життя стосувався григоріянський календар (з 1978 р.), а Служба Божа правилася українською, а не церковнослов’янською мовою. Душпастир, о. Роман Врущак, проживав у самому Старґарді.

СЬВІДВІН: у 1987 році було біля 600 парафіян, 1 хрещення, 1 вінчання і 4 похорони. 12 дітей з місцевостей Сьвідвін та Нєлєп навчалися релігії (1985). Душпастирем був о. Йосафат Тадей Осипанко ЧСВВ (доїжджав із Колобжеґа).

ТШЕБЯТІВ:  у 1987 році було близько 800 вірних, 9 хрещень, 4 шлюби та 4 похорони. 27 дітей із самого Тшебятова та 19 дітей і 15 юнаків з трьох інших місцевостей (Роби, Ґожислав, Бєчино). Душпастирював у Тшебятові о. Павло Роман Малиновський ЧСВВ, який доїжджав із Колобжеґа.

ЩЕЦІН:  у 1985 році було там «100 сімей», 1 хрещення й 1 похорон. Про навчання релігії нема згадки. З 1978 року літургійне життя проходило за григоріянським календарем. Служба Божа правилася українською, а не церковнослов’янською мовою. Душпастирював у Щеціні о. Роман Врущак.

ЩЕЦІНОК: у 1986 році було 500 парафіян, 2 хрещення, 2 першопричасників, 2 шлюби. 7 дітей та 17 юнаків охоплено катехизацією. Служба Божа правилася лише у першу та третю неділю місяця – та й ще у свята. Душпастир, о. Богдан Галушка, доїжджав із Валча.

Деканат Ольштинський

АСУНИ:  у 1986 році було 650 парафіян, 16 хрещень, 11 першопричасників, 11 шлюбів, 5 похоронів. 50 дітей та 20 юнаків навчалися релігії. Адміністратором станиці був о. Володимир Роман Ющак ЧСВВ, який доїжджав із Ольштина.

БАЙОРИ-МАЛІ:  у 1986 році було близько 400 вірних. Охрещено троє, шестеро приступили до першого Причастя, три пари звінчалися, троє осіб похоронено. Катехизація охоплювала 60 чоловік дітей та 30 молоді. Душпастирем був о. Тимотей Феш ЧСВВ, що доїжджав із Венґожева.

БАНІ-МАЗУРСЬКІ: у 1987 році було там 1126 вірних, 19 хрещень, 10 першопричасників, 4 вінчання та 16 похоронів. 66 дітей та 27 юнаків навчалися релігії. 4 хлопці перебували у варшавській семінарії (тобто як питомці Василіянського Чину). Душпастир, о. Василь Медвіт ЧСВВ, доїжджав із Венґожева. 

БАРТОШИЦІ: у 1986 році було 1116 вірних, 16 новоохрещених, 14 першопричасників, 4 вінчання, 10 похоронів. 80 дітей та 55 юнаків охоплено катехизацією. Один молодий чоловік перебував тоді в люблинській семінарії. Адміністратор, о. Володимир Роман Ющак ЧСВВ, доїжджав з Ольштина.

БРАНЄВО:  станиця щойно тоді організувалася (з 1986 року) під проводом о. Євгена Поповича, який доїжджав з Ельблонґа – тому й нема про неї окремої статистики (дані включені до тих, які стосуються Ельблонґа).

ВАРШАВА: у 1986 році було біля 400 парафіян, 9 хрещень, 3 першопричаснків, 4 вінчання і 4 похорони. Релігії навчалися 34 діти, велися й заняття для 31 «старшого студента» (older students). Варшавське душпастирство, згідно з Греко-Католицьким Церковним Календарем (Варшава 1988, с. 148), як єдине у Польщі мало офіційний статус парафії (о. Блажейовський ігнорує цю тодішню специфіку і всі підряд станиці називає парафіями). З 1946 р. (? – так пише о. Блажейовський) вживався григоріянський літургійний календар. Парохом був о. Мелетій Михайло Білинський ЧСВВ, якому допомагав о. Теодозій Тарас Янків ЧСВВ.

ВЕНҐОЖЕВО: у 1986 році було там біля 2500 вірних, 23 хрещення, 12 першопричасників, 11 шлюбів і 17 похоронів. Катехизацією охоплено не лише 35 дітей і 30 юнаків, але й 34 особи зрілого віку. Головним душпастирем був о. Василь Медвіт ЧСВВ, якому допомагали оо. Мирослав Підлипчак ЧСВВ і Тимотей Феш ЧСВВ. Всі вони проживали у Венґожеві.

ВИДМІНИ: у 1987 році було біля 340 вірних, 4 хрещення, 3 вінчання та 1 похорон. Про навчання релігії не згадується. Обслуговував станицю о. Мирослав Підлипчак із Венґожева.

ҐДАНСЬК: у 1986 році було 350 парафіян, 7 хрещень, 7 дітей приступили до першого Причастя, 1 особу похоронено. Релігії навчалися діти числом 45 чоловік. Душпастир, о. Михайло Бундз, доїджав із Циганка.

ҐУРОВО-ІЛАВЕЦЬКЕ: у 1986 році було 1157 вірних, 24 хрещення, 22 першопричасників, 17 шлюбів та 15 похоронів. 42 дітей та 95 юнаків навчалися релігії. Душпастирем був о. Юліян Ґбур, вербіст, який мешкав у Ґурові.

ДЗЄЖҐОНЬ: у 1986 році було біля 600 вірних, 3 хрещення, 2 шлюби і 5 похоронів. Про дітей-першопричасників та навчання релігії нема в шематизмі о. Блажейовського жодних даних. Душпастир, о. Євстахій Хархаліс, проживав у Дзєжґоні.

ДОБРЕ МІСТО: у 1986 році було там біля 700 вірних, 13 хрещень, 2 першопричасників, 7 вінчань, 6 похоронів. 21 дитина та 9 чоловік молоді навчалися релігії. Один юнак був семінаристом у Люблині. Душпастирював у Доброму Місті о. Петро Іван Кушка ЧСВВ, який доїжджав із Ольштина.

ЕЛЬБЛОНҐ: у 1986 році було  200 вірних, 5 хрещень, 1 вінчання. Похорони реєструвалися разом з тими, що проводилися у станиці Пасленк, отже не зовсім ясно, чи їх у 1986 р. взагалі не було, чи зараховано їх до «пасленкських» (дані з Пасленка фіксують 25 похоронів – але за попередній, 1985 рік).  37 дітей і 20 юнаків охоплено катехизацією. Душпастир, о. Іван Яремін, проживав на місці.

КРУКЛЯНКИ: у 1987 році був там 1021 вірний, 21 особу охрещено, 15 приступили до першого Причастя, 4 пари повінчалися, 17 людей похоронено. За о. Блажейовським, недільні та святкові Літургії правилися українською, а не церковнослов’янською – та в літургійному вжитку був не юліянський, а григоріянський календар. 67 дітей та 25 юнаків («всі українці» - чомусь додає о. Блажейовський) навчалися релігії. Душпастир, о. Василь Медвіт, доїжджав із Венґожева.

ЛЮБЛИН: «зараз є там коло 50 парафіян. У 1987 році було 1 хрещення». Так дослівно пише о. Блажейовський. Як душпастиря станиці називає о. Теодозія Тараса Янкова ЧСВВ (Варшава), тодішнього опікуна греко-католицьких семінаристів.

МАЖЕНЦІНО: у 1986 році було там біля 100 парафіян. Служба Божа правилася лише 1 раз у місяць (кожної другої неділі). Інших даних немає. Душпастирем був о. Михайло Бундз із Циганка.  

МІЛКИ: у 1987 році було там біля 450 вірних, 6 хрещень, 3 шлюби, 4 похорони. Про катехизацію нема згадки. Душпастирем був о. Мирослав Підлипчак ЧСВВ, який доїжджав із Венґожева.

ОЛЬШТИН: у 1986 році було «320 сімей (біля 1400 парафіян)», як пише о. Блажейовський. У момент заснування станиці (1979) вірних було куди менше – 300 осіб. У 1986 році охрещено 8 осіб, 13 прийняли перше Причастя, 3 пари звінчалися, проведено 6 похоронів. 85 дітей та 80 юнаків навчалися релігії. Один юнак перебував в люблинській семінарії. Душпастирем був о. Петро Іван Кушка ЧСВВ, якому допомагав о. Володимир Роман Ющак ЧСВВ. Обидва ієромонахи проживали в Ольштині.

ОСТРЕ-БАРДО: у 1985 році було 400 парафіян, 3 хрещення, 1 перше Причастя, 3 похорони. 20 дітей охоплено катехизацією. Душпастир, о. Володимир Роман Ющак ЧСВВ, доїжджав із Ольштина.

ПАСЛЕНК: у 1985 році було 1200 парафіян, 36 хрещень, 22 першопричасників, 21 вінчання, 25 похоронів (це останнє число, можливо, стосується як самого Пасленка, так і Ельблонґа). 20 дітей та 60 юнаків навчалися релігії. Один юнак був василіянським семінаристом у Варшаві (1986). Обслуговував станицю о. Євген Попович із Ельблонґа.

ПЄНЄНЖНО: у 1986 році було «512 сімей (біля 2000 парафіян)», 33 хрещення, 24 першопричасників, 16 вінчань і 20 похоронів. 146 дітей та 27 юнаків охоплено катехизацією. Душпастир, о. Юліян Ґбур, доїжджав із Ґурова.

РЕШЕЛЬ: у 1987 році було біля 500 вірних, 8 хрещень, 3 шлюби і 2 похорони. Про катехизацію не згадується. Душпастир, о. Григорій Чернега, доїжджав із Кентшина, де проживав (не було там тоді станиці, та й о. Григорій був настоятелем тільки в Решелі).

ХШАНОВО:  у 1986 році було біля 150 парафіян, шлюбів не було зовсім, 1 хрещення і 1 похорон. Про катехизацію не згадується. Душпастирем був о. Мирослав Підлипчак ЧСВВ (доїжджав із Венґожева).

ЦИГАНОК:  у 1986 році було 482 вірних, 12 хрещень, 6 першопричасників, 2 вінчання і 13 похоронів.  Релігії навчалося 56 чоловік дітей та 23 – молоді. Один юнак перебував у люблинській семінарії (1987). Душпастир, о. Михайло Бундз, мешкав у Циганку (Желіхові).

Деканат Перемиський

ВІЛЬХІВЕЦЬ: у 1986 році було 40 вірних. 2 дітей навчалися релігії. Обслуговував станицю о. Іван Піпка з Команчі.

ГЛАДИШІВ: у 1986 році було близько 60 парафіян, 1 хрещення та 1 шлюб. Служба Божа правилася, як пише о. Блажейовський, on weekday holydays, тобто у свята, які припадали на будні дні («в тижні») - отже відправ у неділю не було. 3 дітей і 5 юнаків охоплено катехизацією. Обслуговував станицю о. Євген Кузьмяк з Криниці.

ГОРЛИЦІ: у 1986 році було 135 вірних, 2 хрещення, 3 першопричасників, 1 похорон. 22 чоловік дітей та молоді навчалися релігії в Горлицях, а в Білянці (де ще не було постійного літургійного життя) – 9. Душпастир, о. Євген Кузьмяк, доїжджав із Криниці.

ГРЕБЕННЕ: у 1986 році було біля 500 вірних, 1 хрещення, 1 перше Причастя, 1 вінчання та 7 похоронів. Про катехизацію нема згадки. Обслуговував станицю о. Михайло Вудкевич з Перемишля.

КАТОВИЦІ: у 1986 році було 100 парафіян (у момент заснування станиці, тобто в 1958 р., було їх 150). 5 осіб охрещено, 5 приступило до першого Причастя, звінчалися 2 пари, відбувся 1 похорон. 12 дітей і 20 юнаків навчалися релігії. Душпастир, о. Мирон Михайлишин (у Блажейовського: Мирослав), доїжджав із Кракова.

КОМАНЧА: у 1986 році було 850 вірних, 17 хрещень, 6 першопричасників, 4 вінчання, 8 похоронів (ця статистка стосується разом Команчі та Репеді). Катехизацією охоплено 96 дітей і 15 юнаків – заняття велися, крім Команчі, також у Репеді, Мокрому, Щавному, Радошицях і Вільхівці. За Блажейовським, «парохом» у Команчі був о. Теодор Майкович з Перемишля, натомість «адміністратором» о. Іван Піпка, що проживав у Команчі. Як пояснює о. Блажейовський, «церква [у Команчі] завжди була самостійною парафією, але з 5 серпня 1985 р. її тимчасово, до завершення будівництва храму, підпорядковано Перемишлеві».  

КРАКІВ: у 1986 році було біля 400 парафіян (у 1957 р., коли відновлювалося душпастирство у Кракові, мало їх бути 300 чоловік), «з яких 40 були народженими в Україні». Що під «Україною» розумів тоді о. Блажейовський – чи лише територію УРСР, чи також українські етнічні землі в складі ПНР – важко відповісти. У тому ж 1986 році охрещено 2 особи, 2 приступили до першого Причастя, 3 пари звінчалися, відбулося й 10 похоронів. 10 дітей і 30 юнаків навчаися релігії. Душпастирем з 1957 р. був о. Микола Денько, якому з 1986 р. допомагав о. М. Михайлишин.

КРАМПНА: Душпастирем з 1985 року був тут о. Станіслав Муха (Криниця), проте  -  за словами о. Блажейовського – «Божественна Літургія зараз не правиться. Люди, які залишлися, відвідують служби в інших місцевостях». Не диво тому, що й про катехизацію в Крампній не згадується.

 КРИНИЦЯ: у 1986 році було 175 парафіян, 3 хрещення, 1 першопричасник. 17 дітей навчалися релігії. Один юнак перебував у люблинській семінарії. Душпастирем був о. Станіслав Муха, якому допомагав у служінні о. Євген Кузьмяк.

КУЛЯШНЕ: у 1986 році було 120 парафіян, 3 хрещення, 1 перше Причастя, 2 похорони. 15 дітей охоплено катехизацією. Душпастир, о. Іван Піпка, доїжджав із Команчі.

ЛОСЄ: у 1986 році було біля 130 парафіян, 1 хрещення, 2 дітей приступили до першого Причастя. 5 дітей та 7 юнаків навчалися релігії. Душпастирем був о. Євген Кузьмяк, який доїжджав із Криниці.

НОВИЦЯ-ПРИСЛОП: у 1986 р. було біля 100 вірних. 1 особу охрещено. Душпастирем був о. Євген Кузьмяк з Криниці.

ПАНТНА: у 1986 році було 140 вірних, 1 хрещення, 2 особи прийняли перше Причастя, 1 пара повінчалася, 1 людину поховано. Обслуговував о. Євген Кузьмяк із Криниці.

ПЕРЕМИШЛЬ: у 1986 році було біля 2000 парафіян, 24 хрещення, 21 перше Причастя, 5 вінчань, 15 похоронів. Релігії навчалося 135 дітей. У неділі й свята правилися по 3 Служби Божі, що було винятком на всю країну. Один юнак вступив до салезіянського ордену, один навчався у вищій семінарії в Римі, а ще один – у Люблині. Душпастирем був о. Теодор Майкович, сотрудником о. Петро Гудко. У Перемишлі проживав теж резидент-пенсіонер о. Степан Дзюбина. Інших священиків на цьому місці не вказано, хоча в довідках про станиці в Гребенному та Ярославі о. Блажейовський згадує про факт проживання їхніх настоятелів у місті над Сяном. 

РЕПЕДЬ: статистичні дані, за о. Блажейовським, включені до довідки про Команчу. Божествення Літургія правилася у Репеді лише на Пасху, «теплого Миколу» (9/22 травня) та «більші свята». Душпастирем був о. Іван Піпка, який доїжджав із Команчі.

РОЗДІЛЛЯ:  у 1985 році був там 71 вірний (з чого в самому Розділлі 31, у Вапенному – 18, у Боднарці ж 22), 2 хрещення і 3 першопричасників. Нема згадки про навчання релігії. Душпастир, о. Станіслав Муха, доїжджав із Криниці.

УСТРИКИ-ДОЛІШНІ: у 1986 році було 150 вірних. Про св. Таїнства, похорони чи катехизацію нема даних – певно з огляду на це, що станицю відновлено тільки у 1985 році, а регулярні недільні Літургії (про святкові нема згадки) почали правитися з 22 грудня 1986 р. (це, пригадую, і є свято: Зачаття св. Анною Пресвятої Богородиці). Душпастирем був о. Теодор Майкович із Перемишля.

УСТЯ-ГОРЛИЦЬКЕ: у 1986 році було біля 50 парафіян, 3 хрещення, 1 перше Причастя та 1 вінчання. 5 дітей навчалися релігії. Станиця обслуговувалася о. Євгеном Кузьмяком із Криниці.

ЯРОСЛАВ: у 1986 році було близько 250 вірних, 2 хрещення, 2 дітей уперше принйняли Причастя. Шлюбів та похоронів не зафіксовано. 10 дітей училися релігії. Душпастирем був о. Борис Іван Балик ЧСВВ з Перемишля.