Чи можемо говорити з Богом? Чи створіння може говорити зі своїм Творцем? “Бога ніхто не бачив ніколи“ (Йо. 1,18). Філософи нам кажуть, що Бог є “трансцендентний”, поза людським досвідом. Святе Письмо нас учить, що Бог зовсім інакший від нас, Божі дороги – інші від наших. А Літургія співає про Бога, що Його не можна правдиво описати чи навіть уявити (“несказанний”), не можна Його охопити ні словом ні думкою, ні серцем ні умом (“незбагненний”), не можна очима людськими бачити (“невидимий”), неможливо осягнути Його нашими силами (“неосяжний”). Святі Отці говорять, що ідеї-поняття, які маємо про Бога, є нашими “ідолами” і не помагають нам розумом збагнути Його; можемо тільки подивляти Його, і подив цей помагає нам зрозуміти щось думкою про Нього. Отож, чи можливе для нас бути в якомусь контакті з Богом? Справді великанська віддаль відділює нас від нашого Бога!
Одначе, сам Бог виповнює цю віддаль. Нам неможливо було б з Богом говорити, якби сам Бог немов усунув цю віддаль, яка є між Ним і нами, і наповнив п любов’ю. “Бог так полюбив світ” (Йо. 3,16), тому створив його і нас. Він перший заговорив до своїх творінь, збудив у них сильне бажання піднестися понад звичайне людське існування та з’єднатися з ним. А св. Павло з захопленням каже, що ми маємо право казати Йому “Отче!” Отже ж, Господь дає нам можливість і навіть право, а з правом і обов’язок, говорити до нього, і це називаємо молитвою. Молитва – це слова, думки, почуття, що їх Бог розбуджує в наших серцях і які ми висловлюємо, щоб Бога прославити, подякувати Йому за Його любов до нас, перепросити за наші провини та просити про благополуччя і благодаті від Нього, особливо ж про силу сповняти Його волю. Розберім кожну з цих чинностей окремо.
Прослава
Вистане станути серед природи і глянути довкруги себе, щоб збудився в нас подив і питання: звідкіля ж усе це взялося? Наївно дехто каже, що матерія сама від себе постала зі співдії різних сил природи. Чи малюнок сам від себе малюється? Чи хата сама будується? Чи тварини самі себе створили? Бачачи лад у природі, доходимо до висновку, що той, хто створив її, мусить сам бути розумом всесильний; подивляючи красу світу, бачимо чудового Творця, бо краса – це Його прикмета, а Його твір – Його “ікона“, відбитка Його краси. Усвідомлюючи, що ввесь світ створений для нас, для всіх людей, щоб ми користали з нього, живилися ним, дбали про Нього – як не дійти до переконання, що той, хто створив усе для нас, є добрий, і ласкавий, і повний любови? Ось причини прославляти нашого Господа, Творця неба і землі. Так находять молитву поети і так вони своїми поезіями моляться. Нагадаймо Шевченка:
“Уже прокликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся Богу... I не знаю,
Чого маленькому мені
Тойді так приязно молилось,
Чого так весело було?
Господнє небо, і село,
Ягня, здається, веселилось!
I сонце гріло, не пекло!”
„Мені тринадцятий минало”
Мало того. Нагадаймо, як сьогодні ми встали вранці, головно коли ж прокинулися не лінивими, а повними енергії до якогось доброго діла. Бог дарував нам ще один день творчого життя! Тому що він цього хоче, ми існуємо, і це підсвідомо відчуваємо. Є мільйони творінь на землі, і перед нами було їх багато, і все нові особи і речі починають своє існування, але ми – кожний і кожна з нас – маємо особливе місце в Божому серці. Він нас любить – так Ісус навчав! З яким завзяттям кидаємося до праці для того, хто нас любить! Бачимо зміст праці, ми хотіли б це тій особі сказати. “Алилуя, алилуя, алилуя, слава Тобі, Боже!”
Подяка
Подивляючи все, що Бог зробив для нас, дякуємо Йому за все, що маємо від Нього – ні від кого іншого! Неважко знаходити причин до подяки Богові. Якби Бог цього не хотів, нас навіть не було б на світі! Дякуємо Йому за своє життя, здоров’я, здібнощі, батьків, родину, друзів, батьківщину, їжу, дім, успіхи – о, скільки можна було б вичислити дібр, якими користуємося в житті. Усе це – дари від Бога. „Дякую Тобі, Господи, за всі блага, якими Ти мене обдарував”. Це майже природний вигук, що сам виривається з уст. В устах нашого народу ця молитва живе постійно: „Богу дякувати!”, „Спасибіг!”
Перепросьба
Одначе, не йде все плинно в нашому житті. Ми хотіли б бути добрими, привітними, допоміжними, щедрими – так як Бог супроти нас. Але бачимо, що ми чомусь такими не є. I нам прикро. Не раз і гірко, і досадно. Не раз гніваємося, іноді не хочемо комусь помогти, не раз неправду скажемо, або осуджуємо інших, часом батьків чи виховників не слухаємося, іноді не працюємо, як належиться, не раз лихі пристрасті володіють нами, а не раз комусь кривду чи шкоду вдіємо. Хотілось би інакшими бути, перемогти свою неміч, своє себелюбство, але ж воно так важко! Що робити, до кого ж за поміччю підемо? Св. Павло це ж саме відчував: “Коли я хочу робити добро, зло сидить у мені... бачу інший закон у моїх членах, який воює проти закону мого розуму і підневолює мене законові гріха, що в моїх членах” (Рм. 7,21.23). Кому це сказати? А сказати хочемо! Прагнемо! Це вже і є перепросьба.
Маємо когось, хто нас любить і розуміє, Він бачить наші немочі упадки, і він простягає свою руку – не на те, щоб нас знівечити, принизити, відкинути геть, але щоб – піднести, стерти наші сльози, очистити від злоби гріха, дати сили йти до добра. Це наш Бог, наш Отець, який любить нас і бажає лише нашого добра, порятунку. Тому зі щирого серця визнаємо йому наше зло, чи й лукавство – і це є перепросьба. Перепрошуємо Бога, перед яким ми зло вчинили, і нам стає легше; відчуваємо, що Він уже й не бачить наших провин. Він радіє, коли наші гріхи є болем для нас, значить, наші члени живі ще, і Він змиває наші провини, не хоче більше їх згадувати, бо Він розуміє наш біль. 3 любов’ю батька Він приймає нас, з любов’ю матері пригортає. Яка велика любов Його до нас, хоч наша – така маленька до Нього. „Боже, милостивий будь мені, грішному (грішній)”.
Прохання
Чи бувало таке коли в нас, що ми щось дуже потребували, конечно хотіли мати і в нікого було просити. А хотілось би просити! I ми певні, що ніхто з людей нам не поможе. У проханнях і потребах находимо Бога і молитви до Нього. Чи ж Бог не знає всіх наших потреб, не бачить того, що нам бракує? Чи Господь нам не помагає, навіть, якщо ми не просили про те, чи й не знали, що Він помагає і бачить нашу потребу? Бог напевно бачить і знає всі наші потреби і болі, а, однак, Ісус хоче, щоб ми просили Його. Просьба – це наша нормальна життєва потреба. Про що нам просити? “Шукайте перше царства Божого і справедливости його” – каже нам Спаситель (Мт. 6,33). Ось про що нам просити – про Боже царство, а це означає, щоб у всьому діяв Бог. Бож у ньому – проповідував Павло – ми “живемо, рухаємося й існуємо“ (Ді. 17,28). Коли молимося, щоб усе сталося, як того хоче Бог, тоді можемо бути певні, що все вийде якнайкраще. Інакше й не могло б бути. Залишається ще багато питань: Чи Бог вислуховує кожну молитву? Багато разів просимо про щось, а здається, що нас не вислухано. Без сумніву, не розуміємо багато складних подій і обставин у нашому житті і Господь справді часом не дарує того, що ми просили. Але знаємо, що Бог нас любить, і це вистачає. Він бачить цілість нашого життя, знає, що найкраще нам допоможе в нашому житті, а ми бачимо тільки малий відтинок нашого буття. Ісус нас учить, як молитися: коли він перед смертю молився і просив свого Отця, щоб віддалив від Нього чашу терпінь, додавав до своєї просьби слова: “Одначе, не як Я бажаю, але як Ти” (Мт. 26,39). Ось як молитися: прохати, щоб у всьому була Божа воля! А такої молитви не може Бог не вислухати! Напевне вислухає! “Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі”.
“Моліться без перестанку”
(1 Сл. 5,17)
Пам’ятаймо про молитву щодня, а пересадою не буде сказати – і щохвилини! Нехай не мине день, у якому ми не піднесли б свого серця, своєї думки до Бога. Уранці, коли пробуджуємося, прославмо свого Творця і Спаса, подякуймо Йому, що дав нам щасливо ніч перебути і збудитися до нового дня; перепросім Його за гріхи минулого життя, а й за людей, що ніколи не моляться до Нього; і попросім Його, щоб навчив нас жити сьогоднішній день, так як Він хоче. Будьмо щедрі, молімся і за всіх людей, в першу чергу за нашу родину, нашу Церкву й нарід, за друзів, за тих, кого стрінемо сьогодні, за всіх, що молитви потребують.
Під час дня стараймося завважити Божу присутність і Божу дію в нашому житті і в подіях сьогоднішнього дня. Часто підносім думку до Бога: „Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі!”. Особливо перед їжею і по ній – прославмо нашого Господа і подякуй Йому, що годує нас і береже. Коли виходимо з хати, просім Його про щасливу дорогу, щоб Він охороняв нас від усякого зла, особливо ж від гріха. Добре нам повелося, щось гарного трапилося – прославмо Бога за це; щось нещасливого сталося – прославмо Бога і за те, і просім у Нього допомоги знайти Божу волю в усьому. Уміємо приймати від Бога добрі дари, зуміймо приймати й те, що боляче – але без нарікання, з широким серцем. Покажім Богові, що ми Його любимо, навіть, коли нам щось не повелося, коли ми щось утратили.
Увечорі, перед сном, прославмо Бога за день, який проминув, подякуймо за все, що в ньому сталося, перепросім за наші провини і недбалість та просім, щоб завжди й у всьому Божа воля здійснювалася.
Молитва може складатися з різних висловів, але одне є основне: молімся зі щирістю й любов’ю, “в Дусі і правді” (Йо. 4,23). Даруймо Богові своє серце! Часом воно й важко молитися – але навіть наші зітхання Бог приймає як молитву, коли виявляємо Йому свою любов. Не важне тут, яку форму вживаємо чи які слова, а радше скільки ми серця, думки й уваги кладемо в молитву. I не звільняймо себе від молитви, кажучи, що не вміємо молитися. Художник учиться малювати, малюючи і вправляючи щодня. Так і кожний з нас учиться молитися – молячися. Тому “вгору піднесім серця” і з великою любов’ю та довір’ям молімся до Бога.
Заклик серця у молитві
О, Боже мій!
Хочу любити Тебе
не тому, щоб осягнути вічне небо,
і не тому, щоб оминути пекло;
люблю Тебе саме тому, що
Ти – мій Господь,
Ти – моє все.
Дозволь мені
воздавати Тобі,
і не чекати нагороди;
боротися за Тебе,
і не дивитися на рани;
працювати для Тебе,
і не чекати заплати,
в тім переконанні, що
служу Тобі,
мій Боже.
MOŁYTWA DUSZI DO BOHA Czy możemo howoryty z Bohom? Czy stworinnia może howoryty zi swojim Tworcem? “Boha nichto ne baczyw nikoły“ (Jo. 1,18). Fiłosofy nam każut´, szczo Boh je “transcendentnyj”, poza ludśkym doswidom. Swiate Pyśmo nas uczyt´, szczo Boh zowsim inakszyj wid nas, Bożi dorohy – inszi wid naszych. A Liturhija spiwaje pro Boha, szczo Joho ne można prawdywo opysaty czy nawit´ ujawyty (“neskazannyj”), ne można Joho ochopyty ni słowom ni dumkoju, ni sercem ni umom (“nezbahnennyj”), ne można oczyma ludśkymy baczyty (“newydymyj”), nemożływo osiahnuty Joho naszymy syłamy (“neosiażnyj”). Swiati Otci howoriat´, szczo ideji-poniattia, jaki majemo pro Boha, je naszymy “idołamy” i ne pomahajut´ nam rozumom zbahnuty Joho; możemo tilky podywlaty Joho, i podyw cej pomahaje nam zrozumity szczoś dumkoju pro Nioho. Otoż, czy możływe dla nas buty w jakomuś kontakti z Bohom? Sprawdi wełykanśka widdal widdiluje nas wid naszoho Boha! Odnacze, sam Boh wypowniuje ciu widdal. Nam nemożływo buło b z Bohom howoryty, jakby sam Boh nemow usunuw ciu widdal, jaka je miż Nym i namy, i napownyw p lubowju. “Boh tak polubyw swit” (Jo. 3,16), tomu stworyw joho i nas. Win perszyj zahoworyw do swojich tworiń, zbudyw u nych sylne bażannia pidnestysia ponad zwyczajne ludśke isnuwannia ta zjednatysia z nym. A sw. Pawło z zachopłenniam każe, szczo my majemo prawo kazaty Jomu “Otcze!” Otże ż, Hospod´ daje nam możływist´ i nawit´ prawo, a z prawom i obowjazok, howoryty do nioho, i ce nazywajemo mołytwoju. Mołytwa – ce słowa, dumky, poczuttia, szczo jich Boh rozbudżuje w naszych serciach i jaki my wysłowlujemo, szczob Boha prosławyty, podiakuwaty Jomu za Joho lubow do nas, pereprosyty za naszi prowyny ta prosyty pro błahopołuczczia i błahodati wid Nioho, osobływo ż pro syłu spowniaty Joho wolu. Rozberim kożnu z cych czynnostej okremo. Prosława Wystane stanuty sered pryrody i hlanuty dowkruhy sebe, szczob zbudywsia w nas podyw i pytannia: zwidkila ż use ce wziałosia? Najiwno dechto każe, szczo materija sama wid sebe postała zi spiwdiji riznych sył pryrody. Czy malunok sam wid sebe malujet´sia? Czy chata sama budujet´sia? Czy twaryny sami sebe stworyły? Baczaczy ład u pryrodi, dochodymo do wysnowku, szczo toj, chto stworyw jiji, musyt´ sam buty rozumom wsesylnyj; podywlajuczy krasu switu, baczymo czudowoho Tworcia, bo krasa – ce Joho prykmeta, a Joho twir – Joho “ikona“, widbytka Joho krasy. Uswidomlujuczy, szczo wweś swit stworenyj dla nas, dla wsich ludej, szczob my korystały z nioho, żywyłysia nym, dbały pro Nioho – jak ne dijty do perekonannia, szczo toj, chto stworyw use dla nas, je dobryj, i łaskawyj, i pownyj lubowy? Oś pryczyny prosławlaty naszoho Hospoda, Tworcia neba i zemli. Tak nachodiat´ mołytwu poety i tak wony swojimy poezijamy molat´sia. Nahadajmo Szewczenka: “Uże prokłykały do paju, A ja sobi u burjani Molusia Bohu... I ne znaju, Czoho małeńkomu meni Tojdi tak pryjazno mołyłoś, Czoho tak weseło buło? Hospodnie nebo, i seło, Jahnia, zdajet´sia, wesełyłoś! I sonce hriło, ne pekło!” „Meni trynadciatyj mynało” Mało toho. Nahadajmo, jak siohodni my wstały wranci, hołowno koły ż prokynułysia ne linywymy, a pownymy enerhiji do jakohoś dobroho diła. Boh daruwaw nam szcze odyn deń tworczoho żyttia! Tomu szczo win cioho chocze, my isnujemo, i ce pidswidomo widczuwajemo. Je miljony tworiń na zemli, i pered namy buło jich bahato, i wse nowi osoby i reczi poczynajut´ swoje isnuwannia, ałe my – kożnyj i kożna z nas – majemo osobływe misce w Bożomu serci. Win nas lubyt´ – tak Isus nawczaw! Z jakym zawziattiam kydajemosia do praci dla toho, chto nas lubyt´! Baczymo zmist praci, my chotiły b ce tij osobi skazaty. “Ałyłuja, ałyłuja, ałyłuja, sława Tobi, Boże!” Podiaka Podywlajuczy wse, szczo Boh zrobyw dla nas, diakujemo Jomu za wse, szczo majemo wid Nioho – ni wid koho inszoho! Neważko znachodyty pryczyn do podiaky Bohowi. Jakby Boh cioho ne chotiw, nas nawit´ ne buło b na switi! Diakujemo Jomu za swoje żyttia, zdorowja, zdibnoszczi, bat´kiw, rodynu, druziw, bat´kiwszczynu, jiżu, dim, uspichy – o, skilky można buło b wyczysłyty dibr, jakymy korystujemosia w żytti. Use ce – dary wid Boha. „Diakuju Tobi, Hospody, za wsi błaha, jakymy Ty mene obdaruwaw”. Ce majże pryrodnyj wyhuk, szczo sam wyrywajet´sia z ust. W ustach naszoho narodu cia mołytwa żywe postijno: „Bohu diakuwaty!”, „Spasybih!” Pereprośba Odnacze, ne jde wse płynno w naszomu żytti. My chotiły b buty dobrymy, prywitnymy, dopomiżnymy, szczedrymy – tak jak Boh suproty nas. Ałe baczymo, szczo my czomuś takymy ne je. I nam prykro. Ne raz i hirko, i dosadno. Ne raz hniwajemosia, inodi ne choczemo komuś pomohty, ne raz neprawdu skażemo, abo osudżujemo inszych, czasom bat´kiw czy wychownykiw ne słuchajemosia, inodi ne praciujemo, jak nałeżyt´sia, ne raz łychi prystrasti wołodijut´ namy, a ne raz komuś krywdu czy szkodu wdijemo. Chotiłoś by inakszymy buty, peremohty swoju nemicz, swoje sebelubstwo, ałe ż wono tak ważko! Szczo robyty, do koho ż za pomiczcziu pidemo? Sw. Pawło ce ż same widczuwaw: “Koły ja choczu robyty dobro, zło sydyt´ u meni... baczu inszyj zakon u mojich człenach, jakyj wojuje proty zakonu moho rozumu i pidnewoluje mene zakonowi hricha, szczo w mojich człenach” (Rm. 7,21.23). Komu ce skazaty? A skazaty choczemo! Prahnemo! Ce wże i je pereprośba. Majemo kohoś, chto nas lubyt´ i rozumije, Win baczyt´ naszi nemoczi upadky, i win prostiahaje swoju ruku – ne na te, szczob nas zniweczyty, prynyzyty, widkynuty het´, ałe szczob – pidnesty, sterty naszi slozy, oczystyty wid złoby hricha, daty syły jty do dobra. Ce nasz Boh, nasz Oteć, jakyj lubyt´ nas i bażaje łysze naszoho dobra, poriatunku. Tomu zi szczyroho sercia wyznajemo jomu nasze zło, czy j łukawstwo – i ce je pereprośba. Pereproszujemo Boha, pered jakym my zło wczynyły, i nam staje łehsze; widczuwajemo, szczo Win uże j ne baczyt´ naszych prowyn. Win radije, koły naszi hrichy je bołem dla nas, znaczyt´, naszi człeny żywi szcze, i Win zmywaje naszi prowyny, ne chocze bilsze jich zhaduwaty, bo Win rozumije nasz bil. 3 lubowju bat´ka Win pryjmaje nas, z lubowju materi pryhortaje. Jaka wełyka lubow Joho do nas, chocz nasza – taka małeńka do Nioho. „Boże, myłostywyj bud´ meni, hrisznomu (hrisznij)”. Prochannia Czy buwało take koły w nas, szczo my szczoś duże potrebuwały, koneczno chotiły maty i w nikoho buło prosyty. A chotiłoś by prosyty! I my pewni, szczo nichto z ludej nam ne pomoże. U prochanniach i potrebach nachodymo Boha i mołytwy do Nioho. Czy ż Boh ne znaje wsich naszych potreb, ne baczyt´ toho, szczo nam brakuje? Czy Hospod´ nam ne pomahaje, nawit´, jakszczo my ne prosyły pro te, czy j ne znały, szczo Win pomahaje i baczyt´ naszu potrebu? Boh napewno baczyt´ i znaje wsi naszi potreby i boli, a, odnak, Isus chocze, szczob my prosyły Joho. Prośba – ce nasza normalna żyttiewa potreba. Pro szczo nam prosyty? “Szukajte persze carstwa Bożoho i sprawedływosty joho” – każe nam Spasytel (Mt. 6,33). Oś pro szczo nam prosyty – pro Boże carstwo, a ce oznaczaje, szczob u wsiomu dijaw Boh. Boż u niomu – propowiduwaw Pawło – my “żywemo, ruchajemosia j isnujemo“ (Di. 17,28). Koły mołymosia, szczob use stałosia, jak toho chocze Boh, todi możemo buty pewni, szczo wse wyjde jaknajkraszcze. Inaksze j ne mohło b buty. Załyszajet´sia szcze bahato pytań: Czy Boh wysłuchowuje kożnu mołytwu? Bahato raziw prosymo pro szczoś, a zdajet´sia, szczo nas ne wysłuchano. Bez sumniwu, ne rozumijemo bahato składnych podij i obstawyn u naszomu żytti i Hospod´ sprawdi czasom ne daruje toho, szczo my prosyły. Ałe znajemo, szczo Boh nas lubyt´, i ce wystaczaje. Win baczyt´ cilist´ naszoho żyttia, znaje, szczo najkraszcze nam dopomoże w naszomu żytti, a my baczymo tilky małyj widtynok naszoho buttia. Isus nas uczyt´, jak mołytysia: koły win pered smertiu moływsia i prosyw swoho Otcia, szczob widdaływ wid Nioho czaszu terpiń, dodawaw do swojeji prośby słowa: “Odnacze, ne jak Ja bażaju, ałe jak Ty” (Mt. 26,39). Oś jak mołytysia: prochaty, szczob u wsiomu buła Boża wola! A takoji mołytwy ne może Boh ne wysłuchaty! Napewne wysłuchaje! “Nechaj bude wola Twoja, jak na nebi, tak i na zemli”. “Molit´sia bez perestanku” (1 Sł. 5,17) Pamjatajmo pro mołytwu szczodnia, a peresadoju ne bude skazaty – i szczochwyłyny! Nechaj ne myne deń, u jakomu my ne pidnesły b swoho sercia, swojeji dumky do Boha. Uranci, koły probudżujemosia, prosławmo swoho Tworcia i Spasa, podiakujmo Jomu, szczo daw nam szczasływo nicz perebuty i zbudytysia do nowoho dnia; pereprosim Joho za hrichy mynułoho żyttia, a j za ludej, szczo nikoły ne molat´sia do Nioho; i poprosim Joho, szczob nawczyw nas żyty siohodnisznij deń, tak jak Win chocze. Bud´mo szczedri, molimsia i za wsich ludej, w perszu czerhu za naszu rodynu, naszu Cerkwu j narid, za druziw, za tych, koho strinemo siohodni, za wsich, szczo mołytwy potrebujut´. Pid czas dnia starajmosia zawważyty Bożu prysutnist´ i Bożu diju w naszomu żytti i w podijach siohodnisznioho dnia. Czasto pidnosim dumku do Boha: „Sława Tobi, Boże nasz, sława Tobi!”. Osobływo pered jiżeju i po nij – prosławmo naszoho Hospoda i podiakuj Jomu, szczo hoduje nas i bereże. Koły wychodymo z chaty, prosim Joho pro szczasływu dorohu, szczob Win ochoroniaw nas wid usiakoho zła, osobływo ż wid hricha. Dobre nam powełosia, szczoś harnoho trapyłosia – prosławmo Boha za ce; szczoś neszczasływoho stałosia – prosławmo Boha i za te, i prosim u Nioho dopomohy znajty Bożu wolu w usiomu. Umijemo pryjmaty wid Boha dobri dary, zumijmo pryjmaty j te, szczo bolacze – ałe bez narikannia, z szyrokym sercem. Pokażim Bohowi, szczo my Joho lubymo, nawit´, koły nam szczoś ne powełosia, koły my szczoś utratyły. Uweczori, pered snom, prosławmo Boha za deń, jakyj promynuw, podiakujmo za wse, szczo w niomu stałosia, pereprosim za naszi prowyny i nedbalist´ ta prosim, szczob zawżdy j u wsiomu Boża wola zdijsniuwałasia. Mołytwa może składatysia z riznych wysłowiw, ałe odne je osnowne: molimsia zi szczyristiu j lubowju, “w Dusi i prawdi” (Jo. 4,23). Darujmo Bohowi swoje serce! Czasom wono j ważko mołytysia – ałe nawit´ naszi zitchannia Boh pryjmaje jak mołytwu, koły wyjawlajemo Jomu swoju lubow. Ne ważne tut, jaku formu wżywajemo czy jaki słowa, a radsze skilky my sercia, dumky j uwahy kłademo w mołytwu. I ne zwilniajmo sebe wid mołytwy, każuczy, szczo ne wmijemo mołytysia. Chudożnyk uczyt´sia maluwaty, malujuczy i wprawlajuczy szczodnia. Tak i kożnyj z nas uczyt´sia mołytysia – molaczysia. Tomu “whoru pidnesim sercia” i z wełykoju lubowju ta dowirjam molimsia do Boha. Zakłyk sercia u mołytwi O, Boże mij! Choczu lubyty Tebe ne tomu, szczob osiahnuty wiczne nebo, i ne tomu, szczob omynuty pekło; lublu Tebe same tomu, szczo Ty – mij Hospod´, Ty – moje wse. Dozwol meni wozdawaty Tobi, i ne czekaty nahorody; borotysia za Tebe, i ne dywytysia na rany; praciuwaty dla Tebe, i ne czekaty zapłaty, w tim perekonanni, szczo służu Tobi, mij Boże.
Brak komentarzy:
Prześlij komentarz