Літургія Івана Золотоустого
Божественна Літургія (Служба Божа або Свята Євхаристія}, це бенкет божого царства, як нам вказують Христові притчі (див. Мт. 22,114, Лк. 14,1524) На ньому предвічний цар, Ісус Христос, кличе і перетворює людей різних віків, середовищ і національностей в нове людство.
Христос цар приводить нас до двох трапез, щоб дати себе на поживу. Перша трапеза, це амвон – місце, з якого лунає його життєдайне слово. Та ще поки слухаємо слова Євангелія, ми визнаємо присутність божого слова і його владу над нами, коли на малому вході кланяємось і співаємо: “Прийдіте, поклонімся і припадім до Христа...” Це нас настроює, щоб належно слухати, коли сам Господь заговорить до нас через слова апостольських читань і Євангелія. Проповідь-гомілія, це причастя цього ж божого слова, бо через неї ми присвоюємо євангельську благовість і згідно з нею конкретно укладаємо наше особисте і спільнотне християнське життя.
Друга трапеза – це вечеря, на якій приймаємо Христа під видами хліба й вина, які таїнственно стали його тілом і кров’ю. У святім причастю Христос у найбільш інтимний спосіб єднає нас зі собою. Симеон Новий Богослов пише: “Твоя, Христе, кров стає моєю кров’ю; Твоє, Христе, тіло стає моїм тілом”. Та ця злука не є тільки особистою. У святім причастю єднаємося і з нашими братами і сестрами в одну євхаристійну спільноту. Іван Золотоустий каже: “Що таке цей хліб? Тіло Христове. Чим стають ті, що причащаються? Тілом Христовим – не багатьма тілами, але одним тілом. Як хліб постає з багатьох зерен і стає одним, так і ми єднаємося одні з одними, і з Христом”. Це таїнство єдности здійснюється через жертву любови Ісуса Христа. Він сказав: “Коли буду піднесений з землі [на хресті], притягну всіх до себе” (їв. 12,32). На Службі Божій ця єдина жертва на Голготі стає для нас сучасною безнастанно, тому що божество не можна обмежити до якогось часу чи місця. А ми, вглиблюючись у цю жертву, повинні, у вдячності до Христа за його до нас любов, віддати самих себе “як жертву живу, святу, приємну Богові” (Рм. 12,1), або, як поручає нам Літургія, “самі себе, і один одного, і все життя наше Христу Богові віддаймо”. З таким поставленням вертаємося з церкви у світ, щоб продовжувати “службу по Службі”.
Літургія Василія Великого
Літургія Василія Великого служиться у візантійському обряді десять разів у році: в усі неділі Великого посту, у Великий четвер і суботу, в навечір’я Різдва й Богоявлення та в день св. Василія. До XI сторіччя її служилося щонеділі.
Відрізняється вона від Літургії Івана Золотоустого своєю довгою анафорою (частиною між “Вірую” і возгласом “І нехай будуть милості...”). Це пам’ять про останню вечерю і Христову жертву на Голготі. Суть Літургії – це благодарення, подяка. Погрецькому “євхаристія” означає “благодарення”. Пом’янувши все, що Бог учинив для нас, ми оспівуємо, благословимо і благодаримо Господа.
Бог створив Адама на свій образ і Адам упав та заслужив на вигнання, хоч мав жити з Богом. Та милосердям своїм приносить Христос знову буття людині своєю приснопам’ятною і животворящою смертю, отримуючи первісне блаженство.
Ми беремо участь у первісному блаженстві, коли через Христа у Святому Дусі воздаємо хвалу Отцеві за всі його ласки, почавши від нашого існування. На Літургії св. Василія співаємо чудовий гимн до Богородиці: “Тобою радується, Благодатная”. У цій пісні вселенна святкує Маріїну згоду стати Божою Матір’ю і таїнственну божу дію в неї.
Літургією Василія Великого починаємо всі найбільші свята літургічного року (Великдень, Різдво, Богоявлення). Не є вона, отже, покаянною молитвою, а радше врочистим вглибленням у таїнство божої присутности на землі.
Літургія передшеосвячених дарів
Час Великого посту – це пора завзятої духовної боротьби при помочі молитви, посту і добрих діл. Людина ніяк не може вдержатися в цьому змаганні без небесної поживи – тіла і крови нашого Спасителя Ісуса Христа. Тому Церква велить служити Літургію передшеосвячених дарів під час Великого посту. (Сьогодні її служиться в середи і п’ятниці, але до XIII сторіччя у Візантії служилося її в усі будні дні чотиридесятниці).
Тому що Літургія Івана Золотоустого, це радісна зустріч з воскреслим Спасителем на його таїнственній вечері, на християнському сході не служиться її в покаянні, посні дні чотиридесятниці (від понеділка до п’ятниці). Зате Церква створила ще одну Літургію, на якій нема жертвоприношення (поминання спасенних діл божих, освячення та зшестя Святого Духа). Це все відбувається на Літургії в попередню неділю, яка є днем радости, навіть під час посту. З цієї Літургії зберігаються святі дари, щоб ними причащати вірних у будні дні Великого посту. Звідси назва – “передшеосвячених дарів”.
Літургія передшеосвячених дарів складається з вечірні, до якої долучується обряд перенесення освячених дарів і святе причастя. На вечірній частині слухаємо читання із старозавітніх книг Буття і Приповідок. Перша нам описує райський стан, що його людина стратила своїм свавільним гріхом. Церква нас напоминає вернутися до цього первісного блаженства. Друга книга. Приповідок, учить про божу мудрість, яка озброює нас до духовних подвигів під час великої чотиридесятниці.
Придбавши мудрість божого слова та корм тіла і крови Христа Бога нашого, ми вертаємось у світ “наче леви, що дишуть вогнем, страшні для диявола, думаючи про нашу Главу та про ту любов, що її він нам показав” (Іван Золотоустий).
SWIATI LITURHIJI
Liturhija Iwana Zołotoustoho
Bożestwenna Liturhija (Służba Boża abo Swiata Jewcharystija}, ce benket bożoho carstwa, jak nam wkazujut´ Chrystowi prytczi (dyw. Mt. 22,114, Łk. 14,1524) Na niomu predwicznyj car, Isus Chrystos, kłycze i peretworiuje ludej riznych wikiw, seredowyszcz i nacionalnostej w nowe ludstwo. Chrystos car prywodyt´ nas do dwoch trapez, szczob daty sebe na pożywu. Persza trapeza, ce amwon – misce, z jakoho łunaje joho żyttiedajne słowo. Ta szcze poky słuchajemo słowa Jewanhelija, my wyznajemo prysutnist´ bożoho słowa i joho władu nad namy, koły na małomu wchodi kłaniajemoś i spiwajemo: “Pryjdite, pokłonimsia i prypadim do Chrysta...” Ce nas nastrojuje, szczob nałeżno słuchaty, koły sam Hospod´ zahoworyt´ do nas czerez słowa apostolśkych czytań i Jewanhelija. Propowid´-homilija, ce pryczastia cioho ż bożoho słowa, bo czerez neji my pryswojujemo jewanhelśku błahowist´ i zhidno z neju konkretno układajemo nasze osobyste i spilnotne chrystyjanśke żyttia. Druha trapeza – ce weczeria, na jakij pryjmajemo Chrysta pid wydamy chliba j wyna, jaki tajinstwenno stały joho tiłom i krowju. U swiatim pryczastiu Chrystos u najbilsz intymnyj sposib jednaje nas zi soboju. Symeon Nowyj Bohosłow pysze: “Twoja, Chryste, krow staje mojeju krowju; Twoje, Chryste, tiło staje mojim tiłom”. Ta cia złuka ne je tilky osobystoju. U swiatim pryczastiu jednajemosia i z naszymy bratamy i sestramy w odnu jewcharystijnu spilnotu. Iwan Zołotoustyj każe: “Szczo take cej chlib? Tiło Chrystowe. Czym stajut´ ti, szczo pryczaszczajut´sia? Tiłom Chrystowym – ne bahat´ma tiłamy, ałe odnym tiłom. Jak chlib postaje z bahatioch zeren i staje odnym, tak i my jednajemosia odni z odnymy, i z Chrystom”. Ce tajinstwo jednosty zdijsniujet´sia czerez żertwu lubowy Isusa Chrysta. Win skazaw: “Koły budu pidnesenyj z zemli [na chresti], prytiahnu wsich do sebe” (jiw. 12,32). Na Służbi Bożij cia jedyna żertwa na Hołhoti staje dla nas suczasnoju beznastanno, tomu szczo bożestwo ne można obmeżyty do jakohoś czasu czy miscia. A my, whłyblujuczyś u ciu żertwu, powynni, u wdiacznosti do Chrysta za joho do nas lubow, widdaty samych sebe “jak żertwu żywu, swiatu, pryjemnu Bohowi” (Rm. 12,1), abo, jak poruczaje nam Liturhija, “sami sebe, i odyn odnoho, i wse żyttia nasze Chrystu Bohowi widdajmo”. Z takym postawłenniam wertajemosia z cerkwy u swit, szczob prodowżuwaty “służbu po Służbi”.
Liturhija Wasylija Wełykoho
Liturhija Wasylija Wełykoho służyt´sia u wizantijśkomu obriadi desiat´ raziw u roci: w usi nedili Wełykoho postu, u Wełykyj czetwer i subotu, w naweczirja Rizdwa j Bohojawłennia ta w deń sw. Wasylija. Do XI storiczczia jiji służyłosia szczonedili. Widrizniajet´sia wona wid Liturhiji Iwana Zołotoustoho swojeju dowhoju anaforoju (czastynoju miż “Wiruju” i wozhłasom “I nechaj budut´ myłosti...”). Ce pamjat´ pro ostanniu weczeriu i Chrystowu żertwu na Hołhoti. Sut´ Liturhiji – ce błahodarennia, podiaka. Pohrećkomu “jewcharystija” oznaczaje “błahodarennia”. Pomjanuwszy wse, szczo Boh uczynyw dla nas, my ospiwujemo, błahosłowymo i błahodarymo Hospoda. Boh stworyw Adama na swij obraz i Adam upaw ta zasłużyw na wyhnannia, chocz maw żyty z Bohom. Ta myłoserdiam swojim prynosyt´ Chrystos znowu buttia ludyni swojeju prysnopamjatnoju i żywotworiaszczoju smertiu, otrymujuczy perwisne błażenstwo. My beremo uczast´ u perwisnomu błażenstwi, koły czerez Chrysta u Swiatomu Dusi wozdajemo chwału Otcewi za wsi joho łasky, poczawszy wid naszoho isnuwannia. Na Liturhiji sw. Wasylija spiwajemo czudowyj hymn do Bohorodyci: “Toboju radujet´sia, Błahodatnaja”. U cij pisni wsełenna swiatkuje Marijinu zhodu staty Bożoju Matirju i tajinstwennu bożu diju w neji. Liturhijeju Wasylija Wełykoho poczynajemo wsi najbilszi swiata liturhicznoho roku (Wełykdeń, Rizdwo, Bohojawłennia). Ne je wona, otże, pokajannoju mołytwoju, a radsze wroczystym whłybłenniam u tajinstwo bożoji prysutnosty na zemli.
Liturhija peredszeoswiaczenych dariw
Czas Wełykoho postu – ce pora zawziatoji duchownoji borot´by pry pomoczi mołytwy, postu i dobrych dił. Ludyna nijak ne może wderżatysia w ciomu zmahanni bez nebesnoji pożywy – tiła i krowy naszoho Spasytela Isusa Chrysta. Tomu Cerkwa wełyt´ służyty Liturhiju peredszeoswiaczenych dariw pid czas Wełykoho postu. (Siohodni jiji służyt´sia w seredy i pjatnyci, ałe do XIII storiczczia u Wizantiji służyłosia jiji w usi budni dni czotyrydesiatnyci). Tomu szczo Liturhija Iwana Zołotoustoho, ce radisna zustricz z woskresłym Spasytełem na joho tajinstwennij weczeri, na chrystyjanśkomu schodi ne służyt´sia jiji w pokajanni, posni dni czotyrydesiatnyci (wid ponediłka do pjatnyci). Zate Cerkwa stworyła szcze odnu Liturhiju, na jakij nema żertwoprynoszennia (pomynannia spasennych dił bożych, oswiaczennia ta zszestia Swiatoho Ducha). Ce wse widbuwajet´sia na Liturhiji w poperedniu nedilu, jaka je dnem radosty, nawit´ pid czas postu. Z cijeji Liturhiji zberihajut´sia swiati dary, szczob nymy pryczaszczaty wirnych u budni dni Wełykoho postu. Zwidsy nazwa – “peredszeoswiaczenych dariw”. Liturhija peredszeoswiaczenych dariw składajet´sia z weczirni, do jakoji dołuczujet´sia obriad perenesennia oswiaczenych dariw i swiate pryczastia. Na weczirnij czastyni słuchajemo czytannia iz starozawitnich knyh Buttia i Prypowidok. Persza nam opysuje rajśkyj stan, szczo joho ludyna stratyła swojim swawilnym hrichom. Cerkwa nas napomynaje wernutysia do cioho perwisnoho błażenstwa. Druha knyha. Prypowidok, uczyt´ pro bożu mudrist´, jaka ozbrojuje nas do duchownych podwyhiw pid czas wełykoji czotyrydesiatnyci. Prydbawszy mudrist´ bożoho słowa ta korm tiła i krowy Chrysta Boha naszoho, my wertajemoś u swit “nacze łewy, szczo dyszut´ wohnem, straszni dla dyjawoła, dumajuczy pro naszu Hławu ta pro tu lubow, szczo jiji win nam pokazaw” (Iwan Zołotoustyj).
Brak komentarzy:
Prześlij komentarz